Передмова

На кожному кроці – знання,

знання, - інакше йтимеш ти

навмання.

Д. Білоус

Шановні читачі! Цей посібник-радник розрахований на те, щоб ви одержали можливість при найменших затратах часу якнайкраще підготуватися до занять з української літератури. Він допоможе вам виховати в собі зацікавленість різноманітними формами роботи в процесі вивчення літератури. Схильність до навчання виникає на основі знань, умінь і навичок. Знання ви берете з цікавих телепередач, від батьків, із розповіді викладачів, з книг, наукової літератури, з життя. А вміння й навички формуються тільки в процесі системної роботи над собою при вивченні програмового матеріалу.

Короткий літопис життя і творчості письменників дасть краще уявлення про добу, в яку жили майстри слова, їхню особистість та світогляд, ознайомить із літературним доробком.

Стисла історія написання художніх полотен, їх характеристика та орієнтовні плани до характеристики персонажів допоможуть глибше пізнати й осмислити особливості творів, специфіку їх жанрової природи.

Необхідні літературознавчі терміни подаються в найбільш придатних для цього місцях тексту.

Літературні диктанти, контрольні завдання, вікторини допоможуть вам відтворити та аналізувати найважливіші уривки, глибше осягнути авторський замисел і прийоми його реалізації, визначати ідейно-художню вартість творів.

Поцінування мови творів свідчить про велику художню майстерність митців слова.

Відгуки відомих письменників та літературознавців стануть орієнтиром при самостійній оцінці твору, а запитання проблемного характеру спонукатимуть до роздумів і творчих пошуків.

Нарешті, список рекомендованої літератури зорієнтує вас на пошук найдоступніших джерел літературної інформації.

Посібник стане у пригоді не тільки студентам, а й викладачам української літератури.

Умовні позначення

 - студентські повідомлення, реферати, доповіді, рекомендована література.

 - самостійні та контрольні роботи.

 - тести, літературні диктанти, вікторини.

? – запитання проблемного характеру.

 - опрацювання критичного матеріалу, художньої літератури.

 - літературознавчі терміни, поняття.

 - обов’язковий та вибірковий записи у робочий зошит.

 - чи знаєте ви?

 - підказка.

Іван

Нечуй-Левицький

(1838-1918)

…Наша поезія, наша мова багата, як щире золото…

  

Одне лише знаю: біль за людей завжди тяжко мене палив.

  

Художник повинен бути в своїх творах … дзеркалом високої ціни, в котрому б одбивалася жизнь правдива.., добре спорядкована й згрупована, освічена вищою ідеєю.

Іван Нечуй-Левицький

 1. Короткий літопис життєвого та творчого шляху письменника

1838 р. в містечку Стеблеві Канівського повіту на Київщині (тепер Черкащина) у сім’ї 25 листопада священника народився син Іван.

1845. Івана віддають у науку до дядька Є. Трезвинського, вчителя Богуславського духовного училища.

1847 Вступає в Богуславське духовне училище.

1853 Закінчує Богуславську бурсу і вступає до Київської духовної семінарії.

1859 Закінчує духовну семінарію, вчителює у Богуславському духовному училищі.

1861 Вступає до Київської духовної академії. У формуванні світогляду велику роль відіграє Шевченківський “Кобзар”, публіцистика журналу “Основа”, твори Марка Вовчка, Івана Тургенєва, статті Дмитра Писарєва.

1865-1866 Закінчує академію із присвоєнням звання магістра богослов’я, але вибрав світське життя і дістає призначення в Полтаву на посаду вчителя російської словесності в духовній семінарії.

1866 Пише першу повість “Дві московки” (у Полтаві) – вийшла 1868 р. у львівському журналі “Правда” під псевдонімом “Іван Нечуй”. Переїжджає на педагогічну роботу в гімназію польського міста Каліша.

1867-1872 Переводиться на педагогічну роботу і працює в гімназії польського міста Сідлеця. Вдало зіграв роль Петра в “Наталці Полтавці” І. Котляревського. Тут було перше і друге кохання, але одружитися не судилось: з першою директор не порадив, а з другою сестра розраяла.

1869 Під прибраним ім’ям Іван Нечуй він друкує у львівському журналі “Правда” оповідання “Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть”, “Причепа”. Публікації творів сприяв Пантелеймон Куліш, який мав тісні зв’язки з галицькими народовцями.

1873. Переїжджає на педагогічну роботу в Кишинів, де працює до 1885 року викладачем старослов’янської та латинської мов, класним наставником, бібліотекарем у гімназіях.

1874 В Києві видано збірку творів, куди увійшли роман “Хмари”, оповідання “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”, романтична казка “Запорожці”.

1875 Драми “Маруся Богуславка”, “В диму та полум’ї”. Комедія “На Кожум’яках”.

1876. Написані повісті “Микола Джеря”, “Бурлачка”. Творчість українською мовою зазнавала репресивних ударів з боку царизму (пригадаймо валуєвський циркуляр 1863 р., емський указ царя 1876 р.), однак Левицький продовжує трудитися на ниві українського письменства.

1878 Написана повість “Кайдашева сім’я”.

1880 Відвідує могилу Шевченка, пише про поета нарис.

1881 Написана повість “Старосвітські батюшки та матушки”.

1884 Виїжджає на лікування в Карпати.

1885. У 47 років залишає педагогічну роботу у Кишиневі і переїздить до Києва, вже визнаний класик української літератури.

1893. Пише повість “Пропащі”, леґенду “Скривджені і нескривджені”, роман “Над Чорним морем”, нарис “Українські гумористи й штукарі”, повість “Навіжена”, оповідання “Вітрогон”, повість “Поміж ворогами.”

1890. Оповідання “Афонський пройдисвіт”.

1896-1897 Написаний високохудожній реалістичний історичний роман “Князь Єремія Вишневецький” (вперше надрукований у Харкові 1932 р.). Надруковано повість “Не той став”, оповідання “Старі гультяї”.

1899. Повість “Гетьман Іван Виговський”.

1899-1914 Здійснив видання восьмитомника своїх творів.

1903 Написані повісті “Неоднаковими стежками”, “На гастролях в Микитянах”, оповідання “Гастролі”.

1906. Пише статтю “Українська поезія”, оповідання “Київські прохачі”, нарис “На Дніпрі” та ін.

1907 Виступає як етнограф і фольклорист (“Світогляд українського народу від давнини до сучасності”, “Українські гумористи й штукарі”) та лінґвіст (“Сучасна часописна мова на Україні”).

1908 Написані оповідання “Біда бабі Палажці Солов’їсі”, “Біда бабі Парасці Гришисі” (надруковані 1909 р.).

1910-1914 Оповідання “Вольне кохання”, “Телеграма до Грицька Бинди”, нариси “Сільська старшина бенкетує”, “Апокаліпсична картина в Києві”, “Мар’яна Погребнячка й Бейліс”, “Уривки з моїх мемуарів і згадок”.

1914. Склав “Граматику українського язика” у 2-х частинах.

1918 Славетний письменник помер у Дігтярівській богадільні на Лук’янівці в Києві.

15 квітня Поховано його на Байковому кладовищі у Києві.

1960. Відкрито літературно-меморіальний музей на батьківщині письменника, у Стеблеві.

Іван Семенович Нечуй-Левицький – один з найвидатніших українських прозаїків реалістичного напряму пошевченківської доби. Він увійшов у нашу літературу як письменник глибоко національний. Великої популярності в народі набули його твори про селянське життя – “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Дві московки”, “Кайдашева сім’я”, якими зачитуються люди понад 120 років. Письменник розширив художньо-тематичні рамки української літератури і збагатив її творами про життя інтеліґенції – “Хмари”, “Над Чорним морем”, творами на історичні теми – “Князь Єремія Вишневецький”, “Гетьман Іван Виговський”. У творчому доробку письменника є комедії та історичні драми, оповідання, художньо-етнографічні статті, театральні рецензії. За 50 років творчої діяльності І. Нечуй-Левицький написав понад 50 творів.

У радянські часи за повістю І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря” було створено фільм (1927), в якому головного героя зіграв прекрасний артист А. Бучма. Також за мотивами повісті “Бурлачка” зняли фільм “Василина” (1928), в якому роль головної героїні зіграла Зінаїда Пігулевич. Іван Семенович сприяв розвитку українського театру. Перероблена Михайлом Старицьким комедія “На Кожум’яках” під назвою “За двома зайцями” стала широко популярною на сцені та в кіно.

Одним з кращих творів є повість “Кайдашева сім’я” – твір, не схожий на будь-який інший ні у творчій спадщині самого автора, ні в усій українській літературі.

 2. Соціально-побутова повість “Кайдашева сім’я” – хроніка життя селянської родини в післяреформений період в атмосфері повної бездуховності й аґресивності

1. Задум твору. “Часто трапляються сім’ї, в котрих буває така колетнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимсь пеклом” (рукопис “Напутіння і навчіння для українських селян”).

2. Історія написання повісті. Написана в 1878 році. 1879 року надрукована у львівському журналі “Правда”. У Східній Україні її видали лише у 1886 році, після майже десятирічної боротьби з цензурою. У цій публікації із тексту вилучено 25 уривків. Вдруге автор видав повість 1887 року в Києві, змінивши її початок і кінцівку.

3. Жанр твору. За жанром – це соціально-побутова сатирично-гумористична повість.

4. Соціально-побутова повість. Художній твір, в якому картини родинного життя і побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами і пояснюються ними.

5. Повість. Розповідний художній твір, в якому розповідається про багато подій з життя дійових осіб і за своїм розміром і широтою охоплення життєвих явищ займає проміжне місце між оповіданням і романом.

6. Тема повісті. Показ життя українського села в перші десятиріччя після реформи 1861 року, змалювання дрібновласницького побуту селянської сім’ї після скасування кріпацтва.

7. Ідея повісті. Критика окремих вад суспільного ладу, які спотворювали людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення; засудження автором егоїзму, жорстокості і дріб’язковості у стосунках із людьми; висловлення суму за людину, її самоприниження і моральний занепад.

8. Прототипи повісті. Прототип – це історична або сучасна авторові конкретна особа, життя і діяльність якої покладені в основу створення літературного образу (типу). Однак літературний образ не є копією прототипу.

Кайдаші мали своїх прототипів – сім’ю Мазурів з села Семигори, яка “прославилась” постійними бійками і колотнечею. Хата заможніх Мазурів стояла коло церкви, поруч дійсно був горб, на якому ламалися вози. Жили в Семигорах й свати Мазурів – багаті Довбиші.

Висновок (орієнтовний). Проза І. С. Нечуя-Левицького відзначається жанровою різноманітністю: оповідання, повісті, романи, статті, рецензії.

“Кайдашева сім’я” вміщує в свої рамки картини життя однієї селянської родини, зображує в хронологічній послідовності події, що відбувається в цій сім’ї за умов пореформеної дійсності, розкриваючи причини непорозуміння і сварок у сім’ї Омелька Кайдаша.

Письменник показує, як внаслідок боротьби і сутичок за власність люди стають дріб’язковими, жалюгідними, жорстокими.

 3. Роль гумору та сатири

“Кайдашева сім’я” є вершиною гумористичного таланту І. Нечую-Левицького. Гумор повісті породжений самим життям цієї родини, невідповідністю між великою енергією персонажів і дрібною метою, на яку ця енергія витрачається.

Влучні прийоми гумористичного зображення:

1. використання комічних ситуацій, сцен;

2. широке вживання комічних діалогів;

3. використання кумедних описів;

4. застосування контрасту між піднесеним, героїчним характером розповіді і тими дріб’язковими вчинками героїв, про які йде мова; вживання різних стилів мовлення;

5. вживання незвичайних епітетів, смішних і дотепних словосполучень та слів;

6. введення автором у текст жартівливої народної пісні;

7. використання жартівливих народних прислів’їв, приказок, фразеологізмів.

Авторський сміх буває різний: доброзичливий, жартівливо-безтурботний, ліричний, сумний і печальний (сміх крізь сльози), а також дошкульний, сатирично-знищуючий – залежно від того, хто потрапляє в поле зору письменника. Чим відрізняється гумор від сатири? Що таке іронія?

Основні положення:

1. Гумор. М’яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.

2. Іронія. Іносказання, яке виражає насмішку або лукавство; подвійний смисл, коли сказане набуває у контексті мови протилежного значення; висміювання, яке містить в собі критичну оцінку того, що висміюється. Іронічне ставлення передбачає насмішку, дещо сховану, але таку, що легко виявляється в інтонаціях автора-оповідача; іноді іронія маскується удаваною похвалою.

3. Сатира. Вид комічного, який нещадно висміює людську недосконалість. Сатира виражає різко негативне ставлення автора до зображуваного, висміювання людини чи явища.

4. Сарказм. Зла, уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії

За допомогою гумору смішне в житті і в людини зображується в незлобливо-добродушному, жартівливому тоні. Для сатири ж характерне різке висміювання зображуваного, викривальний тон, гнівний осуд негативного в суспільстві та особистому житті людей.

Повість “Кайдашева сім’я”, в якій письменник майстерно використав засоби як гумору, так і сатири, викликає не тільки сміх, а й серйозні роздуми, змушує кожного глянути на себе збоку.

Висновок. Отже, І. С. Нечуй-Левицький виявив себе великим майстром гумору та сатири, причому, не тільки в українській літературі, а й європейського рівня.

 4. Проблематика твору

Проблеми, які порушує автор у повісті, можна назвати вічними, бо поки існуватиме людство, залишатимуться актуальними такі головні проблеми твору:

1. Проблема виховання.

2. Проблема батьків і дітей.

3. Проблема кохання та сімейного щастя.

4. Проблема багатства.

5. Проблема віри в Бога та додержання заповідей Божих.

6. Проблема народної моралі та авторитету в громаді.

 5. Образи повісті

Плани до характеристики образів – персонажів (орієнтовні зразки):

Маруся Кайдашиха

1. Кайдашиха – розумна, працьовита і вольова жінка, гарна господиня, глава сім’ї.

2. Маруся – повнувата, поважна в руках, вираз обличчя то сердитий, то улесливий – залежно від обставин.

3. Надмірна улесливість і солодкавість Марусі – наслідок її колишньої праці на панів, перед якими селянка змушена була принижуватись.

4. Зневага Марусі до Омелька через його слабохарактерність і випивки.

5. Велика материнська любов Кайдашихи до синів, бажання бачити їх щасливими, схвалення їхнього власного вибору.

6. Неоднозначність образу Марусі: Кайдашиха – і зла, і добра свекруха, прекрасна бабуся для Лаврінових і Карпових дітей.

7. Барвиста народна мова Кайдашихи, її дотепність і гумор.

8. Нещаслива старість Марусі – результат невдячності власних дітей.

Омелько Кайдаш

1. Кайдаш – сутулий, худий, можливо, трохи нижчий від Кайдашихи, в очах – вічна заклопотаність і похмільна туга.

2. Найкращий стельмах в Семигорах, спрацьована за життя людина (портрет на фоні повітки).

3. Добра вдача старого батька (ставлення до синів, Мотрі, Мелашки).

4. Безпомічність Кайдаша в складних життєвих ситуаціях і повільне скочування на дно.

5. Побожність Омелька. Відсутність допомоги рідних при намаганні старого батька вирватися з обіймів “зеленого зілля”.

6. Трагічна смерть Кайдаша. Ваша оцінка вини в цій смерті його синів.

Карпо

1. Карпо – старший син Кайдашів – понура, їдка, черства людина.

2. Портрет Карпа (високий кремезний, завжди насуплений, наче чимось незадоволений).

3. Риси характеру парубка, його ставлення до дівчат.

4. Особливості Карпового кохання.

5. Зневага Карпа до батьків, брата.

6. Моральна деґрадація сільського десяцького.

7. Ваше ставлення до образу.

Мотря

1. Мотря – “серце з перцем”, дебела, моторна, завзята, у погляді – рішучість. Риси характеру. Портрет.

2. Старша невістка – призвідця всіх сварок в сім’ї Кайдашів.

3. Ненависть до свекрухи та страшні прояви цього почуття.

4. Зневага до Мелашки, намагання попихати нею.

5. Відсутність мук совісті за вчинене, нацьковування Карпа на рідну матір. (“По спині лупи її! Виколи дрючком їй друге око!”).

6. Егоїзм, дике ставлення до племінників, які зірвали кілька грушок.

7. Оцінка вчинків Мотрі.

Лаврін

1. Портрет вродливого Лавріна (стрункий, усміхнений, погляд лагідний, відкритий).

2. Риси характеру молодшого Кайдашевого сина.

3. Велика любов Лавріна до Мелашки.

4. Ставлення Лавріна до матері та батька. Ваша оцінка даного ставлення.

5. Уподібнення з часом Лавріна Карпові – закономірний наслідок постійних сварок і колотнечі.

Мелашка

1. Портрет дівчини (невисока, худенька, тонкої вроди, очі усміхнені і трохи сумні).

2. Риси характеру Мелашки: доброта, вразливість, чуйність, ніжність, вміння тонко сприймати красу.

3. Спроба втечі як засіб самозахисту від жорстокої свекрухи.

4. Вплив краси Києва на душу Мелашки.

5. Поліпшення стосунків між свекрухою та Мелашкою – наслідок взаємного примирення, вміння прощати.

6. Ваше ставлення до образу Мелашки.

 6. Мова повісті

І. С. Нечуй-Левицький високо цінував народну творчість і щоразу звертався до її невичерпних джерел. Мова повісті рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, словами пісень. Використання фольклору надало творові І. С. Нечуя-Левицького неповторного національного колориту, сприяло його виразності і більш глибокому розкриттю психології героїв. Мова повісті багата на порівняння, гіперболи, епітети, метафори, синоніми. Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів, що надало творові напруженого, динамічного і навіть драматичного звучання.

То ж очевидна велика художня майстерність І. С. Нечуя-Левицького у застосуванні всіх художніх засобів мови для вираження авторської позиції: людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом з тим поважати право інших на власну гідність. Недаремно І. Франко відносив повість “Кайдашева сім’я” “до найкращих оздоб українського письменства”. Отже, мова повісті така влучна, дотепна, барвиста і кольорова, що створюється враження живописного полотна.

 7. Відгуки письменників та літературознавців про повість

“Кайдашева сім’я”…належить до найкращих оздоб українського письменства.

…се переважно буденна мова українського простолюддя, проста,… проте багата, колоритна і повна тої природної ґрації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.

Іван Франко

  

Яка прекрасна мова! Читав – наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв, народного життя!

Михайло Коцюбинський

  

… Гумор І. Нечуя – не сміх заради сміху. Характерною рисою його, коли йдеться про селян-трударів, є поєднання сміху з сумом, з теплим співчуттям. Крізь смішні, недоладні вчинки Кайдашів, які ворогують за межу, за ґрунт, за грушу, крізь кумедні сварки й бійки двох близьких родин, прозирає трагедія найширших верств селянства, що борсається в лабетах безземелля і нових пореформених утисків. Реального виходу із становища письменник не показує, але важливо, що і в цій повісті висловлено віру в світлі начала трудящої людини.

  

Силою і правдивістю художнього відтворення побуту…селянства – безправного, обтяженого податками, розпорошеного, роз’єднаного, пригніченого темрявою й неуцтвом,…цей твір займає почесне місце серед інших творів світової літератури на селянську тему (“Земля” Е. Золя, “Мужики” Реймонта). На відміну від Золя, український письменник бачив не тільки темряву і забобонність селян, а й поезію сільського життя, прекрасні якості душі трудівника.

Ніна Крутікова

Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо і захмареного тугою за кращим життям, твору про трудяще селянство…як “Кайдашева сім’я” Нечуя. Тут усе виконує свою визначену автором роль, веде свою мистецьку партію, як інструмент у хорошому оркестрі чи хорі.

Максим Рильський

  

Внаслідок сутичок і боротьби за власність люди стають жорстокі, дріб’язкові, жалюгідні. Але крім сміху, побутові картини повісті викликають у читача ще й почуття суму за людину, за її самоприниження і моральний занепад.

Іван Шавловський

  

…Письменник акцентує увагу не стільки на самодостатньому змалюванні зажерливості членів Кайдашевої родини, скільки на розкритті духовної роз’єднаності людей, показі індивідуалізму, браку високої душевної організації особи, без яких її буття в кінцевому підсумку зводиться до недалекого існування.

Ростислав Міщук

  

Для творчої манери Нечуя-Левицького, для його індивідуального почерку характерне поєднання досягнень живопису у передачі багатобарвного об’єктивного світу з зображувальними засобами художньої літератури. У багатьох місцях повість “Кайдашева сім’я” настільки насичена кольоровими епітетами, метафорами та порівняннями, що створюється ілюзія живописного полотна. Це і дало підстави (Франку) називати його “великим артистом зору”.

Василь Власенко

  

…Мозаїчне вкраплення (у повісті “Кайдашева сім’я”) розмовних та народних стереотипів у змалюванні пейзажу дозволяє письменнику вести розповіді у потрібному настроєвому ключі, який у свою чергу підводить читача до відповідного сприймання твору.

Раїса Іванченко

  

Розповідь майже скрізь іде на діалогах, що справляють враження звукової мови. В кожній описовій чи розповідній подробиці розкривається обмеженість, темнота, егоїзм дрібних власників, які, наче білка в колесі, борсаються в колі дрібновласницьких інтересів.

Олександр Білецький

[Особливу високохудожність письменника О. І. Білецький вбачає у відтворенні контрасту між “природним” світом і світом “неприродних” людських стосунків, характеризує сміх автора як “сміх крізь сльози”, що споріднює його з М. Гоголем].

 8. Значення творчості І. С. Нечуя-Левицького

Творчість Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем.

Хоча проза письменника генетично пов’язана з усною поезією, проте освоєння її мотивів та образів у нього значно глибше, ніж у попередників Григорія Квітки-Основ’яненка та Марка Вовчка.

Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник беззастережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його творах завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос спрямований на утвердження духовно багатої людини.

Отже, завдяки таланту І. Нечуя-Левицького ми маємо змогу проникнутися духом доби, визначити риси національного характеру українців. Адже авторська позиція полягає в тому, що людина не повинна втрачати самоповагу за будь-яких обставин і разом з тим поважати право інших на власну гідність.

У Стеблеві на Черкащині створено літературно-меморіальний будинок-музей письменника і пам’ятник йому (1968).

 9. Письменники та літературознавці про майстра слова

З простої речі виробив таку дзвінку та співучу мову, немов би то музика на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку і серце.

Панас Мирний

  

…Подивляючи широкий розмах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й енергії. Тим часом я побачив невеличкого, сухорлявого слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом, завсігди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і взагалі робив враження пташини, вродженої в клітці, так що пустіть її на вольне повітря, то вона пофуркає і назад вернеться до своєї клітки.

  

Добродій Нечуй належить до тих щасливих талантів, що швидко здобувають собі видне місце в літературі і довго на нім остаються.

  

Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їхні характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само.

Іван Франко

  

За останні десять років дуже Іван Семенович одмінився…на дворі ходив у темних окулярах, бо світ різав йому очі… Іван Семенович сам собі зашивав одежу, пришивав ґудзики, носив білизну до прачки, сам ходив купувати хліб, цукор, гас. А як почалося стояння в чергах, то сам мусив стояти: заміняти його не було кому. І ходив він, і стояв у всяку годину: мочило його дощем, засипало снігом, обвівало холодним вітром, тисло морозом – терпів усе і вже не боявся застудитися…

Коли ж письменник зліг, сестра відправила його в будинок пристарілих…

Його навіть ніхто не одвідав…

Марія Грінченко (Загірня)

  

“…І. С. Нечуй-Левицький виявив себе справжнім майстром рідного слова і громадянином рідної землі.”

Сергій Єфремов

Саме з І. Нечуєм-Левицьким в українську прозу прийшла манера докладного, неквапливого зображення матеріального побуту героя, його оточення…

Ніна Крутікова

  

Сучасне життя, історична минувшина й відтак зазирання в майбутнє – це повсякчасна царина його зацікавлень як художника і як мислителя, це широка арена для вираження та втілення як національного характеру окремої особистості, так і національного характеру всього народу…

Євген Гуцало

 10. Літературна вікторина за творчістю