Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв:

1. системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи;

2. економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку;

3. Економічні системи “чисті” та “змішані”, статистичні та такі, що історично розвиваються.

Традиційна економічна система панувала в минулому, і зараз деякі її риси властиві слаборозвинутим країнам. Вона ха­рактеризується багатоукладністю економіки, збереженням на­турально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст­руктурою, найпростішими формами організації праці і вироб­ництва, бідністю населення.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на економічні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свобо-: ду вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науко­во-технічних досягнені, інформації

Командно-адміністративна система — це неринкова еко­номіка, яка базується на пануванні державної власності, одер-жавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванні виробництва і роз­поділі ресурсів, відсутності реальних товарно-грошових відно­син, конкуренції і вільного ціноутворення. їй притаманні висо­ка затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрів­няльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріа­льних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особ­ливо товарів народного споживання) тощо.

Змішана економічна система є адекватною формою фун­кціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризу­ється такими рисами:

• різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівно­правним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (при­ватних, колективних, державних);

• високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністюрозвинутої ринкової інфраструктури суспільства;

• оптимальним поєднанням ринкового механізму з держав­ними методами регулюванням економіки, які органічно пере­плітаються і доповнюють один одного

- орієнтацією на посилення соціальної спрямованості роз-ітку економіки.

Американський дослідник М. Шніцер у своїй праці «Порівняння еко­номічних систем», зіставляючи стан і механізми сучасних економічних систем, виокремлює неринкові (соціалізм і комунізм) та ринкові (капіталізм) механізми. До головних різновидів капіталізму він відносить: ринковий (США), соціально-ринковий (Європа), державно-керований (Східна Азія).

Самостійна робота №7 Тема:Становлення сучасної цивілазції і економічної єдності світу

1.Суть цивілізації і економічної єдності світу

2.Соціально-економічний прогрес людства

Поняття "цивілізація" початково використовува­лось для позитивної оцінки певних суспільних явищ. Нині циві­лізаційний підхід розглядається як концепція періодизації історії суспільства, що передбачає історичний кругообіг різних типів су­спільства та історичних епох через декілька стадій від зародження до смерті.

В основі поділу людської цивілізації лише на три епохи ле­жить передусім критерій розвитку окремих елементів продук­тивних сил, насамперед техніки. Так, аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто до періоду розгортання промислової революції, що посилила активну взаємодію людини з природою. її наслідком стала поява індустріального суспіль­ства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо кри­терію засобів праці є постіндустріальне суспільство. Початок цьо­му суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгор­нулася з середини 50-х років XX ст.

Для нього характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення у промисловості та аграрній сфері (до 25 %), всебічний розвиток науки, сфери послуг, заперечення су­перечності між працею і капіталом. Проте використання критерію рівня розвитку техніки, а відтак і науки для класифікації типів цивілізації, по-перше, ігнорує ви­моги системно-структурного аналізу, оскільки із п'яти підсистем економічної системи називає окремі елементи лише однієї. По-друге, з погляду таких категорій діалектики, як "сутність" і "яви­ще" абстрагується від законів розвитку цілісної економічної сис­теми у процесі її еволюції, і передусім від законів відносин еконо­мічної власності, а тому зосереджує свою увагу на зовнішніх, по­верхневих формах зв'язків на рівні явища, а отже, вияву сутності. По-третє, така концепція базується значною мірою на теорії позитивізму, а тому не пояснює (або пояснює однобічно, поверхо­во) наявність багатства і бідності за умов аграрної, індустріаль­ної та постіндустріальної цивілізації, економічних криз, масового безробіття у двох останніх цивілізаціях та інших корінних вад. Тому за своєю соціальною спрямованістю вона служить інтере­сам пануючого класу.

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвиненої су­спільно-економічної формації (в якій з боку суспільних відно­син поєднуються базисні економічні та надбудовчі відносини), насамперед, економічними чинниками, зокрема розвитком сис­теми продуктивних сил у їх взаємодії з виробничими відносинами. Противники формаційного підходу стверджують, що цей підхід передбачає домінування принципу економічного детермінізму, тобто визначальної ролі базису та розвитку суспільства. До того ж, ізо­льованого від інших чинників — політичних, юридичних, соціаль­них, культурних тощо. Насправді формаційний підхід не виклю­чає багатофакторного підходу, але не у вигляді еклектичної суміші, що проповідує суб'єктивістський цивілізаційний підхід, а з ура­хуванням принципу субординації, який є вимогою сучасного сис­темного аналізу.

Прихильники цивілізаційного підходу дотримуються техно­логічного детермінізму (адже техніка лише один із елементів продуктивних сил). Різновидами технологічного детермінізму є теорія "технологічного суспільства" 3. Бзежинського, "надіндус-тріального суспільства" А. Тофлера, "кібернетичного", "інформа­ційного" суспільств інших західних вчених.