Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
книга з економіки.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
10.11.2019
Размер:
2.15 Mб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Черкаський художньо-технічний коледж

Курс лекцій

з дисципліни “Економічна теорія”

Упорядник

Солошенко Н. М.

Черкаси 2011

Лекція:Економічні відносини власності

Зміст

Вступ

  1. Сутність, роль і місце відносин власності у суспільному виробництві

  2. Основні типи і форми власності та їх характеристика

  3. Реформування відносин власності в економіці України

Висновок

Використана література

Вступ

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з’ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Власність, як наукова проблема в її теоретичному та практичному аспектах є фундаментальною проблемою не тільки політичної економії і юриспруденції, а й усіх суспільних наук. Це зумовлено тим, що власність в її антологічному змісті є основою життєдіяльності суспільства. Останнє пояснює, чому власність завжди знаходилась, знаходиться і буде знаходитись у центрі уваги теоретиків і практиків на всіх етапах розвитку людства. Адже саме міра розвитку та усвідомленої оптимізації суспільством відносин власності не тільки і не стільки рівень добробуту людини, скільки є мірою та умовами саморозвитку людського суспільства.

Людське суспільство – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи. Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті –соціальну структуру суспільства.

1.Сутність, роль і місце відносин власності в суспільному виробництві

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває в певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала власність і свої погляди на неї. У найдавніші часи власність розглядалась як природне право володіння предметами природи чи продуктами праці. Це зрозуміло, бо людина, добуваючи предмети природи для свого існування, автоматично вступала у володіння ними, але тут ще не було економічно оформлених відносин власності. Вони з’являються пізніше, з виникненням економічного відособлення добування (виробництва) засобів існування та їх споживання. Тут починається привласнення як суспільно-економічні відносини.

Розвиток людського суспільства і виникнення держави зумовили необхідність суспільного регулювання відносин привласнення. Найбільшого розквіту цей процес досяг у римську епоху і знайшов своє узагальнення в римському праві. У той самий час економічний зміст відносин привласнення лише зрідка емпірично, споглядацьке описувався в державних актах чи наукових трактатах філософів, політиків, поетів, тоді як економічне життя, практика господарювання вимагали конкретних управлінських заходів з боку держави. Тому й не дивно, що власність за тих часів розглядалась як право власності, виражалось у трьох атрибутах: праві володіння, розпорядження і користування.

Економічна думка пізніших епох категорію власності пов’язує вже безпосередньо з економічними відносинами, хоч це не завадило Прудону свого часу оголосити власність “кралею”.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте, одні економісти визначають власність як сукупність усіх економічних відносин, а треті – як висхідні чи первинні економічні відносини даного ладу. Зрозуміло, що всі ці визначення відбивають певний бік функціонування категорії власності.

Не підлягає сумніву, що поняття власності виникло в людей у результаті виробництва матеріальних благ та їх привласнення. Поняття власності виникає там і тоді, де і коли виникає декілька самостійних, незалежних, економічно відособлених виробників, коли виникають між ними відносини з приводу привласнення своїх продуктів.

Отже власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення. Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами.

Суб’єкти власності – це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження – привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва – окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо.

Обєктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включати землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці

Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі: 1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до речі; 2) власність – це результат суспільного розвитку, а не окремої людини. Ізольований індивід (наприклад Робінзон) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти; 3) власність – це відносини щодо присвоєння матеріальних благ: засобів виробництва, предметів споживання і послуг; 4) оскільки матеріальні блага виробляються за допомогою засобів виробництва, бо хто володіє засобами виробництва, той володіє його результатами; 5) за певних умов засоби виробництва можуть відчужуватися від безпосереднього виробника, отже, власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва і в такий спосіб визначає історичний тип даного способу присвоєння; 6) у реальній дійсності власність завжди виступає в конкретно-історичній формі; 7) на поверхні економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності.

З аналізу цих ознак випливає, що категорію власності необхідно розглядати з двох боків: економічного змісту та юридичної форми. Економічний зміст власності, як уже зазначалося, полягає у відособленому присвоєнні результатів економічної діяльності людей і реалізується як соціально-економічні відносини між людьми. Як, відомо людське суспільство, зрештою, організовується в різні форми державного устрою, щоб регулювати суспільні відносини між людьми, у тому числі й економічні.

Категорії “володіння”, “розпорядження” і “користування” виступають особливими формами прояву соціальної ролі суб’єктів власності. Мова йде про функції цих суб’єктів у способі поєднання факторів виробництва, про характер відносин між суб’єктами в процесі реалізації таких функцій.

Розпорядженняце здійснюване самим власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування і реалізації об’єкта власності.

Користування означає процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об’єкта власності.

Ці категорії перебувають у певному співвідношення між собою. Всезагальною серед них виступає категорія “володіння”, бо власник реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем або реалізувати право користування, але не завжди реалізує себе як власник. Користувач окремих благ може виступати як фактор їх виробничого застосування, але при цьому може не мати прав володаря чи розпорядника.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.