3.Реформування відносин власності в економіці України

Успішне здійснення економічних реформ в Україні, лібералізація та структурні перетворення національної економіки, великою мірою залежать від активності інституційних перетворень. Приватизація, антимонопольна політика держави та створення привабливого конкурентного середовища, регуляторна політика та розвиток підприємництва, встановлення в країні дієвої фінансової інфраструктури, подолання тонізації економіки тощо, є не від’ємними складовими критичної маси ринкових перетворень. Саме за її наявності в країні оптимізується співвідношення факторів виробництва та формуються умови для подальшого розвитку ринку.

Отже, основна мета приватизації — передача об'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний менеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — поповнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації. В Україні існували різні погляди на здійснення приватизації. Згідно з першим усю державну власність необхідно поділити порівну між усіма громадянами. Такий підхід виходив з принципу соціальної справедливості, однак він суперечив основній меті приватизації. Суть другої позиції — передавання власності трудовим колективам. За такого варіанта від власності відразу усувалася б велика кількість людей, які працюють у бюджетній сфері, а також ті, хто ще або вже не працює, — студенти, пенсіонери.

Ще одна точка зору полягала в тому, що має бути один принцип: жодного роздавання, тільки продаж державою майна за гроші, в результаті чого з'являються реальні власники. Отримані від приватизації кошти використовуються на вирішення соціальних проблем, структурну перебудову економіки. Це найбільш радикальна і послідовна ринкова позиція, яка була втілена в окремих колишніх соціалістичних країнах — Східній Німеччині після її об'єднання із Західною, Угорщині. В умовах України нездоланними перешкодами на такому шляху руху до ринку були проблеми економічного та світоглядно-ідеологічного характеру: відсутність вільного вітчизняного капіталу, здатного брати участь у широкомасштабній грошовій приватизації, і неприйняття абсолютною більшістю населення таких реалій ринку, як приватна власність, бізнес тощо.

Основними напрямами приватизаційного процесу в Україні стали: сертифікатна приватизація, оренда з подальшим викупом майна трудовими колективами, затвердження переліку державних підприємств, які через їх загальнодержавну значущість не підлягають приватизації, і зрештою запровадження механізму грошової приватизації після остаточного завершення сертифікатної приватизації. Механізм грошової приватизації став її єдиною формою. Особливість розвитку процесу приватизації полягала в тому, що спочатку він здійснювався за різними зазначеними вище напрямами, згодом приватизація відбувалась за вирішальним і найпослідовнішим з точки зору ринкових реформ методом.

З метою підвищення ліквідності підприємств, що підлягають приватизації, передбачається їх фінансова реструктуризація.

На новому етапі до процесу приватизації залучатимуться великі підприємства і цілі технологічні комплекси (вертикально інтегровані структури, господарські об'єднання), які потребують більш тривалого терміну для здійснення процедури продажу.

Підготовка до приватизації потужних блоків підприємств, які залишилися у державній власності, здійснюватиметься тільки на підставі конкретних заходів, які будуть затверджені підпрограмами, і по яких буде ресурсне забезпечення.

Програмою удосконалюються способи та процедури продажу із застосуванням індивідуального підходу до приватизації стратегічних підприємств. А саме: продаж шляхом торгів з обмеженою участю, публічної пропозиції, на аукціоні із зниженням ціни, а також продаж без оголошення ціни, при якому початкова ціна продажу виголошується покупцем; розширення можливості перепрофілювання; застосування поширення процедур ліквідації об'єктів, що не були продані і не мають інвестиційної та економічної значимості для держави.

Радикальна реформа відносин власності є базовою проблемою сучасних перетворень в українській економіці. Це знову-таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку становлення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.