Тема 2. Книга: сутність і значення

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

люється здивування (якщо не обурення) тим, що „побутує... думка про неслов'янське, навіть взагалі неєвропейське походження сло­ва „книга", і в яких стверджується, що „вчені переконливо дока­зують спорідненість російського слова „книга" з поняттями, що означали знання взагалі" та що „етимологічно „книга" утворюєть­ся від дієслова „знати" (1).

Ідея обгрунтування російського, чи, хоча б, слов'янського по-¹ ходження поняття „книга" для декого приваблива і навіть спо­куслива. Проте більш розважливіші фахівці у цьому питанні на­багато стриманіші. Наприклад, відомий польський книгознавець К. Мігонь з цього приводу писав наступне: „Походження польського слова книга, а також подібних слів в інших слов'янсь­ких мовах, не зовсім зрозуміле... В лінгвістичній літературі нині домінує переконання, що слов'янське слово, яке означає книгу, запозичене на стародавньому Сході" [36, С 28].

Цілком зрозумілим є прагнення до з'ясування первісного зна­чення того чи іншого слова (терміна), бо воно допомагає розумін­ню його змісту від генезису. Однак, етимологію певного терміна не варто занадто й перебільшувати. По-перше, тому, що таких етимологічних втрат занадто багато, а, по-друге, знання етимо­логії слова нерідко мало впливає на його сучасне тлумачення. Так що намагання будь-що „докопатися" до витоків терміна „книга" і його первинного значення є першою, хоча і не основною причи­ною його сьогоднішньої невизначеності.

Другою причиною є складність самої книги як суспільного явища, багатогранність і багатоаспектність її соціального при­значення. Охопити й відобразите все це в одному лаконічному визначенні - завдання надзвичайно складне і, як бачимо, поки що до кінця не вирішене.

І третьою причиною відсутності загальноприйнятого визна­чення „книги" є якраз намагання більшості фахівців відобразити у цьому визначенні всю палітру функціонального навантаження книги і її впливу на людину і суспільство.

Чимало фахівців, взагалі, висловлює думку про неможливість дати єдине і вичерпне визначення книги. Так, автор сенсаційної у 60-ті роки книги „Революція у світі книг" про невпинне зростан­ня книговидання у світі Робер Ескарпі писав, що, як і все живе, книга не вміщується в жорсткі рамки визначень. Тому поки що нікому ще не вдалося дати їй точне і стабільне визначення.

38

Ще рішучіше з цього приводу висловлювався відомий книго-иіііііець А. Барсук у статті „До визначення поняття „книга". В ■ ■ні мін, зокрема, писав, що вдумливий і серйозний аналіз старих і Нових визначень книги приводить до висновку, по-перше, про Гші'атоаспектність, багатофункціональність та універсальність ЦЬОГО продукту духовної і матеріальної культури, і, по-друге, про принципову неможливість всеохоплюючого визначення книги, икс включає всі сторони цього явища і всі підходи до нього.

Щоправда, це не завадило А. Барсуку запропонувати наступне визначення: „Книга - це твір писемності та друку (або певна їх сукупність), що є продуктом суспільної свідомості, ідейно-ху-ложнього життя суспільства, одним із основних засобів збережен­ня, розповсюдження та розвитку всіх форм ідеології (політичних поглядів, науки, моралі і т.д.). знаряддям соціальної боротьби, виховання, організації та формування суспільної думки, знаряд­дям наукового і технічного прогресу" (2).

Однак, більшість книгознавців не втрачали надії на можливість визначення поняття „книга", якщо не відразу, то в перспективі. Так, А.Я. Черняк, на той час завідувач кафедри книгознавства Московського інституту культури, в статті „Ще раз про визна­чення поняття „книга" рекомендував, як проміжний варіант, поділити визначення книги на дві частини: формальну і функ­ціональну. І запропонував таке (мабуть, формальне) визначення: „Книга — засіб семантичної інформації, твір писемності або дру­ку, що має суспільний інтерес" (3).

Визначення поняття „книга" неодноразово було предметом обговорення на тодішніх, розпочатих з 1971-го року, Всесоюзних нарадах з проблем книгознавства. Зокрема, на 2-ій нараді у 1974 році, на якій працювала секція „Типологія книги", представник системно-типологічної концепції книгознавства О. Гречихін (Московський поліграфічний інститут) наполягав, що книга -це не тільки форма, семіотична (знаковий твір певного жанру) або матеріально-конструктивна (документ, твір друку), але й зміст (соціальна інформація в усіх своїх різновидах - наукова інфор­мація, масова інформація, технічна інформація, економічна інфор­мація і т. д.). Точніше, книга - це діалектична єдність, завжди єдність змісту (соціальна інформація) та семіотичної (мова, жанр) і матеріально-конструктивної форми.

Відомий книгознавець проф. І. О. Баренбаум, вказуючи на обмеженість і однобокість системно-типологічного підходу до

39

Низовий М.А. Вступ до книгознавства

книги, запропонував таке власне визначення: „Книга - це твір писемності або друку, який має будь-яку знакову форму, що чи­тається (ідеографічну, абеткову, нотну, цифрову), зафіксовану на будь-якому матеріалі (камінь, глина, шкіра, папірус, шовк, дошка, папір, синтетичні матеріали), які виконують одночасно низку функцій (інформаційно-комунікативну, ідеологічну, пізнавальну, естетичну, етичну та інші) та адресований реально- | му чи абстрактному читачеві" (4).

Автор, як бачимо, занадто „перевантажив" своє визначення | (особливо при розшифровці понять „знакова форма", „матері-ал", „функції"), хоча воно, в цілому, справедливе стосовно кни- j ги. Це й не дивно, адже І.О. Баренбаум - відомий як стійкий прихильник триєдиного визначення об'єкта книгознавства: книга і - книжкова справа - читач.

Функціональний підхід до визначення книги, взагалі, домі- 1 нує у визначеннях „книги" провідних книгознавців. Таким він є І і в першому енциклопедичному словнику „Книгознавство" і (1982 p.): ..Книга — найважливіший засіб інформації, засіб полі­тичної та ідеологічної боротьби, розповсюдження знань, освіти і ] виховання" [19, С. 251]. У цьому визначенні, як бачимо, занадто -багато від класово-партійного підходу до визначення книги. Щоб і підтвердити це, наведемо наступне речення після визначення: „Як форма видання різних типів літератури Щнига] партійна і має яскраво виражений класовий характер". Однак, у вищенаведено- ! му визначенні книги відсутня будь яка її характеристика як мате­ріального носія інформації.

Інший, формальний підхід до визначення книги застосувала ЮНЕСКО, яка 1964 року в „Рекомендаціях з міжнародної стандартизації статистики видання книг і періодичних видань" запропонувала вважати книгою друковане неперіодичне видан­ня обсягом більше 48 сторінок, не рахуючи обкладинки.

У цьому визначенні до уваги взято лише три ознаки: друк, не-періодичність та обсяг. Однак і в такому визначенні на той час був свій позитив: воно дозволило видавцям відокремити власне кни­гу від брошури, яка, за визначенням ЮНЕСКО, є друковане не­періодичне видання обсягом не менше 5, але не більше 48 сто­рінок, не рахуючи обкладинки.

Однак, такого визначення недостатньо. Бо книга значно більше, ніж просто матеріальний продукт певного обсягу. І в цьо-40