Тема 2. Книга: сутність і значення

Читач. Пишуть, видають і читають книжку соціальні інститути. І (іму книжка пишеться для того, щоб стати інститутом серед інсти-іугів. Інакше з Книгою, бо поки її не створиш, тебе ще немає, ■ і иорюючи її, починаєш існувати сам, а коли вона створена, тебе немає знову, оскільки ти став іншим" (14).

Як би там не було, цілком очевидно, що характеристика книги і Іуде неповною і односторонньою, якщо обмежитися лише її цільо-мі ію, прагматичною настановою. Так, дійсно, розумна і чесна книга ііінжди комусь і чомусь допомагає, сприяє, служить. Однак це, хоч і головний, але все ж один її бік. Другий полягає у тому, що кожна книга має власне життя. „Книги, як і люди, мають власну ВОЛЮ," - говорили ще у Стародавньому Римі.

І це життя складне, дивне і, багато в чому, загадкове. Великий винахід людського генія — книга витримала (і продовжує витри­мувати!) конкуренцію з іншими засобами передачі інформації не тільки тому, що вона відображає найбільш глибокі, суттєві знан­ия і культурні цінності, акумулює соціальний досвід людства в гранично узагальненій формі, що вона впливає на людину з висо­ким ступенем єдності логічних та емоціональних компонентів, що вона стимулює значно більшу творчу активність читача в про­цесі сприйняття тексту, ніж це притаманно глядачеві чи слухачеві і т. д., але й тому (а, можливо, саме тому), що книга володіє інди­відуалізованим впливом на людину.

А саме: і вибір книги, який завжди залишається за читачем, і незалежність (у більшості випадків) від енергоносіїв при читанні, і час, який має читач для роздуму, для того, щоб повернутися до прочитаного, і духовний зв'язок між автором і читачем — цей по­стійний мовчазний діалог з книгою, її автором, з авторами інших книг, з самим собою та оточуючим середовищем.

„Як це дивно! Чиясь рука десь щось написала, чиясь душа вис­ловила найменшу долю свого заповітного життя найменшим на­тяком, - що може висловити слово, навіть таке, як Ваше! - і от раптом зникає простір, час, несхожість доль і стану, і Ваші думки і почуття стають моїми, нашими спільними... І хіба не зрозумілий після цього мій порив написати Вам, щось висловити, щось роз­ділити з Вами, на щось пожалітись?" (15).

Це - невеличкий фрагмент з оповідання І. Буніна „Невідомий друг", побудованого на листах до нього невідомої читачки з

49

^Г_

Низовий М.А, Вступ до книгознавства

Ірландії. Ці листи Бунін зберігав понад 20 років, а потім закарбу­вав їх у цьому оповіданні.

А ось що пише про книгу відомий американський видавець Семюел С. Воєн: „Ще одна велика відмінність книги від багатьох її побратимів по культурі - кіно, газет і журналів, п'єс, теле­візійних шоу або серіалів. З книгою завжди працюють індивіду­ально... У наш вік колективізму, співробітництва, консолідації книга залишається цитаделлю індивідуальності" [17, С. 6].

І додає: „Книга невичерпна. Як комунікаційна будова книга портативна, компактна, попередньо записана, повторювана. Хоча „екран" здається маленьким, насправді він так само безкрайній, як і уява. Одні книги виконані у кольорі, інші - у чудових чорно-білих тонах. Але найбільш яскраві барви книзі надає наша уява, вона малює картину життя фарбами, яких не знайдеш ні в якому каталозі" [17, С 9].

Так, могутня і багато в чому загадкова влада книги. Вона — 1 головний інструмент піднесення людської особистості. Книга належить до тих витворів людського розуму, які ніколи не зник­нуть з людської цивілізації. А всім віщунам кінця „галактики Гутенберга" гідно відповів ще у довоєнні роки відомий ав­стрійський письменник-гуманіст Стефан Цвейг, висловлюван­ня якого варто привести навіть у завеликому для навчального по-сібник обсязі:

„ ... Той, хто одного разу пізнав ціну написаного і надрукова­ного, ціну духовного спілкування за допомогою слова в усій її незмірній глибині - чи сприяла цьому пізнанню одна книга або вся сукупність їх, - той посміхнеться співчутливо, бачачи мало­душність, що охопила сьогодні багатьох/навіть розумних людей. Час книг минув, тепер слово належить техніці, журяться вони; грамофон, кінематограф, радіо, як більш вправні і зручні переда­вачі слова і думки, вже витісняють книгу, и скоро її культурно-історична місія відійде у минуле. Який вузький погляд, яка куца думка! Бо де і коли техніці вдалося звершити хоч одне диво, яке перевершило б або хоч зрівнялось з дивом, явленим нам тисячу років назад у книзі? Хімія не винайшла вибухової речовини, яка могла б так потрясти увесь світ; нема такої сталі, такого залізобе­тону, який перевершив би довговічністю оцей маленький стос покритого друкованими знаками паперу. Жодному джерелу енергії не вдалося ще створити такого світла, яке виходить часом

50