Тема 3. Типологія книги

відає на корінні питання видавничої діяльності: для чого (з яко метою) здійснено видання і на кого (на які верстви суспільства воно розраховано.

Зазначимо, що цю класифікацію (під назвою „За соціальни призначенням") вперше запровадила Книжкова палата України своєму „Літопису українського друку" (1924 p.), хоча її елементи зустрічалися ще у дореволюційних бібліографічних і статистич­них публікаціях. В подальшому вона перейшла в статистику дру ку, закріпившись лише в ній до теперішнього часу.

Раніше класифікація за цільовим призначенням використо­вувалася для неперіодичних видань (перш за все — книжкових). Однак вже останній всесоюзний стандарт (1990 р.) розповсюдив його як на неперіодичні, так і на серіальні видання. Саме такий діапазон дії цієї класифікації пропонує і ДСТУ 3017-95. В ній пропонується (обґрунтовується) 13 видів видань за цільовим при­значенням. А саме:

1. Офіційне видання

2. Наукове видання

3. Науково-популярне видання

4. Науково-виробниче видання

5. Виробничо-практичне видання

6. Нормативне виробничо-практичне видання

7. Виробничо-практичне видання для аматорів

8. Навчальне видання

9. Громадсько-політичне видання 10.Довідкове видання

11. Видання для організації дозвілля

12.Рекламне видання /

13.Літературно-художнє видання.

Ця класифікація, через її особливе значення, в тому чи іншому обсязі на факультеті бібліотекознавства та інформатики присут­ня практично в усіх книгознавчих, бібліотекознавчих та бібліо-графознавчих навчальних курсах. Тому, для початку, було б ба­жано запам'ятати хоча б перелік 13-ти видів видань за цільовим призначенням, аби потім не „спотикатися" на цьому до закінчен­ня навчання.

Стандарт дає визначення кожного з 13-ти видів видань за цільовим призначенням які, на перший погляд, не викликають серйозних заперечень. Однак, при критичному їх розгляді, 64

більшість з них вимагають певних уточнень і доповнень. Це цілком природно, бо видавничий потік знаходиться в постійній імпіі і розвитку і розраховувати на раз і назавжди дану класифі­кацію не доводиться.

Наприклад, у попередніх класифікаціях за цільовим призна-■ к-пням відсутні такі види видань, як „видання для організації пошілля" або „рекламні видання". Разом з тим із сучасної класи­фікації чомусь „випав" такий вид видань, як „видання для дітей". Чи, можливо, сьогодні рекламні або розважальні видання важ­ливіші від дитячих?...

Тому, при неминучих певних недоліках поданої в стандарті класифікації видань за цільовим призначенням, вона, все-таки, дозволяє певним чином структурувати видавничий масив і потік, об'єднати в них найбільш спільне і виокремити суттєво відмінне. Саме завдяки класифікації за цільовим призначенням ми, наприк­лад, дізнаємося, скільки в державі видається наукової, навчаль­ної, довідкової, літературно-художньої та іншої літератури і зав­дяки цьому можемо впливати на встановлення доцільних про­порцій між ними.

Далі в стандарті йде класифікація видів видань „за аналітико-синтетичним переробленням інформаці'Г, де подається визначен­ня їх 5-ти різновидів: інформаційне, бібліографічне, рефератив­не, оглядове видання та дайджест.

Фахівці відразу помітили ряд суттєвих недоліків цієї класифі­кації. Перш за все її назви, яка була б точнішою за такої редакції: „за ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації" (Г.М. Швецова-Водка). Вкрай невдалим вважається й полісеміч-ний термін „інформаційні видання", бо будь-яке видання тою чи іншою мірою інформаційне (якщо ми, звичайно, не забуваємо, що видання — це документ, а документ — це певна інформація).

Неприйнятним вважають фахівці й поділ „інформаційних видань" на бібліографічні, реферативні, оглядові, а також дай­джести. Перш за все тому, що, як відомо, бібліографічні видання можуть бути і реферативними, і оглядовими і дайджестами. Щоб зберегти однопорядковість класифікаційного ряду, пропонуєть­ся, поряд з реферативними і оглядовими виданнями, виокремити „сигнальне бібліографічне видання", що складається лише з бібліографічних описів, і „анотоване бібліографічне видання", що включає описи з анотаціями.

65

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

Висловлені тут (і в подальшому) зауваження і пропозиції гЛ ворять лише про наступне: прийнятий стандарт необхідно вико«1 нувати, однак це не виключає критичного ставлення і неминучо-го перегляду його в недалекому майбутньому.

Третя класифікація цього стандарту стосується видів видань „за інформаційними знаками", де подаються визначення текстдЛ вих. нотних, картографічних та образотворчих видань.

Здавалося, все зрозуміло, якщо усвідомити, що в основу цієї класифікації покладена знакова природа інформації, тобто харак­тер знаків, якими фіксується інформація в друкованих видан- і нях. То чому б так і не назвати цю класифікацію, а не „за інфор­маційними знаками"?

Наступна класифікація видів видань „за матеріальною кон- І струкцією" пропонує визначення 10-ти їх різновидів: книжкове, журнальне, аркушеве, газетне, карткове, комплектне видання, а | також буклет, плакат, поштова картка та книжка-іграшка.

Класифікація видів видань „за обсягом" пропонує визначен­ня 3-х їх різновидів: книга, брошура, листівка. В основу цієї кла- J сифікації покладені кількісні показники, тобто обсяг видань: | книга - книжкове видання обсягом понад 48 сторінок, брошура -книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок, а листівка - ар-кушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок.

На жаль, і в цих визначеннях допущена неточність: обсяг бро­шури потрібно вказати - „від 5 до 48 сторінок включно". Інакше виходить, що четверта сторінка видання потрапляє і до брошури, і до листівки. Крім того, не досить вдалим є назва третього різно- І виду видань за обсягом — „листівка". Адже його можна розуміти j як „поштову картку". Краще тут* було б вжити термін „аркушів-ка". Тоді б, до речі, і визначення було більш логічним: „аркушів-ка - аркушеве видання...", тим більше, що „аркушівка" вказана в класифікації видань за їх матеріальною структурою.

Класифікація видів видань „за складом основного тексту" подає визначення двох термінів: „моновидання" і „збірник". Пер­ший з них визначається як „видання, що містить один твір", а другий - як „видання, що містить ряд творів".

На перший погляд, все зрозуміло: один твір, ряд творів. Од­нак, відразу виникає декілька запитань. Якщо, наприклад, є „мо­новидання", то де його протилежний різновид - „полівішання", або, коли є видання, що містить ряд творів, що називається збірни-66