Висновок

Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. У застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світових стандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.

С.237

Список використаної літератури

1. Мочерний С.В. ” Економічна теорія “ , Київ -2005 р.

2. Мочерний С.В. ” Основи економічних знань “ , Київ-2003 р.

Лекція:Народонаселення, соціальна зайнятість і соціальний захист населення

Зміст

Вступ

1. Народонаселення

2. Соціальна зайнятість

3. Соціальний захист населення

Висновок

Використана література

Вступ

Під народонаселенням в широкому змісті слова розуміють сукупність людей. Але сукупність людей відповідає також таким поняттям, як «народ», «суспільство». Тому поняття «народонаселення» потребує більш точного визначення.

Головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є збереження провідної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Разом з тим треба враховувати перехідний характер української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання зайнятості. Він не може ефективно працювати внаслідок відставання заробітної плати від середнього прожиткового мінімуму, у зв'язку з необхідністю вкладення коштів в охорону здоров'я, відпочинок, житло і транспорт. Незабезпечення цих умов перешкоджає вільному переміщенню робочої сили. Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту.

Соціальний захист населення визначається соціальною політикою держави.

Зростання в Україні армії безробітних, зменшення їх впевненості у завтрашньому дні тощо вимагає проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств, використання різних напрямів такої політики.

1.Народонаселення

Поняття «народонаселення» здавна зв’язують з поняттям «територія»: під народонаселенням розуміють насамперед сукупність людей, які мешкають одночасно на якій-небудь території. Таким чином, народонаселенням можна вважати населення усієї Землі або частини світу, якої-небудь країни чи географічного району. З точки зору демографічних досліджень найбільше значення має народонаселення окремої країни.

Поняття народонаселення країни за формою співпадає з поняттям народ держави, але за змістом це різні категорії. Одним з критеріїв віднесення до того чи іншого роду є проживання у відповідній місцевості (або, принаймні, походження з тієї місцевості), але народ історично зв’язує воєдино не тільки територія, але й спільна історія, мова, матеріальна та духовна культура. Піддані держави завдяки громадянству зберігають приналежність до народу своєї країни і у тому випадку, якщо вони мешкають за її кордонами, але тісно пов’язані з нею юридично. Суспільство, як би воно не було диференційовано, – це сукупність людей, в якій люди на основі місця, яке вони займають в історично складеній системі виробництва та споживання, представляються нам як розчленована на групи, розділена і разом з тим зв’язана певними інтересами організація. Зв’язки, які об’єднують людей за поняттям «народ» або «суспільство», або ті ознаки, які визначають різницю цих термінів, не є критерієм для поняття «народонаселення». При цьому, хоча поняття «народонаселення» більш вузьке, ніж попередні, воно разом з тим і ширше, оскільки припускає «природну» сутність даної безлічі людей, тобто їх здатність до оновлення, зміни внутрішнього складу, до відтворення.

Відтворенням населення називається оновлення народонаселення шляхом народжуваності та смертності. Відтворення населення постійно змінює чисельність людства, змінює і віково-статеву структуру народонаселення. В залежності від того, якої статі народжуванні та померлі, в якому віці помирає людина, змінюється чисельність людей за статтю та віком, а тому і віково-статева структура народонаселення теж змінюється. Число народжених заздалегідь визначає на тривалий час максимальний контингент тих, що продовжують життя в різному віці, а число померлих безпосередньо відображає показники структури народонаселення за тими чи іншими критеріями.

Відтворення населення являє собою основну характерну властивість народонаселення, вивчення якого входить винятково в компетенцію демографії. У зв’язку з відтворенням населення поняття «народонаселення» набуває якісного змісту; якісною стороною народонаселення є відтворення населення, вивчення якого повинне відповісти на питання: яка народжуваність народонаселення, як складається смертність, чи достатнє відтворювання населення в цілому тощо. Джерелом фактичних даних в демографії слугує статистика населення – його чисельність, склад, розміщення – та статистика руху населення.

Важливе місце в системі знань про народонаселення займає загальна теорія народонаселення, яка покликана перевести категорії, що мають високу ступінь спільності загальнометодологічних наук в категорії специфічної суспільної підсистеми – народонаселення. Загальна теорія народонаселення є теорією «середнього рівня» по відношенню до загальнометодологічних наук та найбільш загальної теорії в системі знань про народонаселення. Вона досліджує такі важливі питання, як проблеми загальних та специфічних законів народонаселення, системи законів народонаселення кожної суспільно-економічної формації, співвідношення соціального та біологічного в народонаселенні, структура самої системи знань про народонаселення тощо. Загальна теорія народонаселення є як би цементуючою основою наук та наукових напрямків, що вивчають народонаселення.

Предметом усієї системи знань про народонаселення є розвиток народонаселення, а у демографії предметом є закономірності відтворення у їх суспільно-історичній обумовленості. Поняття відтворення народонаселення за змістом вужче, ніж поняття розвитку народонаселення (останнє крім особистого відтворення включає зміни його структури, якісних характеристик). Але разом з тим воно визначає центральне положення демографії серед інших наук, які займаються народонаселенням. Зазвичай у демографії розрізняють три види руху населення: природне (процеси народжуваності, смертності, шлюбності, розлучення), міграційне та соціальне. Тлумачення поняття відтворення народонаселення в широкому змісті – як наслідок усіх трьох форм руху населення – не тільки не виключає важливість вивчення відтворення населення у вузькому його розумінні – як природного та міграційного руху населення, – але й посилює його. Дослідження законів народонаселення дозволяє визначити місце власне демографічних законів у житті суспільства, їх тісні взаємозв’язки з багатьма іншими законами народонаселення, а також з загальносоціологічними законами.

Прагнення зв’язати отриманні дані викликало інтеграцію наук про народонаселення, а це неможливо зробити без поглибленого дослідження об’єкту; останнє ж неможливо без спеціалізації вчених. Так саме життя викликало органічну потребу у спеціалізації демографів. Тут відбувається той же процес, що і в інших науках – як природничих, так і суспільних. Демографія – це система наук, що розвивається на основі загальної теорії народонаселення. Систему демографічних наук умовно можна поділити на декілька блоків. Перший з них включає теоретичні демографічні науки: теоретична демографія відкриває цей блок, далі йде історія демографії, дескриптивна (описова) демографія, економічна демографія, історична демографія, регіональна демографія. Другий блок – це методики: джерела даних про населення, статистичні методи, математичні та соціологічні методи в демографії, картографування, а також моделювання соціально-демографічних процесів. Потім йдуть прикладні демографічні дослідження та соціально-демографічне прогнозування. Робота у цьому напрямку передує створенню теоретичних основ соціально-демографічної політики в цілях оптимізації соціально-демографічних процесів. Розглянемо більш докладно взаємозв’язок деяких демографічних наук. Важливе місце у їх системі належить теоретичній демографії, яка покликана розробляти основні методологічні принципи аналізу соціально-демографічних процесів та явищ, основні закономірності відтворення населення. Теоретична демографія дозволяє визначити місце кожної демографічної науки у всій системі, дає можливість вченим, чиї інтереси тяжіють до тих чи інших демографічних наук, встановити роль, місце, значення тих чи інших методів, конкретної методики та техніки аналізу соціально демографічних процесів. Спираючись на загальну теорію народонаселення, теоретична демографія покликана створити основу для розвитку усіх конкретних демографічних дисциплін.

Теоретична демографія вивчає характер впливу економічних та соціальних акторів на відтворення населення. Соціально-економічні фактори народжуваності, динаміка шлюбності та розлучуваності, міграційні процеси, розселення, зміна соціальної структури населення вивчаються в процесі демографічних досліджень. В теоретичній демографії вони об’єднуються на основі якої-небудь одної теоретичної концепції (наприклад, на основі теоретичних уявлень про рівень життя та потреби населення). Створення таких синтезуючих концепцій – є одним із завдань теоретичної демографії. Вирішити це питання вона може лише взаємодіючи з іншими науками – загальносоціологічними та економічними.

Теоретична демографія покликана впорядкувати систему категорій та понять, які традиційно склалися в демографічній науці, а також ті поняття, що притягнуті в демографію з суміжних наук. Тут виникають багато чисельні питання не тільки логічного зв’язку та принципів їх структурної організації, але й розкриття змісту усіх понять, що використовуються.

З теоретичною демографією органічно зв’язана і є її частиною історія демографії, яка має своїм предметом вивчення становлення демографії як науки.

Серед різноманітних видів класифікації наук пропонується і класифікація наук за часом та виникненням. Можна покласти в основу історії демографії принцип становлення та розвитку демографії за часом. Але це описовий за своєю суттю принцип. Найбільш ефективне вивчення розвитку будь-якої науки, у тому числі і демографії, у історичній ретроспективі. У відповідності до цієї посилки починати аналіз розвитку демографії необхідно з її сучасного стану. Тільки досягнутий рівень науки дозволить оцінити теорії, які колись вважалися аксіоматичними. При цьому ми виходимо з того, що пояснення того чи іншого явища, яке вивчається демографією, ніколи не можуть бути кінцевими, що поняття, які раніше вважалися аксіоматичними, раніше чи пізніше відкидаються або можуть бути розгорнуті у нову теоретичну систему. Це дозволяє розгорнути більш глибинні зв’язки у народонаселенні та його зв’язках з соціальним та економічним прогресом.

Усвідомити вагомість та практичне значення теоретичної демографії на будь-якому з етапів її розвитку неможливо, доки не буде створена теорія іншого, більш високого рівня, з появою якої нині діюча теорія буде розглядатися як окремий випадок у теорії. У цьому відношенні процес пояснення явищ, що спостерігаються та аналізуються у народонаселенні нескінченний, як нескінчене саме їх пізнання. Викладений тут підхід до аналізу розвитку теорії народонаселення у часовому аспекті адекватно відображає одне з найважливіших вимог діалектичного матеріалізму – осягати будь-який об’єкт у його становленні та розвитку. Історичний розвиток будь-якої науки характеризується спадковістю, значення якої не зменшується тим, що розвиток науки час від часу супроводжується корінними якісними перетвореннями. Чим ретельніше ми будемо вивчати спадщину вчених, які присвятили свої праці народонаселенню в минулому, тим краще зможемо розібратися в проблемах, які нас хвилюють сьогодні.

Пізнання закономірності, суті, змісту та форм прояву розвитку народонаселення в остаточному підсумку визначається потребами планомірного у масштабі усього суспільства управління процесами відтворення населення. При цьому потрібно мати на увазі, що розвиток народонаселення зв’язаний з розвитком суспільства, економікою країни, прямою та зворотною залежністю. У тій же мірі, як розвиток населення немислимий без соціального та економічного прогресу, останній немислимий без розвитку народонаселення. Управління цими процесами розвитку у довгостроковій перспективі об’єктивно необхідно як фактор, в значній мірі, який обумовлює соціальний та економічний прогрес. Створення теорії управління процесами розвитку народонаселення дозволить перейти до складання та реалізації комплексної програми розвитку народонаселення як органічної системи перспективного плану економічного та соціального розвитку народного господарства.