У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. Сарііаіія — головний) має такі властивості:

1. обмеженість;

2. здатність до нагромадження;

3. ліквідність;

4. здатність до конвертації (постійної зміни форм);

5. самозростання.

Види капіталу

І. Людський капітал як міра втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професійна підготовка, здоров'я, при­родні здібності і творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів вироб­ництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джере­лом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому

Інвести­ціями в людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку працівників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо

ІІ. .Інтелектуальний капітал — нагромаджена в процесі інтелектуальної діяльності сукупність знань, досвіду, навичок, здібностей і взаємовідносин, що мають економічну цінність і використовуються з метою отримання доходу.

Структура інтелектуального капілала окремої компанії:

1. Людський капітал — нагромаджені в результаті інвес­тицій та втілені у працівниках компанії знання, творчі здібності, професійний досвід і моральні цінності.

2. Структурний капітал — технічне і програмне забезпе­чення, організаційна структура, інтелектуальна власність, відносини з клієнтами тощо.

До складу структурного капіталу входять:

• клієнтський капітал (відносини із замовниками, покуп­цями, ділові зв'язки з постачальниками, товарні знаки та зна­ки обслуговування тощо);

• організаційний капітал (інформаційні ресурси, елект­ронні мережі, організаційна структура, авторські права тощо

ІІІ.Соціальний капітал — капітал, втілений у якості соціа­льних зв'язків та відносин, заснованих на довірі як концент­рацій очікувань та зобов'язань, що спонукають суб'єктів госпо­дарювання до ефективніших дій з метою досягнення спільних цілей

Форми соціального капіталу:

1. зобов'язання та очікування, які залежать від надійності соціального середовища;

2. інформаційні можливості (здатність соціальної структу­ри до передачі інформаційних потоків і норм);

3. соціальні норми та етичні принципи

Багатоаспектність аналізу конкретних форм існуван­ня капіталу

1. За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітали, або капітал сфер виробництва та капі­тал сфери обігу).

   • Промисловий капітал — капітал, який застосовується у сфері матеріального та нематеріального виробництва з метою отримання прибутку.

   • Торговельний капітал — капітал, який функціонує у сфері то­варного обігу, забезпечуючи одержання торговельного прибутку.

   • Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається її позику та приносить власнику дохід у вигляді процента.

2. За напрямами інвестування (матеріально-речовий, людський, інтелектуальний, соціальний капітали.

3. За масштабами функціонування (місцевий, регіональ­ний, національний, транснаціональний капітали).

4. За значенням у створенні та перерозподілу доходу (реа­льний і фіктивний капітали).

   • Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислово­го капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

   • Фіктивний капітал (від лат. /ісііо — вигадка) — капітал, представлений у цінних паперах (акціях, облігаціях тощо), який регулярно приносить дохід їх власнику і здійснює самостійний, відмінний від реального капіталу, рух на ринку цінних паперів. Сам по собі фіктивний капітал як титул власності на цінні папе­ри не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу:

- спекулятивний капі­тал — капітал, спрямований не на довгострокові вкладення, а на швидке отримання спекулятивного прибутку за рахунок гри на коливаннях ринкових курсів цінних паперів.

V. Зароллю у відтворювальному процесі (капітал-власність;капітал-функція).

• Капітал-власність — капітал, який перебуває у власності кредитора.

• Капітал-функція — запозичений капітал, який фун­кціонує в певній галузі.

5. За джерелами формування (власний та залучений капітали).

• Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми; визначається як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

• Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

VI. За інноваційною спрямованістю (неризиковий та вен­чурний (ризиковий) капітали).

Венчурний капітал — ризиковий капітал, що функціонує в інноваційній сфері, забезпечуючи комерціалізацію нововведень.

VII. За формами функціонування (індивідуальний, суспіль­ний, колективний).

постійним капіталом 4 позначив літерою "с" (від початкової букви латинського слова constant — постійний). Постійний капітал бере участь у про­цесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, ство­рення споживчих вартостей, але не бере участі в процесі збільшен­ая вартостей, а отже, не створює додаткової вартості. , Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбан­ня робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробницт­ва — це змінний капітал, "v" (various — змінний). Він збільшує початкову вартість, тобто не тільки відтворює власний еквіва­лент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й ство­рює надлишок вартості — додаткову вартість. Таку ж роль вико­нує і праця функціонуючого підприємця. Якщо він є водночас і власником, то отримує за свою працю підприємницький дохід. Коли ж підприємець не є власником, він отримує зарплатню. Ро­боча сила не лише створює працею споживчі вартості, корисність товарів і послуг, а й зберігає вартість спожитих засобів виробниц­тва, переносить її на продукт як складову його вартості. Внаслі­док цього робоча сила є фактоутворюючим елементом вартості. Абстрактною працею до вартості спожитих засобів виробництва Додатково приєднується нова вартість.

, основний капітал — це частина продуктивного капіта­лу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а отже, служить знаряддям привласнення чужої праці, але переносить свою вар­тість на новостворений товар частинами, в міру їх зношування. До оборотного капіталу належать такі предмети праці, як си­ровина, пальне, енергія, куповані напівфабрикати, тара, запасні частини для поточного ремонту основних фондів, затрати на освоєння нової продукції, напівфабрикати власного виробництва тощо, які повністю споживаються в одному виробничому циклі,

оборотний капітал — це частина продуктивного ка-j піталу, що повністю бере участь у процесі виробництва, а частина його (робоча сила) у створенні вартості та додаткової вартості,; витрачається за один виробничий цикл і вартість якої при цьомі повністю переноситься на новостворений товар і після його лізації повертається до капіталіста у грошовій формі.

Зношування основних фондів. Розрізняють фізичне та мо-| ральне зношування основного капіталу.

Фізичне (або матеріальне) зношування — це поступове втрата основним капіталом своєї споживчої вартості, а водно­час і вартості, яка переноситься на вартість створюваного товару.:' Головним чинником фізичного зношування капіталу є трива-j лість та інтенсивність його використання, якість, вплив атмо-» сферних умов та ін. Основний капітал в Україні зношений при-| близно на 70 %.

Моральне зношування основного капіталу — це втрата! основним капіталом частини своєї вартості незалежно від сту-ї пеня втрати ним своєї споживчої вартості, що не переноситься, на вартість створеного товару або переноситься частково внаслі- ] док політики прискореної амортизації.

Загалом таке зношування відбувається внаслідок появи де­шевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють мораль­не зношування першого виду, зумовлене появою досконалішого | та депіевшого устаткування на основі зростання продуктивності праці. Моральне зношування другого виду полягає в певній 1 втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалеж- і но від втрати споживчої вартості (за збереження фізичної при- | датності) внаслідок появи під впливом НТП досконаліших ос­новних фондів (за своїми техніко-економічними характеристи­ками) від раніше використовуваних фондів.

Із вищесказаного витікає, що амортизація у політеконо-#ічному аспекті — це процес перенесення основного капіталу на готовий товар у міру фізичного та морального зношування.

Щоб своєчасно замінити зношені основні виробничі фонди, на підприємствах створюють амортизаційний фонд, до якого пе­рераховують відповідні кошти. Частка річних амортизаційних відрахувань підприємства щодо величини початкової вартості об'єкта є нормою амортизації.