Самостійна робота №5 Тема: Валютний ринок

1.Валютний ринок та його економічні суб”єкти

2.Валютні операції

3.Ринки золота

Валюта— грошова одиниця, що використовується для вимірювання вартості товарів.

Світова валютна система включає сукупність національних валютних систем і міжнародних валютних відносин, у тому числі і обслуговування цих відносин як національних валютних інститутів і організацій.

Валютні відносини складова частина міжнародних економічних відносин, що виникають у процесі функціонування грошей у сфері економіки обігу між країнами.

Валютна система - сукупність певних валютних відносин. Їх розрізняють 3.

Перша із них - система золотого паритету - склалась наприкінці 19 століття. У цій системі основою грошового обігу було золото. Друга світова валютна система базувалась на золотовалютному стандарті (Бретон-Вудська система); вона остаточно склалась у 50-х роках 20 ст., коли була введена взаємна конвертованість валют провідних країн світу. Сучасна світова валютна система (Ямайська) ґрунтується не на золотих, а на нерозмінних кредитних грошах - банкнотах.

За умов золотого стандарту найважливішим елементом валютної системи був золотий паритет - співвідношення грошових одиниць різних країн, виражене ваговою кількістю золота. Він був основою валютного курсу, за яким валюти обмінювались між собою.

Система золотого стандарту мала такі переваги:

• Стабільні валютні курси, що зменшувало ризики і стимулювало зростання обсягів міжнародної торгівлі

• Автоматичне вирівнювання дефіцитів платіжних балансів

Недоліки даної системи:

• Фіксований валютний курс змінював грошову масу в країні незалежно від державної економічної політики

• Золотий стандарт може функціонувати лише за наявності золотого запасу, при його вичерпанні в країні ця система не функціонує

Ці причини й зумовили крах цієї системи після світової кризи 1929-1933 рр.

В 1944 році була скликана конференція, на якій була досягнута домовленість про введення системи регульованих пов’язаних валютних курсів (Бретон-Вудська система) і створення Міжнародного валютного фонду (МВФ).

Основні принципи даної системи:

• Кожна країна-член МВФ встановлювала золоте забезпечення своєї валюти, визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами інших членів МВФ

• Кожна країна зобов’язувалась зберігати курс своєї валюти відносно інших валют незмінним

За даної системи в якості міжнародних резервів використовувались золото і американський долар. Для забезпечення стійкості системи уряд США зобов’язався обмінювати долари на золото. У 1971 році і ця система потерпіла краху.

За Ямайською угодою, яку уклали члени МВФ, з 1978р. була введена нова валютна система - система регульованих гнучких валютних курсів (Ямайська).

За даною угодою золото було вилучено з обігу, валютний курс відірвався від золотого паритету, золотий вміст валют було відмінено. Новою основою став валютний паритет, що встановлюється на валютних ринках шляхом котирування валют, тобто встановлення однієї валюти в інших валютах. Цей курс значною мірою визначається попитом і пропозицією валют і стає основою для їх обміну.

За рішенням МВФ паритети валют встановлюються за СДР. Валютний кошик СДР включає 3 валюти: долар США, японську єну, євро; до цього включав 5 валют.

Поняття валюти використовується в таких значеннях:

національна валюта — грошова одиниця певної країни (долар США, японська ієна, французький франк) або той чи інший її тип (золота, сріб­на, паперова, електронна);

іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та пла­тіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використову­ються в міжнародних розрахунках;

міжнародна (регіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб плате­жу: СДР — спеціальні права запозичення (зресіаі йгашщ гщНіз), ЕКЮ (Еигореап сиггепсу ипії) (згодом — ЄВРО).

Конвертованість валюти — це можливість її обміну (конверсії) на ва­люти інших країн або на золото за офіційно встановленим паритетом (кур­сом).

Повністю оборотними, або вільноконвертованими (ВКВ). є валюти кра­їн, де відмінено всілякі валютні обмеження як для резидентів (фізичних і юридичних осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних

Частково оборотні, або частково конвертовані (ЧКВ), — це валюти тих країн, які відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвро­пейських країн.

Необоротними (замкнутими), або неконвертованими (НКВ^І, є валюти країн, які повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. Це, як правило, валюти залежних і економічно слаборозвинених країн, які здебільшого прикріплені до ва­лют колишніх метрополій.

У системі державного регулювання економічного життя виділяють су­купність заходів, які здійснюються країнами і їхніми центральними бан­ками у сфері грошового обігу та валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку зага­лом. У цьому полягає сутність певної валютної політики. Ця політика здій­снюється переважно у двох формах — обліковій (дисконтній) та девізній.

Облікова політика у сфері міжнародних валютних відносин спрямова­на на регулювання валютного курсу шляхом зміни відсоткових ставок за кредит. Підвищення їх призводить до припливу капіталів із країн, де такі ставки нижчі, що підвищує курс національної валюти і поліпшує стан її платіжного балансу. І, навпаки, зниження відсоткових ставок у країні призводить до відпливу капіталу в інші країни і зниження курсу національ­ної валюти.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шля­хом купівлі або продажу іноземної валюти (девіз).

Валютна політика нерідко набуває форми валютної інтервенції — пря­мого втручання держави через центральний банк або державну скарбни­цю в операції на валютному ринку для впливу на курс валюти своєї краї­ни чи іноземної шляхом продажу або купівлі іноземної валюти чи золота з одночасним уведенням обмежень у сфері валютних операцій на внутріш­ньому ринку.

Валютні блоки — це угруповання країн, засновані на валютно-еконо­мічному домінуванні держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріп­лення до їх валюти валют країн — учасниць блоку

Міжнародна валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена між­державною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждер­жавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-роз­рахунковий оборот у рамках світового господарства

Світовий грошовий товар є носієм міжнародних валютно-грошових від­носин і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багат­ства

Сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю.

Міжнародний валютний фонд, згідно з проектом угоди, передбачав вста­новлення широкого міжнародного співробітництва у сфері валютних від­носин, забезпечення стійкості валютних курсів, поступову відміну валют­них обмежень і запровадження оборотності валют. МВФ почав діяти з березня 1947 р.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку розпочав свою діяльність у 1946 р. Його головне завдання полягає у наданні допомоги країнамчленам банку в розвитку їхньої економіки у формі довготермінових кре­дитів (до 15—20 років) на виробничі цілі. Членами МБРР можуть бути лише члени МВФ.

Європейська валютна система включала три складові:

1. зобов'язання щодо узгодженої зміни ринкових валютних курсів у взаємо-домовлених кількісних межах за допомогою валютного втручання центральних банків, у тому числі підтримкою коливань ринкового курсу валют у звужених межах;

2. механізм кредитної допомоги урядам, які зустрічалися з фінансови­ ми труднощами за підтримки ринкового валютного курсу;

3. спеціальна європейська розрахункова одиниця — ЕКЮ, що була колективною міжнародною валютою і мала визначений валютний курс, розрахований на основі «валютного кошика» національних валют країн

Сучасний валютний ринок — це розгалужена система механізмів, функціонування яких покликане забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та інозем­них валют з метою використання їх для обслуговування міжнародних платежів

Отже, важливим атрибутом валютного ринку є запроваджен­ня функціональних елементів його регулювання. Уся система міжнародних валютних операцій, союзів і угод, що діють на міждержавних та регіональних засадах, є відповідними атрибу­тами регулювання валютно-ринкової діяльності

Світовий валютний ринок — це система стійких економічних та орга­нізаційних відносин, пов'язаних з операціями купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. На ньому здійсню­ється широке коло операцій щодо зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої сили тощо, які передбачають вико­ристання іноземної валюти покупцями, продавцями, посередниками та банківськими установами і фірмами. Головними суб'єктами валютного ринку є великі транснаціональні банки, що мають розгалужену мережу філій і широко використовують в операціях сучасні засоби зв'язку, ком­п'ютерну техніку.

При готівкових валютних операціях усі розрахунки у валюті вико­нуються негайно,

при термінових — за домовленістю сторін (видавання іно­земної валюти й оплата еквівалента відбуваються протягом одного—трьох місяців і більше).

«Увоп» об'єднує готівкові й термінові операції, де валютні курси фіксуються на момент угоди валютних операцій.

При арбітражних операціях ініціатор угоди використовує різницю валютних курсів і відсот­кових ставок на різних валютних ринках для отримання прибутку.

перелік суб'єктів валютного ринку:

• фірми, організації та індивідуальні особи, зайняті у різномані­тних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

• некомерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

• у функціонуванні валютного ринку особливо велика роль нале­жить брокерським фірмам, конторам і окремим брокерам, які займа­ються посередницькою діяльністю і отримують від цього відповід­ну комісійну винагороду. На окремих валютних ринках на ці струк­тури припадає більш як половина валютних операцій;

• державні установи, основне місце серед яких займають цент­ральні банки та державні скарбниці окремих країн.

У практиці функціонування валютного ринку застосовуються дві групи валютних операцій:

• валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі — поставка валюти здійснюється протягом 48 год;

• термінові операції, розрахунки за які мають здійснюватися не більш ніж за 2 дні (48 год) після їх укладення.

Валютний кус як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці країни, виражену в грошових одиницях інших країн

Валютний курс встановлюють котирування іноземних валют.

Котирування — це визначення офіційними державними органами (національним банком чи іншою фінансовою установою) ціни іно­земної валюти.

Основними важелями валютного регулювання є такі:

• девальвація та ревальвація національної грошової одиниці; валютна інтервенція.

Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов'язана з відповідни­ми діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Валютна інтервенція передбачає застосування валютних обме­жень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу.

Валютна інтервенція — досить поширений засіб здійснення по­літики валютного регулювання. її механізм пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти на валютному ринку. Такі опе­рації впливають на зміну попиту та пропозиції певної грошової оди­ниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу