3. Міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.

Процеси, що відбувалися всередині наймогутнішої з мо­нархій стародавнього світу – Римської імперії, призвели до її занепаду. Уже в період республіканського правління рим­ські громадяни стали виявляти огиду до військової служби. У 395 р. відбувся остаточний політичний поділ раніше єдиної серед­земноморської імперії на два державні утворення: Західну Римську імперію і Східну Римську імперію.

У цілому пере­хід від міжнародного права стародавнього світу до міжнарод­ного права середніх віків тривав кілька століть. Починаючи з IX-Х ст. важливу роль у європейських міжнародних від­носинах стала відігравати Київська Русь. Тому, говорячи про розвиток міжнародних відносин і регулювання їх правом, слід розглядати всі європейські держави того періоду.

Після розпаду Римської імперії домінуючий вплив у За­хідній Європі мали германські племена.

Розглянемо деякі характерні для міжнародного права тієї епохи риси, такі як право війни, договірне право, суб’єкти, міжнародного права і дипломатичне право. Градацію пе­релічених рис міжнародного права зроблено на основі зрозу­мілих нам сучасних категорій для полегшення систематиза­ції цих рис, що зовсім не означає наявності в той період та­ких галузей міжнародного права.

Оголошення війни вважалося обов’язковим і загально­визнаним. Робилося це усно чи письмово через послів. При­близно з XV-XVI ст. при оголошенні війни стали викорис­товувати так звані маніфести, які обнародувалися для за­гального відома.

Режим полону в період воєнних дій визначався виключ­но соціальним становищем полоненого, причому існувала практика викупу полонених.

Договірна практика трансформувалася від усних догово­рів, що супроводжувалися зазвичай клятвою і релігійним об­рядом сторін, до поступового переважання договорів у пись­мовій формі.

Поступово до договірних норм середньовічних держав включалися і норми дипломатичного права. Це зумовлено виникненням у Європі після XIII ст. інституту постійних дипломатичних представників.Важливим з точки зору розвитку міжнародного звичаю є виникнення інституту консулів. Приблизно у Х ст. виникає інститут консулів.

Важливу роль у європейських справах тих часів відігра­вала Київська Русь. З першої половини Х ст. до нашого часу повністю і в уривках дійшли три договори київських князів з Візантією (907,911,944 рр.).

Про активні міжнародні відносини Київської Русі з інши­ми європейськими державами свідчать політичні і торговель­ні відносини не лише з Візантією. Це виявлялося також у ха­рактерних для Європи того часу подіях - династичних шлюбах. Міжнародні відносини Київської Русі, що активно розви­валися у Х-XII ст., були, як відомо, пізніше перервані.

4. Міжнародне право від Вестфальського миру 1648 р. До першої Гаазької конференції миру

Істотний вплив на розвиток міжнародного права мав Вестфальський мирний конгрес, що завершив новий поділ Європи після Тридцятилітньої війни (між протистанською та римсько-католицькою церквами) підписанням 24 жовтня 1648 р. Вестфальського трактату.

Переговори про мир почалися задовго до 1648 р. У пері­од з 1634 р. по 1645 р. сторони прийняли переважно прелі­мінарні умови договору. Але мир можна було укласти тільки зі спільної згоди сторін і за умовами, що відповідали б як справжньому стану речей, так і прагненням воюючих. Постанови Вестфальського трактату стосувалися таких і основних питань:

1) віросповідних відносин двох християнських церков - протестантської і римсько-католицької;

2) територіальних змін у Європі;

3) політичного устрою Європи, що випливало з перших двох. Вестфальським трактатом для Європи був вироблений також важливий для міжнародних відносин принцип необме­женості самодержавної влади. Таким чином, на межі середніх віків і нового часу Вестфальський трактат став історичним документом, який запро­вадив у міжнародні відносини і міжнародне право нові прин­ципи і норми міжнародного права, що мали неоціненне зна­чення для Європи.

Революційний рух, який охопив Францію в 1789 р., з са­мого початку мав міжнародне значення. Наслідки Французької буржуазної революції вплинули на формування коаліцій європейських держав проти Фран­ції. У 1804 р. Наполеон прийняв титул французького імпера­тора, після чого міжнародна політика Франції радикально змінилася. Між союзними державами і Францією було укладено пер­ший мирний Паризький трактат 1814 р., на підставі якого договірні держави згодилися скликати конгрес у Відні для остаточного визначення територіальних. Декларація дер­жав про припинення торгівлі неграми, підписана учасни­ками договору під час роботи над основним документом 8 лютого 1815 р. Це важливий документ, який практично є одним з основоположних складників засад су­часного гуманітарного права, яке означає всебічний захист прав людини як у мирний, так і воєнний час.

Значну роль в історії міжнародного права XIX ст. відіграли Паризький 1856 р. і Берлінський 1878 р. конгрес. Паризький конгрес став підсумком переговорів після Східної війни 1853-1856 рр. між Росією, з одного боку, і Туреччиною, Францією і Сардинією - з другого. У 1877-1878 рр. була розв’язана російсько-турецька війна. У лютому 1878 р. уповноваженими Туреччини і Росії в м. Сан-Стефано було підписано прелімінарний мирний договір, який фак­тично звів нанівець вплив Туреччини на Балканському півострові. Прелімінарний мирний договір - це попе­редня угода, в якій воюючі сторони встановлюють ос­новні умови майбутнього мирного договору.

Підписання прелімінарного мирного договору викликало різке незадоволення у країнах Західної Європи, особливо в Англії.

За підсумками Берлінського трактату розв’язувалися те­риторіальні проблеми Чорногорії, Румунії, Сербії, Бессарабії, Боснії і Герцеговини. Цим побічно підтверджувалися права націй на самовизначення.