3. Циклічність як форма розвитку економіки

Економіка будь-якої держави розвивається нерівномірно, проте за певною закономірністю. Стрімке піднесення економіки змінюється спадом, після якого знову розпочинається пожвавлення. Така послідовність називається економічним циклом.

Економічний цикл – це сукупність регулярно повторюваних періодів збільшення і зменшення обсягів виробництва у національній економіці. Економічний розвиток має хвилеподібний вигляд.

Кожен економічний цикл складається з фази спаду, депресії, пожвавлення, зростання (рис. 6.3.1).

Спад. Характеристиками цієї фази є зменшення обсягів виробництва, збільшення безробіття. Зменшується завантаження промислових потужностей. За умови затяжного спаду ціни починають переважно зменшуватися. Зменшення цін пов’язано зі зменшенням збуту.

Депресія. Це нижня частина економічного циклу. Тут економіка досягає критичних точок в обсягах виробництва, зайнятості, заробітної плати.

Пожвавлення. У цей період економіка починає “відроджуватися”. Зростає обсяг виробництва, у кінці стадії пожвавлення він досягає передкризового рівня.

Рис. 1. Економічний цикл (Е – обсяг виробництва, С – час)

Зростання. Період пожвавлення закінчується досягненням передкризового рівня обсягів національного виробництва. Подальше його підвищення означає входження економіки у нову фазу економічного циклу – зростання.

Нині основні причини, що призводять до коливання економічних циклів, поділяють на зовнішні та внутрішні.

Серед зовнішніх причин коливання економічних циклів: а) зміна чисельності населення; б) політичні, військові та інші надзвичайні події; в) винаходи революційного характеру. До таких можна віднести автомобільний, залізничний і повітряний транспорт, комп’ютер, синтетичні матеріали.

Серед основних внутрішніх причин коливання економічних циклів називають: а) нестабільність інвестиційних витрат; б) нестабільність споживчих витрат; в) діяльність держави в галузі економічного регулювання. Економічна політика держави впливає на загальний стан національної економіки. Ті чи інші дії в області макроекономічного регулювання, пов’язані, наприклад, зі змінами у податковій політиці, валютному регулюванні, кредитно-грошовій політиці, можуть сприяти не тільки розвитку виробництва, а й і його занепаду.

Для успішної боротьби з кризовими явищами необхідно, насамперед, виявити їх причини. Слід зауважити, що багато вчених у різні періоди намагалися їх з’ясувати і виробити рекомендації для запобіганням кризам. Серед них видатний український економіст М. І. Туган-Барановський головною причиною криз вважав нерівномірність розвитку різних галузей економіки, Дж. Кейнс головну причину криз вбачав у тому, що люди надмірно заощаджують свої доходи. У результаті споживання товарів та послуг є значно меншим від їх виробництва, різко зростає кількість нереалізованої продукції. Така ситуація є початком кризи.

Економічні кризи дуже негативно впливають на економіку країни, на суспільно-політичну ситуацію. Тому держава повинна всіма доступними методами якщо не відвернути їх, то значно зменшити дестабілізуючий вплив. Регулювання економіки спрямовують таким, щоб стимулювати економіку в періоди спадів і стримувати в періоди піднесення.