Висновки

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Методи, що допомогли іншим країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов'язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв'язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттево посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - нацважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забезпечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв'язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб'єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

С.281

Список літератури

1. Макконнелл Р., Брю С. Л. Економікс: принципи, проблеми, політика. - М.: Республіка, 1998.

2. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 2004.

3. Долан Е. Макроекономіка. - С.-Петербург: Індекс, 1999.

4. Курс економічної теорії. Під редакцією Чепурiна М. Н. - М.: Політіздат, 1998.

5. Політична економія. Підручник для вищих навчальних закладів. За редакцією Мєдвєдєва В.А. - М.: Полiтiздат,2005.

Лекція:Витрати виробництва

Зміст

1. СУТНІСТЬ І ВИДИ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

2. ГРАНИЧНІ ВИТРАТИ

3. СЕРЕДНІ ВИТРАТИ

4. ЗАКОН СПАДНОЇ ВІДДАЧІ

5. ОЦІНКА ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Сутність і види витрат виробництва

У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої

праці. Слід розрізняти витрати суспільства і витрати підприємства.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що показує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства, становить витрати суспільства.

Витрати суспільства визначають за формулою:

Вс = ЗВ + ЗЛ + П, де 3В - спожиті засоби виробництва; ЗП- заробітна плата і винагорода підприємців; П - прибуток.

Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати підприємства

Витрати підприємства можна обчислити так:

Вп = 3В + ЗП.

Витрати суспільства виступають у формі вартості продукції, а витрати підприємства - собівартості продукції.

Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати - це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими.

Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами - зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.

Витрати на власні ресурси - це внутрішні витрати.

Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Економічні витрати виробництва - це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.

Витрати виробництва мають оцінюватися з точки зору альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Будь-який підприємець, обираючи сферу вкладення свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з позиції очікуваної вигоди і обирає найефективніші. Вирішивши, наприклад, вкласти капітал у виробництво пральних машин, він, по суті, відмовляється від одержання доходу в сільському господарстві або у страховій справі. Згідно з економічною теорією цей альтернативний доход має входити до витрат власника капіталу.