Тема 5. Конструкція і структура книги

Тому цілком логічно перейти до розгляду основних внутрішміх елементів книги, тобто до характеристики основних структурних підрозділів книжкового блоку.

5.1.2 Внутрішні елементи книги

Як ми уже не раз підкреслювали, ядро книги, її системоутво­рюючий елемент складає текстове повідомлення. У відповідності з виконуючими функціями текст в книзі поділяється на три його основні різновиди: 1. Основний, 2. Додатковий, 3. Допоміжний (апарат видання).

Основним (автентичним, канонічним, дефінітивним) нази­вається текстологічно вивірений текст твору, науково визнаний на момент видання найбільш точним і остаточним. Таким зазви­чай вважається текст твору, надрукованого в останньому за жит­тя автора його виданні, підтверджений додатковими текстологіч­ними та іншими дослідженнями.

Додатковим текстом вважається текст, який приєднується до творів, але не є їх складовою частиною. Це редакції та варіанти основного тексту, різноманітні додатки — документи, схеми, таб­лиці та ін., головним завданням яких є доповнення основного тексту матеріалами, які або недоцільно чи неможливо включати до основного тексту, або ж зручніше для читача виділити в само­стійний розділ.

Допоміжним текстом називається текст апарату книги, тобто системи довідково-допоміжних та науково-допоміжних текстів, що допомагають швидко й ефективно орієнтуватися в структурі і змісті видання (детально розглядається у наступній темі).

За ознакою поліграфічного оформлення книжковий текст поді-ляється на два основних різновиди: простий і складний.

Простим вважається однотипний суцільний текст, який має рядки однакової довжини і надрукований переважно одним шрифтом та не має складних при наборі елементів: таблиць, фор­мул, посилань, слів і словосполучень іноземними мовами, різно­го роду виділень і т. д.

Друкарський шрифт, тобто комплект літер повної абетки та належних до неї цифр, а також розділових, діакритичних і

97

_г

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

спеціальних знаків, має важливе значення при створенні книги. Вихідною одиницею шрифту є вічко, тобто зображення знака: літери, цифри тощо. Суттєвими є накреслення вічка (положення (нахил), насиченість та щільність), які характеризують його, та місткість шрифту, тобто середня кількість знаків в одному по­вному рядку сторінки видання.

Шрифт може бути набірним і мальованим. Набірні (призна­чені для друкарського набору) шрифти розрізняються за гарніту­рою, накресленням і кеглем. Гарнітура, тобто комплект однако­вих за рисунком, але різних за накресленням і кеглем шрифтів, є основою формування групи шрифтів - комплекту різних гарнітур шрифтів, потрібних для виконання видання.

Розмір друкарського шрифту називається кеглем (кегель), який визначається як розмір шрифту в друкарській системі вимірю­вання, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками літери. Кегель позначається (вимірюється) в пунктах (один пункт дорівнює 3/8 мм.).

Існує також така одиниця типометричної друкарської систе­ми виміру, як квадрат, яка дорівнює 48 пунктам, або 18,05 мм. В квадратах вказується формат сторінки набору (5x9 кв.), формат набору - довжина рядка (5,1/2 кв.).

Шрифти кожного кегля отримали власну назву. Наприклад, деякі з найвідоміших:

• Нонпарель (від фр. nonpareil — незрівнянний), шрифт, ке­гель якого дорівнює 6 п. (~2,25 мм). Застосовується при друку­ванні видань, не призначених для суцільного читання (довідни­ки, словники тощо).

• ЛГо/?яус( від лат. corpus-звід, зібрання), шрифт, кегельякого дорівнює 10 п. (3,76 мм). Назва походить від першого слова заго­ловка зводу громадянських законів „Corpus juris civilis", надру­кований шрифтом такого кегля. Один із найпоширеніших шрифтів.

• Цицеро (від лат. Cicero - Цицерон), шрифт, кегель якого дорівнює 122 п. (-4,51 мм). Шрифтом такого розміру вперше (в 1467 р.) були надруковані „Листи" Цицерона. Цим шрифтом дру­кують книги та підручники для дітей, заголовки.

• Міттель (від нім. mittel - середній), шрифт, кегель якого дорівнює 14 п. (~5,26 мм), середній між цицеро і терцією (16 п., -6,01 мм). Застосовується переважно для набору заголовків у кни­гах, журналах і т. п.

98

Тема 5. Конструкція і структура /. НІІ< »

Вибір шрифту залежить від багатьох факторів, перш за псе під імісту книги, типу видання, його цільового і читацького приЗНІ чення. Багато в чому саме вибір шрифту визначає стиль оформ мсння книги, вартість її виробництва, ефективність читацького сприйняття тексту.

Зробивши загальні зауваження щодо внутрішніх елементів книги (точніше, книжкового блоку), слід перейти до їх безпосе­редньої характеристики. І почати це, зрозуміло, потрібно з ти­тульних елементів книги. Бо саме з титульного аркуша, тобто з першої сторінки починається книга.

Титул - заголовні сторінки видання, на яких розміщуються найголовніші дані про нього: прізвище автора, заголовок, надза-головні (назва організації, від імені якої здійснюється видання, дані про серію), підзаголовні (уточнення заголовка, читацьке при­значення, жанр та ін.) та вихідні (місце видання, назва видавниц­тва, рік видання) дані.

На звороті титульного аркуша обов'язково вказуються на­ступні елементи вихідних відомостей: 1) класифікаційні індекси УДК і ББК — у лівому верхньому куті; 2) авторський знак — у лівому верхньому куті під класифікаційними індексами; 3) міжна­родний стандартний номер книги ISBN — в нижньому лівому куті; 4) знак охорони авторського права (копірайт) — в нижньому пра­ному куті.

На звороті титульного аркуша можуть бути розміщені додат­кові вихідні відомості (анотація, макет анотованої каталожної картки та ін.), хоча вони можуть бути розміщені й на кінцевій сторінці, або на звороті обкладинки, чи суперобкладинки.

На сьогодні існує низка варіантів оформлення титульних ар­кушів. У відповідному російському Держстандарті є навіть спе­ціальний термін „Титулатура", тобто сукупність титульних ар­кушів у виданні (див. додаток №2). Основними серед яких є од-ноаркушевий і двоаркушевий титули. Тому розгляд різновидів титульних аркушів розпочнемо саме з них.

Одноаркушевий титул - це титул, розташований, як видно з його назви, на одному аркуші, тобто на двох його сторінках -лицевій і зворотній (про його оформлення див. вище). Його з пов­ним правом можна назвати основним титулом, бо на ньому пода­ються всі найбільш суттєві для ідентифікації видання вихідні відо­мості і він є основним джерелом для складання його бібліографій-

99

Низовий М.Л. Вступ до книгознавства