2.Основні типи та форми власності, та їх характеристика

З’ясування змісту „типів”, „видів” і „форм” власності, по-перше, є необхідним кроком у сходженні від абстрактного до конкретного в процесі пізнання відносин власності як цілісної системи. По-друге, з’ясування змісту понять „тип”, „вид” та „форма” власності обумовлюється тим, що в літературі ці поняття змістовно не розмежовуються, а тому змішуються. Особливо це стосується поняття „форма” власності –воно часто вживається там, де мова повинна йти про певний тип або вид власності.

Тип власності характеризується якісно особливою сутністю відносин приналежності, володіння, розпорядження та використання об’єктів власності, яка визначається якісно особливим суб’єктом власності. Сутнісна особливість спільної власності полягає у тому, що її об’єкти є однаковою приналежністю кожного з її суб’єктів як її загальної приналежності, тобто об’єкти спільної власності ні в якій долі не розподіляються між її суб’єктами. Загальна приналежність об’єктів спільної власності визначає й те, що кожний її суб’єкт є рівним з іншими у відносинах володіння, розпорядження та використання її об’єктів.

Вид власності характеризується якісно особливим змістом відносин приналежності, володіння, розпорядження та використання об’єктів власності, яким обумовлюється якісно особливим способом поєднання особистого та уречевлених факторів виробництва в рамках того ж самого типу власності. Насамперед, маються на увазі продемонстровані історичним розвитком відносини власності, безпосередньо суспільний, позаекономічний та економічний способи поєднання факторів виробництва та їх різні модифікації.

Форма власності є внутрішньою організацією відносин приналежності, володіння, розпорядження та використання того чи іншого типу або виду відносин власності.

До типу, виду та форми власності слід підходити як не до відокремлених одне від одного, а, навпаки, як до органічно пов’язаних між собою, тобто як до таких, які містять свої сутнісні властивості одне в одному. Цей зв’язок знаходить свій вираз у тому, що не існує певного типу власності без певного його виду та форми, як не існує певної форми власності без її певного виду та типу. Це ж стосується і будь-якого виду власності –останній завжди несе у собі сутнісні властивості певного типу власності та завжди має певну організацію відносин приналежності, володіння, розпорядження та використання об’єктів власності.

Відображаючи найсуттєвіші, первісні відносини людей, власність не є застиглою категорією. Форми її прояву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбуваються в продуктивних силах суспільства.

Історично першим типом власності була усуспільнена власність, спочатку у формі племінної, а потім общинної. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності –приватної. Усуспільнена власність трансформується у свій різновид –державна власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості індивідуального виживання породжує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично першим типом власності, який породив право індивідуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців. Її суспільні функції були вкрай обмежені й зводились в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.

Отже в процесі свого історичного розвитку суспільство використовує два основні типи власності: суспільний і приватний, а в рамках кожного із них –ряд історично особливих видів і форм власності.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про власність" власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основні види цієї власності:

1. Власність народу в цілому (державна).

2. Власність окремих колективів

Державна власність –це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади. Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Загально державна власність –це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Комунальна власність –це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів.

Колективна власність виступає у таких формах: власність колективу підприємства, кооперативна, власність громадянських організацій, власність релігійних і культових організацій.

Кооперативна власність –це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід.

Власність трудового колективу –спільна власність, передана державою чи іншим суб’єктом у розпорядження колективу підприємства, яка використовується відповідно до чинного законодавства.

Приватна власність –це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктами власності та отримання доходу належить приватній особі. Приватний тип власності виступає як сукупність індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб, з метою здійснення спільної підприємницької діяльності.

Корпоративна власність –це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає у тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності.

Властивості функціонування та реалізації різних форм приватної власності свідчать, що приватний тип власності у різних його видах та формах не є соціально однорідним –він містить у собі такі види та форми, які базуються в одних випадках на відчуженні безпосередніх виробників від засобів виробництва, на застосуванні чужої праці і експлуатації, а в інших випадках на єдності особистого та речового факторів виробництва, на своїй праці і тому не містять експлуатації праці (усі форми трудового виду приватної власності). З цього випливає, що приватному типу власності, притаманна суперечлива єдність позитивних та негативних соціально-економічних властивостей. У цьому полягає неординарність самої категорії „приватна власність”.