Іван Карпенко-Карий Літературна вікторина

“Життя і творчість І. Карпенка-Карого”

1). Чотирьох корифеїв українського театру: видатного драматурга і актора Івана Капенка-Карого; режисерів і акторів – Панаса Саксаганського, Миколу Садовського; актрису і співачку – Марію Садовську-Барілотті.

2) Матері Євдокії Зінов’ївні Садовській, яка чудовим голосом і виконання народних пісень заронила в душі дітей глибоке розуміння багатства і краси українського слова та перші зерна артистичного хисту.

3) П’єси Григорія Квітки-Основ’яненка (“Шельменко-денщик”), Дмитра Дмитренка (“Кум-мірошник” або “Сатана в бочці”), Петра Ніщинського (“Вечорниці”).

4) У 1869 році з Надією Карлівною Тарковською.

5) У п’єсі Т. Г. Шевченка “Назар Стодоля” Іван Карпович зіграв роль Назара, Надія Карлівна – роль Галі.

6) Улюбленими іменами – Галя і Назар із п’єси Т. Г. Шевченка “Назар Стодоля”.

7) Іменем коханої дружини – Надії.

8) Четверо: Галя, Назар, Юрко та Орися.

9) Поет Арсеній Тарковський та його син, видатний кінорежисер Андрій Тарковський.

10) Допомогла робота в театрі, творче самозабуття і співачка трупи Старицького Софія Віталіївна Дітковська, яка в липні 1884 року стала його дружиною.

11) Ім’я молодшої сестри Тобілевичів, яку Іван Карпович дуже любив, - Марія.

12) Назар став інженером-хіміком; Юрій навчався в Львові (будучи студентом, заприятелював з родиною Івана Франка, якийсь час жив у нього на квартирі); Орися (Ярина) та Марія закінчили Паризьку Сорбонну.

13) Панас Мирний.

14) В м. Умані.

15) У Берліні.

16) На кладовищі сусіднього до хутора Надія села Карлюжино, поруч з могилою його батька.

17) У хуторі Надія.

18) Гната Карого.

19) За активну громадсько-політичну діяльність, поширення нелегальної літератури, написання статей і фейлетонів, у яких змальовувалось злиденне життя міської бідноти.

20) Пузир із комедії “Хазяїн”.

21) Учитель Калинович в комедії “Хазяїн” з приводу самогубства чесного працівника Пузиря – Зозулі.

22) Ролі: Калитки (“Сто тисяч”), Мартина Борулі (“Мартин Боруля”), діда Мірошника (“Наймичка”) та ін.

Урок додаткового читання за п’єсою і. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”

Завдання

1. Дружина письменника Софія Тобілевич стверджує, що Карпенко-Карий виношував задум п’єси впродовж тривалого часу. Осмислюючи прагнення батька “піднятися трохи вище над рівнем селянської верстви”, письменник надав великого значення тамі твору, показу на сцені “перед широким колом громадянства трагічного становища поневоленої людини, яка борсається в лабетах безправності, бажаючи добитись хоч якихось куценьких прав”.

Ще свідчення дуже цікаве, адже орієнтує нас побачити в комедійних ситуаціях далеко не смішні сторони дійсності.

3. Комізм ситуацій у тому, що в гонитві за примарним дворянством, охоплений честолюбивим прагненням перейти у вищий стан, Мартин губить той добрий і чесний моральний набуток, який йому передали предки. Рідні, спостерігаючи зміну в його поведінці, навіть не гніваються, а дивуються, бо бачать усю неприродність нових манер і поведінки глави сім’ї – селянина-землероба.

4. Ставлення до Мартина Борулі є двояким: він викликає і сміх, і жаль.

5. Непомітно іронічне ставлення автора до “уродзоного шляхтича” переростає в сатиричне викриття пануючих соціальних порядків.

Автор сміється. Його сміх – живий, природний, іскрометний, іноді іронічний і в’їдливий, але не злостивий. Драматург дає своєму героєві шанс зрозуміти самого себе.

6. Гідність людини визначають не належність до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота й щедрість у взаєминах з людьми.