14.6. Карпенко-Карий. “Сава Чалий”

Як свідчать історичні джерела, Сава Чалий – міщанин з Комаргорода, Ямпільського повіту – був спочатку двірським козаком, а потім сотником у князя Любомирського. Коли в 1734 році на Правобережній Україні спалахнуло селянське повстання проти польських магнатів та козацької старшини, в якому брали участь і козаки, Сава Чалий разом з полком, у якому він служив, приєднався до повстанців. Але незабаром він зрадив їх, розкаявся перед паном і став слугою магната Потоцького. Як воїн відважний і хоробрий, він завдав багато лиха козакам: убивав їх, грабував, спалював православні церкви. За це гайдамаки вирішили покарати його смертю. Виконати цей присуд взявся колишній товариш Сави – Гнат Голий. У 1741 році саме на різдво Гнат Голий із своїм загоном напав на маєток Чалого у селі Степашках (Вінниччина) і вбив зрадника.

На першому плані цієї трагедії письменник поставив питання про зрадництво і тісно з ним зв’язане честолюбство, оспівує героїзм поневолених мас, прославляє вірність народові і великим ідеям боротьби за свободу й незалежність.

Дія починається розмовою двох гайдамаків - Гриви й Медведя, в якій дано першу характеристику Саві Чалому. З цієї розмови довідуємося, що “пани тут всі навколо тільки Сави Чалого бояться”, що Сава “учився, кажуть, в Києві, у братстві”, що “його й на Січі поважають” і навіть хотіли обрати кошовим, що в селян “трекляте життя”, бо “з кожним днем росте і чинш, і панщина, й податки” і вже немає сили їх одбувать. Стихійний протест пригноблених мас приводить величезну силу під провід Сави Чалого. На репліку Гаврила – “Нема кому дать всім пораду добру” – Медвідь упевнено відповідає: “Так отже Сава обіщав усіх нас вивести звідсіль”.

З дальшого виявляється, що Сава Чалий не тільки хоробрий воїн, але й чудовий керівник гайдамацьких загонів, що його сили в єднанні з народом, у глибокому розумінні його настроїв, прагнень і поривань. Повстанці готові вступити в смертельний бій, але саме в цей дуже напружений момент намічається розходження між настроями гайдамаків і їх отамана Сави Чалого. Ось його програма дій: “Немає іншого рятунку: стару Україну покинуть треба покинуть всім і заснувати нову на вільних козацьких степах… Нехай зостануться мостивії пани самі в своїх маєтностях великих!..” І хоч серце Сави, за його-таки визнанням, переповнилось почуттям нестримної люті до панів, він все ж обминає шлях боротьби і вичікує “слушного часу”, шукає компромісного вирішення справи. Розходження, яке раніше намітилось між настроями гайдамаків і намірами Сави, далі конкретизується в розмові Чалого з його побратимом Гнатом Голим. “…Ми тут мовчки ждем слушного часу, - говорить з докором Гнат Саві, - хоч нас набралось стільки, що всю Брацлавщину поставити уверх ногами можна! Пора і нам почать зненацька нападать і різать і палить напасників”. “Брате! – відповідає йому Чалий – ти тільки мстити хочеш, а я прогнать всі кривди хочу з України, щоб не було потім причини нам кров братерську знову й знову проливать!” У цій суперечці двох товаришів по зброї бачимо зіткнення двох протилежних поглядів на шляхи і методи боротьби за поліпшення становища українського народу. Далі в цю суперечку втручаються всі повстанці, вона набирає досить гострого характеру, і Гнат Голий виголошує такі слова, які повстала маса вже готова була сказати сама: “Згинь все, що так вагається, як Сава! Не треба нам такого кошового! (Запорожці: “Не треба!!”) Згинь і вся пузата старшина на Січі, коли вона боїться смерті глянуть в вічі… Не хочу я так жить, як тхір; не хочу я паскудить світ! Нащо те життя мені здалося, коли щодня безчестям покривають голови козачі? Краще смерть… Не треба мені моєї голови!” Після цього неможливе ніяке примирення вже не тільки між Савою і Гнатом, а між Савою й повстанцями, очолюваними Гнатом Голим, їхні шляхи розходяться. Гнат Голий стає на шлях активної, нещадної боротьби з шляхтою.

Збуджене випадковою бранкою Зосею Курчинською почуття кохання, лист від кошового і особливо розмова з хитрим, підступним шляхтичем Шмигельським, у словах якого Сава відчуває співзвучність своїм поглядам; нарешті, дедалі більше розходження з Гнатом – усе це поступово, але неухильно тягне Чалого в бік шляхти і приводить до прямої зради. Процес переродження Сави Чалого болісний і тривалий. Сава вагається, шукає виправдання своїм вчинкам у діяльності Богдана Хмельницького, виношує в думках якісь реформаторські плани, створює своєрідну “філософію”, згідно з якою не слід “вискакувати в поле, як необачнеє хлоп’я”, бо, мовляв, користі народові з того не буде. Це, звичайно, тільки для виправдання перед самим собою, для очищення власного сумління, бо внутрішньо Сава вже готовий прийняти рішення, яке він чітко сформулював: “На берег, на другий берег! І там ми будемо рятувати віру, народ і край від нової руїни! Прости мене, моя Україно, коли я помиляюсь, а помиляючись, тобі печаль і горе нове принесу!” Далі події нестримно йдуть до розв’язки. В кінці другої дії Сава з благословення самого Потоцького одружується з Зосею, а в четвертій дії, як це видно з розмов гайдамаків у печері, немилосердно виловлює своїх колишніх товаришів і або схиляє їх до зради, або вішає та саджає на палі, коли вони не погоджуються стати зрадниками. Від коронного гетьмана він одержує подарунок за подарунком, від короля – нові чини, від зрадженого ним народу – прокляття. В останній дії Сава гине від руки Гната Голого, який, до речі, перед цим скарав смертю і Шмигельського.

В особі Сави Чалого драматург затаврував зрадництво, проповідь примирення з магнатами, невіру в силу народу, в його перемогу над ворогами.

Саві Чалому в трагедії протиставляється Гнат Голий – образ, оспіваний у піснях як втілення героїзму, мужності, хоробрості і відданості народові. Він не вчився, як Сава Чалий, у школах Київського братства, але в своїх діях виявляє світлий і гострий розум. На відміну від Сави Чалого, Гната зовсім не приваблює багатство. “Паюйте все, товариші, поміж собою, - говорить він перед розподілом здобичі, - а мені нічого не треба; тютюн є , олово і порох є, то з мене й доволі!” За цю його рису й прізвисько йому дали Голий. Не приваблює Гната і роль вождя, хоч якості його цілком відповідають цій ролі. Багатий військовий досвід Гнат цілком віддає справі боротьби з шляхтою, боротьбі, яка, на його думку, не може закінчитися компромісом.

? 15. Урок додаткового читання за п’єсою Івана Карпенка-Карого

“Мартин Боруля”

“Мартин Боруля” – одна з найкращих українських комедій.

Іван Франко

У 1886 році І. Карпенко-Карий написав комедію “Мартин Боруля”. Літературознавці вважають, що в основу сюжету цієї п’єси покладено комічну історію про домагання дворянських прав батьком драматурга. Автор узагальнив подібні факти, які часто оберталися життєвою трагедією для багатьох освічених людей. Чому Іван Франко назвав п’єсу “однією з найкращих українських комедій”, ми з’ясуємо далі.

Завдання

 Що ви знаєте про історію написання комедії “Мартин Боруля”? Підготуйте повідомлення про те, яку комічну історію покладено в основу сюжету.

 Назвіть головних героїв комедії. Коротко перекажіть її зміст.

 З’ясуйте, у чому комізм головного персонажа і тих ситуацій, в які він потрапляє.

 Розкрийте своє ставлення до Мартина Борулі.

 Поміркуйте, яку позицію щодо головного героя займає, на вашу думку, сам автор.

 Визначте ідею п’єси.

 З’ясуйте, у чому виявилося критичне ставлення автора до героїв п’єси Протасія Пеньонжка та Матвія Дульського.

 Розкажіть, як зображує автор розбещених чиновників Націєвського, Трандалєва.

 Користуючись опорним планом-характеристикою літературного персонажа (див. Додаток № 1), дайте загальну характеристику Мартина Борулі.

 16. Готуємось до самостійної роботи