Самостійна робота №9 Тема:Суспільний поділ праці – джерело соціально-економічного прогресу

1.Зміст суспільного поділу праці

2.Поділ праці та організація управління

Суспільний поділ праці — це спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб­ничій діяльності

Суспільний поділ праці існує у трьох основних формах. "Коли мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробниц­тва на його великі роди, як-от землеробство, промисловість та ін., можна, — писав К. Маркс, — назвати загальним поділом праці, розпад цих видів виробництва на види і підвиди — частковим поділом праці, а поділ праці всередині майстерні — одиничним поділом праці". Аналогічні три основні форми суспільного поді­лу праці існують у межах світового господарства за функціону­вання міжнародного поділу праці.

Лише у III—II тис. до н. є. відбувається відокремлення пас­туших племен від землеробських, що поклало початок першому великому суспільному поділу праці та зробило можливим регу­лярний обмін між общинами. У цьому ж суспільстві пізніше відбувся другий великий поділ праці — ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробниц­тва, спеціально розрахованого на обмін. Розвиток обміну зумо­вив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, по­яву торгового капіталу. Це був третій великий поділ праці, що відбувся у рабовласницькому суспільстві і визначив надалі роз­виток товарного виробництва.

Після третього поділу праці, тобто приблизно через 65 століть, у XX ст. у розвинених країнах світу відбувся четвертий великий поділ праці — відокремлення нематеріального виробництва (нау­ки, освіти, охорони здоров'я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилась тенденція до розширення товарного виробниц­тва. Таке відокремлення відбувається нині у тих країнах, у яких частка зайнятих у сфері нематеріального виробництва переви­щує ЗО %. У 2001 р. Україна цієї межі ще не досягла. Від сере­дини 70-х років, тобто з початком інформаційної революції, по­чався п'ятий великий поділ праці — відокремлення інформа­ційної діяльності та інформаційної сфери від інших сфер.

Значно швидше відбувається суспільний поділ праці у част­ковій формі. Темпи його розвитку залежить від ступеня розвит­ку продуктивних сил, економічної могутності країни. Так, у СІЛА лише у сфері промисловості існує майже 700 галузей (у колиш­ньому СРСР існувало майже 400 галузей).

Найшвидше і з наростаючим прискоренням розвивається оди­ничний поділ праці. Так, у Парижі у XIII ст. налічувалося лише 300 ремісничих і торговельних спеціальностей, у СІЛА наприкінці XIX ст. існувало близько 12 тис. спеціальностей, наприкінці 30-х років XX ст. — понад 30 тис. видів спеціальностей, а на почат­ку 2000 р. — понад 8 млн спеціальностей, робіт, професій.

Розвиток основних форм суспільного поділу праці, особливо у частковій та одиничній формах, свідчить про дію закону су­спільного поділу праці. Він виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між рівнем розвитку продуктивних сил, еконо­мічною могутністю країни, з одного боку, та об'єктивно немину­чим процесом поглиблення поділу праці у межах окремих країн та в інтернаціональному масштабі з другого, та зростанням на цій основі продуктивності праці.

Одним із різновидів поділу праці є обмін діяльністю, що означає взаємообмін результатами виробничої діяльності у формі продуктів праці (товарів або послуг) однієї або декількох галу­зей народного господарства. Так, для підприємств машинобудів­них галузей промисловості використовують метал підприємств металургійної промисловості та водночас виготовляють устатку­вання для металургійних заводів.

Кооперація праці озна чає таку форму організації праці, виконання робіт, при якій знач­на кількість людей планомірно та спільно бере участь в одному трудовому процесі, або в різних пов'язаних між собою трудових процесах.

Комбінування виробництва — форма організації виробниц­тва, за якої на одному підприємстві поєднуються і функціону­ють різні виробництва, продукція яких є сировиною, напівфабри­катами, допоміжними матеріалами для інших виробництв. Одним із різновидів такої кооперації є поєднання послідовних стадій обробки продукції. Так, у чорній металургії із руди виплавля­ють чавун, відтак переплавляють його на сталь, зі сталі роблять різні види прокату.

Техніко-економічні відносини в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил, як уже зазначалося, формують технологіч­ний спосіб виробництва. Ця категорія також відображає тех-ніко-економічний характер поєднання речових і особистісних факторів виробництва.

Розрізняють технологічний спосіб виробництва, що ґрунту­ється на ручній праці (існував від моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (отже, від кам'яного віку) до кінця XVIII — початку XIX ст.); технологічний спосіб ви­робництва на машинній праці (закономірністю є детермінація рухів людини у процесі руху машин, перетворення частково ро­бітника на додаток машини, а, отже, технологічне підкорення праці капіталу).

Третім технологічним способом виробництва є автомати­зоване виробництво, розвиток якого інтенсивно відбувається з часу розгортання НТР (з середини 50-х років). При цьому ліквіду­ється технологічне підкорення праці капіталу. Робітник пере­стає бути додатком машин, виконувати функції машини. Цен­тральною ланкою революційного перетворення у цей період є істотна зміна робочих машин і поява четвертого покоління ма­шин — автоматично керуючого пристрою, який долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє, і суттєво змінює роль людини у процесі виробництва. Людина звільняється не лише від ручної праці, а й від виконавчих функцій, частково від функцій розумової праці нетворчого змісту.

Самостійна робота №10