1.3 Витоки українського книгознавства

Витоки українського книгознавства слід шукати в книжковій і \ 11.турі Київської Русі, де книга набула надзвичайно високого || юритету і стала символом побожності і духовної культури. Пер-шими книгознавцями були, безперечно, її творці: автори оригі-ИІЛЬНИХ текстів, перекладачі, переписувачі (каліграфи), худож­нім и, оздоблювачі, автори передмов і післямов, приміток на по-инх книжкових сторінок та ін.

З часом вивчення книги, як суспільного явища, стає предме­тні уваги фахівців книжкової справи та суміжних галузей. Го-VOIHa їх увага зосереджується на висвітленні ролі І.Федорова у 1.1 початкуванні книгодрукування в Україні. Рукописній і старо-нруконаній книзі початкового періоду книгодрукування значну | плі у приділяли Я. Головаиький. пізніше - В. Іконников. Кни-і (> шавство набуває певних організаційних форм і статусу навчаль­ної дисципліни (П.О. Ярковський).

Индання П. Кулішем на початку другої половини XIX ст. „За­писок о Южной Руси" поклало початок відносної „відлиги" щодо 111 мінського друкованого слова в Російській імперії після розг­рому Кирило-Мефодіївського братства. Організувавши 1857 р. у і ,иікт-Петербурзі власну друкарню, він, підтриманий організо-ішпою плітку 1858 року в столиці російської імперії української І ромади, приступає до видання творів українських авторів, запо-ЧІТКОВує серію книжок для народу під назвою „Сільська бібліо-

13

Г

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

тека", до якої увійшли твори самого Куліша та Г. Барвінок, Г. Квітки, Т. Шевченка, Марка Вовчка, О.Стороженка та ін.

За 1860-1862 pp. було видано 39 книг цієї серії, яка стала пер­шою спробою систематичного видання популярних книг для на­роду, так званих „метеликів", видання яких було поширено не лише у Санкт-Петербурзі, а й у багатьох містах України. Почи­нання П. Куліша підтримала київська Громада на чолі з її лідером В. Антоновичем, яка склала широку програму видання популяр­ної книги. Однак горезвісний Валуєвський циркуляр 1863 р. при­пинив цю роботу.

Окремо слід сказати про роль Т.Г. Шевченка в становленні українського книгодрукування й українського книгознавства, який був вправним редактором і видавцем та мав широку програ­му книговидання. Саме його повернення навесні 1858 року до Петербурга дало новий потужний стимул українському життю в російській столиці. В тому числі, й організації Громади, яка за основу своєї роботи ставила видавничу та освітницьку діяльність. Зокрема, за її дорученням у жовтні 1858 року П. Куліш звер­тається до Міністерства освіти з проханням про дозвіл на видання журналу „Хата" (повна назва: „Хата, южно-русский журнал сло­весности, истории, этнографии и сельского хозяйства»). І, незва­жаючи на те, що журнал, як видно навіть з повної його назви, не був політичним, Міністерство (за порадою НІ Відділення...) відмо­вило П. Кулішу.

Тоді Громада вирішила компенсувати брак журналу низкою альманахів: „Хата", „Левада", „Пасіка", „Гумно". Однак й цей задум не вдався: 1860 року вийшов лише один випуск альманаху „Хата", в якому, окрім творів Є. Гребінки, П. Куліша, Марка Вов­чка та ін., була опублікована велика добірка поезій Шевченка в розділі „Кобзарський гостинець".

Пізніше Громаді вдалося добитися видання журналу „Осно­ ва", який на три роки (1860-1862), до свого закриття, став трибу­ ною українського культурного життя і здобув визнання також і І сред російської інтелігенції. Т.Г. Шевченко брав активну участь і н ипіготовці „Хати" і „Основи", і в усій діяльності Громади. І in mo, що саме у цей час Шевченко, порадившись з Грома- рішучс підмовився від співпраці зі слов'янофільським жур- ' редакція якого не вважала українців за окремий

Видано було й Шевченків „Буквар южнорусский" " — одне зі

і пі ги т. ваги, що и громадівці надавали справі освіти народу.

Пі пишні київська та харківська Громади заходжуються коло

іні'шції недільних шкіл. Великою заслугою „Основи" і осо-

'•Ц. ю 11. Куліша було вдосконалення українського правопису (так

ш.іиііі „кулішівки"), основні норми якого запанували в Ук-

|і ті. і.іій писемності (3).

И подальшому, на жаль, вдатося видати лише перший випуск і іьоому офортів Т.Г. Шевченка „Мальовничої України", який планувався як періодичне художнє видання про історичне мину-і и.іродмий побут і звичаї та природу України. „Буквар" був Підготовлений як посібник для навчання грамоти українською момою и недільних школах і вийшов на початку 1861 р. у Петер-ііур и н.і кошти Т.Г. Шевченка накладом 10000 примірників.

И подальших видавничих планах Великого Кобзаря було на-і гупне: „Коли зберу за „Буквар" всі гроші, т • думаю видати в їм. іму ж обсязі „Букваря" і лічбу, або арифметику. А потім кос­мографію |етнографію] і географію нашого краю, здебільшого у и. нікому обсязі, але не дорожче 5 копійок. Потім коротку істо­рії, і нашого сердешного народу. І коли се сотворю, тоді назву себе і пі і с щасливим" [39, С. 92].

Не можна не згадати про видавничо-книгознавчу діяльність МИ, Драгоманова, який заснував у Женеві українську друкар-п и і. це ьуло надруковано (1878-1879 pp.) 5 випусків збірника „Гро-I і її", два випуски однойменного журналу, твори Т. Шевченка, Пйішса Мирного, О.Герцена. Саме завдяки зусиллям М. Драго-МЯНОва цивілізована Європа дізналася про ганебний таємний І мсі.кий указ (1876 р.) щодо заборони українського друкованого п ,. пою слова в царській Росії.

It,п оме значення для становлення та розвитку українського і ііпіоінавства мала редакторська та книговидавнича діяльність І Я Франка, який знав могутню силу друкованого слова пере-муі їм у контексті державницького руху української ідеї, бо був п. ргкопаний, що „зденаціоналізований народ, як нація рабів, іде Ні послуги зверхній силі і підтримує її панування".

V 1882 р. 26-річний І. Франко надрукував у журналі „Світ" . і» по програмну статтю „Кілька слів о тім, як упорядкувати і про-и.ними наші людові видавництва", де виклав своє бачення кни-иіііиікіниичої діяльності для просвіти народу. Він, зокрема писав:

15

Низовий М.Л. Вступ до книгознавства