7.3. План-опора до характеристики образу Золотницького (орієнтовний)

1) Золотницький – представник “дворянського гнізда”, поміщик-ліберал, повна протилежність Пузиреві.

2) Петро Петрович – освічена, інтеліґентна людина, захисник духовних надбань народу:

а) прагнення вплинути на Пузиря, залучити до суспільно корисної громадської роботи; намагання зробити з нього культурного хазяїна – безнадійна справа (Золотницький збирає кошти на пам’ятник Котляревському);

б) високопарні тиради про роль поетів у житті суспільства, про “благо народу” – пусте резонерство (бажання розмірковувати на повчальні теми);

в) засудження Золотницьким глитая-мільйонера за брак патріотичних почуттів (“Ах ти нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!”).

3) Намагання Золотницького пробудити в Пузиря почуття гуманності:

а) вмовляння не бути надто жорстоким до народу;

б) заклик допомогти голодним.

4) Петро Золотницький ганить глитая за безкультур’я, скнарість (називає “чабаном”, “овечим генералом”). Чи хвилюють хазяїна слова Золотницького?

5) Відтворення Карпенком-Карим типового явища, характерного для другої половини ХІХ ст. – занепаду дворянства в умовах розвитку капіталізму:

а) страх Золотницького бути поглинутим Пузирем (або новими хазяїнами) (“Дай віку дожить, не виганяй ти мене з Капустяного!”).

6) Дворянин Золотницький – не та сила, яка могла б протистояти “чумазим”, новим хазяїнам (адже він сам поміщик, власник маєтку і хоч меншою мірою, ніж Пузир, але визискує селян).

7.4. План-опора до характеристики образів Соні та Калиновича (орієнтовний)

1) Соня і Калинович – представники інтелігенції, сили, які протистоять потворному світу Пузирів:

а) Соня – дочка Пузиря: “теплична квітка”, яка виросла у дівочих мріях, дуже далека від реального життя;

б) дочка хазяїна – розумна, освічена дівчина (скінчила гімназію із золотою медаллю), засвоїла гуманне ставлення до народу;

в) Іван Миколайович Калинович – учитель гімназії.

2) Заперечення недбалого харчування робітників (про те, що “людей годують гірше, ніж свиней”, Соня дізналась під час навчання, але не повірила і запевняла, що це неправда).

3) Соня – випадковий свідок стихійного протесту робітників економії:

а) усвідомлення страшної правди;

б) бажання створити для трудівників – творців усіх багатств – людські умови;

в) Калинович не поділяє оптимістичних сподівань Соні (“Трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда”);

г) стійкі переконання учителя (дані економічні відносини зробити більш гуманними дуже важко).

4) Соня – сильна, рішуча натура:

а) домагання виправити неподобства з харчуванням наймитів;

б) прохання поліпшити становище робітників, які працюють на економіях (“А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей,.. життя моє буде каторгою”);

в) Соня діє у напрямі гуманних починань (так думає діяти і в майбутньому, згладжуючи деякі суперечності “хазяйського колеса”).

5) Заклик Калиновича відректись Соні від багатства і йти в школу “між молоддю насаждать ідеали кращого життя”.

6) Бідність Калиновича – перешкода до одруження із Сонею:

а) Соня владна піти проти волі батька й одружитися з близькою її серцю людиною;

б) для учителя освіченість, культурність – ознака багатства, душі людини.

7) Калинович – безсильна натура щодо втілення загальної ідеї добра і справедливості:

а) охоплений любов’ю до Соні, навіть образам батька нареченої знаходить виправдання, жаліє Пузиря;

б) сподівання, що прийдуть учні, яким прищепить свої ідеали (і чи прищепить?).

8) Соня і Калинович (а також Золотницький) – це ліберали-культурники, життєве кредо яких схематичне і невиразне:

а) ніхто з них не засуджує хижацтво Пузиря, його політику гноблення, здирства і самодурства;

б) їхній протест проти соціальної справедливості – на словах, вони не здатні зламати “дику, страшенну силу” хижаків-гнобителів (реальна загроза для пузирів – експлуатовані трудящі).

9) реалізм комедії (хоч представники культурницької інтеліґенції не підтримують цинічних зазіхань Пузиря і його поплічників, але й нічого не чинять, щоб зупинити “хазяйське колесо”).

 8. Мова твору

Художня майстерність І. Карпенка-Карого позначилася і на мові комедії. Мова героїв глибоко індивідуалізована, що допомагає відтворити їхній внутрішній світ, характер. Пузир говорить грубими, самовпевненими, короткими категоричними фразами, іноді буває лайка, з відтінком згрубілості фразеологізми. У Феногена – тиха, облеслива мова, пересипана словами “грошики”, “бариші”, “земелька”. Стосовно хазяїна та його оточення, подібна мова і в Ліхтаренка. Зате робітників Феноген називає “ідоли”, учителя гімназії зве “голодранцем”, що свідчить про його лицемірність.

Інший відтінок має мова Золотницького, Соні, Калиновича. Це образна, метафорична з філософсько-резонерським спрямуванням мова, що відповідає їх характерам і ролі у комедії. Викликає посмішку корява мова шахмейстера Куртца (німця за національністю, в цілому непоганої людини). Введення такої мови відповідає жанру комедії.

Діалоги в п’єсі насичені запитальними та окличними інтонаціями. Своєрідність монологів ті діалогів у тому, що вони емоційні, жваві, напружені, сповнені глибокого підтексту, і в цьому теж виявляється майстерність автора.

Для реплік характерні уривчастість, перерви у мовленні, повтори тих частин фрази, які несуть важливе смислове навантаження.

Авторських ремарок у комедії мало. Це окремі вказівки на дії героїв (“хоче одламать – не ламається, хоче одкусить – не вкусе”), короткі влучні позасценічні репліки, наприклад, при бунті робітників: “Ми не собаки – і собак краще годують!”. Такий лаконізм ремарок можна пояснити прагненням драматурга надати комедії більшої експресивності, зробити дію напруженішою.

Лексичне багатство, урізноманітнене жаргонізмами, тропіка, властива усному мовленню, фігуральні засоби надають мові твору життєвої достовірності, забезпечують комедії одне з найпочесніших місць в українській драматургії.

 9. Засоби сатиричного зображення

Сатиричне зображення персонажів комедії, насамперед головного героя Пузиря, драматург здійснює такими засобами:

1) Контрастним групуванням образів: Пузир і його помічники – Золотницький, Соня, Калинович.

2) Самохарактеристикою героя (Пузир згадує, що раніше “йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору”).

3) Взаємохарактеристикою героїв (Феноген про Ліхтаренка: “От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!”, “Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить”).

4) Мовною характеристикою. Мова героїв відповідає їхнім характерам, звичкам і рівню освіти.

5) Художньою деталлю (халат, кожух мільйонера, історія з обідом Манюфеса).

6) Інвективою (інвектива – засіб прямого гострого викриття й осуду потворного явища) (устами Золотницького автор говорить про Пузиря: “Дика, страшенна сила…”).

7) Суперечністю між спотвореним світосприйманням “стяжателя” і нормальним людським розумінням, а часто й звичайним здоровим глуздом (смертельно травмований Пузир не хоче, щоб викликали лікаря, а просить фельдшера, бо той дешевше обійдеться; радіє, що нарив прорвало всередину і тепер можна обійтися без операції; стогне в лихоманці і хоче їхати купувати дешеву худобу; історія з гусьми і т. п.).

8) Промовистим прізвищем головного героя – Пузир.

 10. Відгуки письменників та літературознавців про твір

Комедія ця дуже серйозна, і я боюся, що буде скучна для публіки, котра від комедії жде тільки сміху. “Хазяїн” же зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання! Побачимо, як-то вона піде.

<…>

“Хазяїн” пройшов з великим успіхом. Всім дуже подобається. Ніхто, навіть самі сильні критики, не находить великих недочотів, крім деяких дрібниць, на котрі не варт було б звертать уваги, але я і ті дрібниці поправив. Я сам бачу, що це найкраща моя комедія…

І. Карпенко-Карий

  

І. Карпенко-Карий у своїй комедії “Хазяїн” відтворив “грандіозну по своїм замислам і по майже бездоганнім обробленню картину великого промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею… Майстерна драматична техніка надає тій драмі велику сценічну вартість і запевняє їй довговічність на сцені”

<…>

Та проте цілість драматичної творчості І. Карпенка-Карого наповняє нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор (спостерігач) людського життя.

І. Франко

  

Тим часом з цензури повернулася комедія Карого “Хазяїн”. Пішла чутка, що в п’єсі виведено Терещенка… Одна риса справді нагадувала чоловіка: це сцена з халатом. І от до Карого підіслано було якогось чоловіка, що пропонував 30 тисяч за те, щоб п’єсу зняли з репертуару. Звичайно, Карпенко не згодився: його не можна було купити.

… Тип “Хазяїна” був подібний на Терещенка, як і на кожного багатія з Херсонщини. Типів цих Карпенко знав досконало…

П. Саксаганський

  

З усього написаного І. Тобілевичем “Хазяїн” – найменш театральна п’єса.

<…>

В ній дуже слабенька динаміка, дуже повільний темп.

<…>

Ця безсюжетність деяких п’єс І. Тобілевича становить дуже серйозний дефект в його композиційних засобах…

<…>

Автор “Хазяїна” “поводився з драматургічною традицією в цій галузі досить вільно”, “нечітко виступають у нього типові ознаки жанру (комедію не завжди можна відрізнити од драми…)”

Я. Мамонтов

  

Заслуга автора “Хазяїна” саме й полягає в тому, що він на конкретному матеріалі з української дійсності кінця ХІХ ст. показав, як ненаситна жадоба капіталіста до наживи, що стає самоціллю, перетворює його на моральну потвору, робить з нього хижака, який загрожує нормальному існуванню інших людей.

… Образ Пузиря посів почесне місце серед “стяжателів”, відомих у світовій літературі.

… “Хазяїн” і задумом, і виконанням винятково оригінальний, самобутній твір. І в той же час не можна не помітити в ньому органічного продовження і творчого розвитку передових традицій російського критичного реалізму.

… Драматург показує контрасти, що збуджують сміх. Але в цьому сміхові чується, говорячи словами Бєлінського, “не одна веселість, а й помста за принижену людську гідність”. Висміюючи “стяжателя”, автор викриває і засуджує його. “Серйозність” комедії “Хазяїн” посилюється сміливим введенням в неї елементів суто драматичних і навіть трагічних (згадаймо бунт робітників, самогубство Зозулі). Ці елементи драматичного і трагічного, будучи підкорені загальним законам комедійного жанру, так як його розумів Карпенко-Карий, збільшують сатирично-викривальну силу “Хазяїна”.

Н. Падалка

  

Пузир, що закрутив це колесо, сам уже не спроможний вискочити з нього. Він – раб наживи, раб свого господарства.

… Та, мабуть найстрашніше спустошення чинять отакі “хазяйські колеса” в духовному житті, перетворюючи людину на гвинтик господарського механізму. Здорова мораль, наука, культура, те, що рухає кожен народ вперед – для пузирів пустий звук. Головне для них – “хазяйство”, зростання кількості овець чи збільшення врожаю пшениці… І, звісно, гроші…

… Сила драматургії Тобілевича не лише в тому, що він створив типові образи представників різних верств українського народу кінця минулого – початку нашого століття. Він зумів укласти в ці образи загальнолюдські ідеї.

Канули… пузирі, калитки, михайли барильченки, а гостре слово драматурга й сьогодні воює з людською жадібністю, обмеженістю, кар’єризмом і чиношануванням. Близький нам і Тобілевичів гуманізм – протест проти всякої наруги над людиною, проти попирання людської гідності. В справді мистецьких творах завжди є те, що непідвладне подихам часу.

В. Чорновіл

 11. Значення п’єси “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого у наші дні

З часу написання Карпенком-Карим п’єси “Хазяїн” минуло більше ста років. Але твір не втратив своєї актуальності, художньої привабливості й до цього часу.

Темою п’єси є сатира на “любов людини до стяжательства”, тобто до збагачення заради самого багатства.

Під час економічної кризи, яку нині переживає наша країна, суспільство стало ділитися на багатих і бідних. Останніх значно більше. Немає нічого поганого в тому, що людина багата, якщо вона заробила гроші своїм талантом, розумом, невтомною працею і не завдавала при цьому шкоди оточуючим. Інша річ, коли внаслідок чиєїсь діяльності люди страждають від нещадної експлуатації та злигоднів, занепадають культура і мораль, втрачаються загальнолюдські ідеали добра і справедливості.

Такий Терентій Гаврилович Пузир – головний герой п’єси “Хазяїн”. Хоч вони разом із дружиною “тридцять п’ять літ працювали, сильно працювали”, та “ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!” Пузир виплачував своїм робітникам копійки за тяжку працю, годував хлібом “пополам з половою”, скупляв у селян худобу за безцінь. Його радують чутки про голод, адже це обіцяє великі прибутки. Він бере участь у фальшивому банкротстві капіталіста Михайлова, прагнучи одержати прибуток і від цього.

Його скупість просто смішна: хазяїн незліченних багатств ходить у латаному халаті, старезному кожусі, жаліє простого обіду для посередника у своїх справах. При цьому він грубий і безкультурний (“дика, страшенна сила”), готовий заради вигоди навіть пожертвувати щастям дочки Соні.

Все це дуже нагадує сучасних “нових росіян” та “нових українців”, які для власного збагачення не вибирають засобів, не підкоряються законам честі й моралі.

Разом з тим, Пузиреві не можна відмовити і в гарних якостях – працьовитості, бережливості, енергійності, умінні вести господарство, бути вимогливим не лише до підлеглих, а й до себе. Саме цього нам дуже не вистачає тепер.

Отже, актуальність п’єси Івана Карпенка-Карого “Хазяїн” полягає в тому, що вона показує нам яскраву картину доби становлення капіталізму, яка дуже схожа з нинішньою. Образ головного героя Пузиря і вчить, і застерігає, що багатство – це ще не щастя.

 12. Значення творчості видатного драматурга

Творчість Івана Тобілевича – найвище досягнення української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст. У його творах порушено актуальні проблеми тогочасної дійсності, відтворено багато сторін життя українського народу, його боротьбу за поліпшення свого становища. На відміну від своїх попередників і сучасників Карпенко-Карий зосереджував увагу не на ефектних, зворушливих сценах, а на соціальній характеристиці персонажів, їхній психології, відтворенні мотивів, що керували їхніми діями.

Найважливіші риси творчості письменника – вірність життєвій правді і висока художня майстерність. Він був новатором у жанрі комедії. Творчо засвоївши досягнення Шевченка, Гоголя, Островського, створив жанр української соціальної комедії. Саме у п’єсах цього жанру драматург висміював і викривав потворні явища в житті суспільства. Такі соціальні комедії, як “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта” і “Мартин Боруля”, з великим успіхом ідуть на українській сцені і в наш час.

Художнє новаторство видатного драматурга виявляється в умінні драматичними засобами узагальнювати життя, давати глибоку соціально-філософську оцінку явищам тогочасної дійсності.

Великі заслуги перед українським театром Карпенка-Карого як артиста, режисера і вихователя артистичної молоді, який вказав своїм наступникам перспективні шляхи розвитку цього літературного роду.

Український народ глибоко шанує пам’ять визначного драматурга. Його іменем названо Київський інститут театрального мистецтва, на батьківщині споруджено пам’ятник.

За тридцять кілометрів від Кіровограда, у долині спокійної річечки Комишуватої Сугоклеї стоїть державний заповідник-музей “Хутір Надія” – “столиця української драматургії” (Олександр Корнійчук), як зелений оазис серед степового роздолля, облямований стрункими тополями, осиками, вербами. Над усім панують могутні, величаві, крислаті дуби – живі пам’ятники нашої культури. Тут минули останні двадцять років його життя. Тут неодноразово збиралися видатні діячі українського театру – його сестра і брати, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Ганна Затиркевич-Карпинська. Перед від’їздом на згадку гості висаджували дубки, які й досі нагадують про велетнів національної культури.

На меморіальній дошці, що веде вглиб садиби, вирізьблені слова видатних українських письменників Юрія Яновського і Петра Панча: “Хто б не ступив на цю священну для української культури землю, нехай згадає, що тут Карпенко-Карий написав кращі свої п’єси… Скиньте шапку і вшануйте ім’я великого українського драматурга”.

 13. Письменники та літературознавці про Івана Карпенка-Карого

Чим він був для України… він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та притім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини і багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації (спостереження) життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки в Росії, але й інших слов’янських народів…

І. Франко

Карпенко-Карий, як і Кропивницький, Старицький, Заньковецька, Садовський, Саксаганський, були не тільки визначними драматургами і блискучими акторами, але й чесними передовими громадянами, які добре розуміли свою громадську місію і самовіддано виконували її.

М. Рильський

  

Не було жодного українського театрального колективу, в репертуарі якого його п’єси не займали б почесного місця…

<…>

Петербурзький і московський глядач вперше ознайомився з драматургією Карпенка-Карого під час гастролей трупи М. Кропивницького в кінці 1886 – на початку 1887 рр. …

<…>

З того часу майже щороку столичний російський глядач знайомився з новими п’єсами українського драматурга…

<…>

Великим авторитетом користувався український драматург у В. Короленка.

<…>

… Тепер російський читач має кваліфіковані переклади найзначніших п’єс Карпенка-Карого, зроблені досвідченим перекладачем Б. О. Тургановим. Ці переклади здобули високу оцінку блискучого знавця української літератури – Максима Рильського.

В. О. Сахновський-Панкєєв

 14. Критичні матеріали до творів

М. Т. РИЛЬСЬКИЙ