Тема2. Дипломатичне і консульське право

1. Предмет сучасного дипломатичного права.

2. Джерела дипломатичного та консульського права.

3. Принципи і норми, що регулюють дипломатичну діяльність

4. Принципи і норми, що регулюють консульську діяльність.

5. Функції дипломатичного та консульського представництв.

6. Дипломатичні та консульські привілеї та імунітети.

1. Предмет сучасного дипломатичного права

Зовнішні зносини (зовнішні функції держави) – це сукупність основних напрямків діяльності держави, що здійснюються за його межами.

Дипломатія - відбулося від грецького слова «диплома» – власник диплома, дощечки, що видавалася особі, що направляється за кордон. У широкому змісті – це офіційна діяльність по представництву суб’єкта міжнародного права, по захисту мирним шляхом прав і інтересів суб’єкта міжнародного права, його громадян і юридичних осіб в іншій державі. У вузькому змісті – це мистецтво ведення переговорів і висновку договорів і угод.

Під дипломатичним правом варто розуміти сукупність встановлюваних у результаті угоди і забезпечуваних суб’єктами міжнародного права принципів і норм, що виражають волю суб’єктів міжнародного права, що беруть участь у міжнародному спілкуванні і регулюють діяльності цих суб’єктів з метою підтримки і зміцнення світу і мирного співіснування.

Орган зовнішніх зносин держави – посадова особа, організація, установа, на яке покладене відправлення зовнішніх справ суб’єкта міжнародного права в межах установленої компетенції і яке визнане в цій якості міжнародним правом. Компетенція цього органа визначається внутрішнім правом суб’єкта міжнародного права. Тобто, органи зовнішніх зносин держави – це органи, за допомогою яких здійснюються зв’язки з іншими органами і міжнародними організаціями.

Будь-яка держава, створюючи органи зовнішніх зносин, повинне повідомити іншим суб’єктам міжнародного права і міжнародних організацій про цей орган із указівкою, що саме йому доручена реалізація зовнішніх зносин держави.

Всі органи зовнішніх зносин поділяються на:

• внутрішньодержавні органи, що постійно знаходяться на території даної держави;

• закордонні органи зовнішніх зносин, що перебувають за межами даної держави.

До внутрішньодержавних органів відносяться:

• органи, що представляють держави з усіх питань (парламент, глава держави, уряд, глава уряду і відомство іноземних справ);

• органи, що представляють державу тільки в одній більш-менш великій області його зовнішніх зв’язків (наприклад, міністерство зовнішньоекономічної торгівлі).

До закордонних органів відносяться:

• постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);

• тимчасові органи (спеціальні чи комісії місії, що направляються в інші держави для участі в церемоніальних заходах, ведення переговорів і рішення інших питань, делегації, що направляються для участі в міжнародних конференціях).

Уся міжнародна і внутрішньодержавна діяльність держав по регламентації дипломатичних і консульських відносин повинна відповідати наступним основним принципам і нормам:

• принципам і нормам конституційних (органічних) законів;

• загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права;

• загальновизнаним принципам дипломатичного і консульського права;

• міжнародно-правовій практиці держав;

• принципам і нормам внутрішньодержавного законодавства в профільній області соціальних відносин.