Самостійна робота №39 Тема: Теоретичні основи економічних криз і циклів

1.Теорія циклів і економічних криз

2.Особливості сучасної економічної кризи в Україні та шляхи виходу з неї

Література6Політекономія К.Т. Кривенко Тема 18,п.2,3

Значні зміни у відтво­ренні капіталу і в економічних кризах другої половини XX ст. зумовлені рядом чинників. Це чинники як політичного характеру (друга світова війна та її наслідки; виникнення світової системи соціалізму та її вплив на між­народні економічні відносини; крах колоніальної системи імперіалізму і боротьба за вплив на країни, що розвиваються), так і ті, що зумовлені об'єктивним процесом економічного розвитку (динамічні зміни у розвит­ку продуктивних сил у зв'язку з науково-технічним прогресом і перехо­дом до нової якості економічного зростання; посилення інтернаціоналі­зації виробництва та ролі держави в регулюванні ринку, зростання соціаль­ної спрямованості ринкового механізму).

У результаті змінюється класична схема циклу в напрямі: а) скорочен­ня тривалості циклу; б) подолання економікою фази депресії; в) зникнен­ня (іноді) фази піднесення і настання нової кризи після пожвавлення.

Кризи 1974—1975 рр. та 1980—1982 рр. були найважчими за весь пері­од після другої світової війни. Охопивши головні капіталістичні країни, вони характеризувалися потужною хвилею інфляції, переплелися з гли­бокими структурними кризами (енергетичною, сировинною, валютною).

Кризи 70—80-х років виявили: 1) економічне зростання, яке грунту­ється на екстенсивному залученні природних ресурсів, вичерпало себе (по­чався перехід до ресурсозберігаючого типу відтворення); 2) багато тради­ційних напрямів технічного прогресу зайшли у безвихідь, визначивши тим самим необхідність нового етапу в розвитку науки і техніки (комп'ютери, мікропроцесори тощо); 3) розладналося державно-корпоративне регулю­вання — антикризові заходи прийшли в суперечність з антиінфляційними (перехід до монетарних засобів регулювання); 4) виникли стагфляційні форми кризи.

Економічна ситуація в розвинених країнах кінця 80-х років характе­ризувалася циклічним «бумом». Інтенсивного характеру набули структур­ні зрушення в економіці, що зумовлювалися науково-технічним прогре­сом, а також інтернаціоналізація виробництва. Визначальною рисою еко­номічного зростання стало одночасне підвищення споживчого та інвес­тиційного попиту, тобто класичні чинники циклічного піднесення. Від­булося певне поліпшення ситуації на ринку праці. Циклічне піднесення 80-х років стало найтривалішим за всю історію капіталізму. У 1988 р. об­сяг ВНП в країнах ОЕСР зріс на 4 відсотки, у країнах Південно-Східної Азії — більше як на 7, в США — приблизно на 4 відсотки. Відносно стабіль­нішими стали ціни і валютні курси.

Піднесення в розвинених країнах зумовило загальну стабілізацію світо­вого господарства. Циклічний бум 1987—1989 рр. у всіх розвинених країнах відбувся синхронно. Та вже наприкінці 1990 р. і на початку 1991 р. еко­номічне становище почало знову погіршуватися. З'явилися ознаки спаду, хоча цей процес ще не торкнувся повною мірою країн Південно-Східної Азії.

Структурні кризи. Об'єктивність капіталістичного розвитку свідчить, що крім циклічних криз існують структурні, які є, як правило, триваліши­ми і не вкладаються в рамки одного відтворювального циклу. Об'єктивні потреби розвитку продуктивних сил відбиваються в необхідності змін у структурі економіки.

Структурні кризи проходять через різноманітні циклічні потрясіння і можуть бути кризами як відносного надвиробництва, так і відносного недовиробництва. Такі кризи охопили кольорову й чорну металургію, які зіткнулися з конкуренцією галузей, що виробляють нові конструкційні матеріали, а також зі зниженням попиту на свою продукцію у результаті переходу до ресурсозберігаючих технологій.

Яскравим прикладом структурних криз є енергетичні та сировинні кризи, які вразили капіталістичний світ у 70-ті роки. Структурні кризи не мають яскраво вираженого циклічного характеру. Вони виявляються в необхідності подолання суперечностей в розвитку нової якості продуктив­них сил, у системі капіталістичного поділу праці (сьогодні передусім між­народного). Проте вони дуже тісно переплітаються і впливають на циклічні коливання, як це було в 1974—1975 рр. і в 1980—1982 рр., що посилило розмах і тривалість кризових потрясінь економіки розвинених країн.

Структурна криза сама по собі породжує процеси, які стримують її подолання. Так, підвищення цін на нафту стимулювало не лише розвиток нафтової промисловості, а й видобуток газу та вугілля, будівництва АЕС та ГЕС. Водночас подорожчання нафти спонукало підприємців впрова­джувати нові види палива, розробляти економічніші моделі автомобілів та інших видів транспорту. Подоланню енергетичної та сировинної криз сприяли й циклічні кризи 1974—1975 рр. та 1980—1982 рр., оскільки загаль­не скорочення виробництва зумовило відповідне падіння попиту на па­ливо та енергію. Як наслідок, питомі витрати енергії на одиницю ВНП у розвинених країнах почали різко знижуватися.

Структурні кризи пов'язані з глибокою перебудовою ринкової еконо­міки як у галузевому, так і у регіональному аспектах. Вони затяжні й охоп­люють період, що дорівнює двом-трьом циклам, вражаючи окремі галузі або галузеві комплекси. Особливістю структурних криз є специфічність впливу на розвиток національних економік.