13.2. Сторінками роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

1. В рік скасування кріпосного права Чіпці минуло: а) 10 років; б) 12 років; в) 17 років.

2. “Як п’ятдесят рублів, то й діло можна поправити,” – заявив, ознайомившись із “прошенієм про землю”:

а) Порох; б) судовий секретар Чижик; в) Василь Семенович Польський.

3. “Як крутну правого вуса, - клади направо білет, а крутну лівого, - наліво,” – наказував селянам-виборцям напередодні земських виборів:

а) становий Дмитренко Петро Іванович; б) Саєнко; в) Василь Семенович Польський.

4. Він змалку зазнав лиха, “виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах. І все собі сам, як палець.” Так Панас Мирний пише про:

а) Чіпку; б) Грицька; в) Лушню.

5. Під час виборів у земство він говорив про “рівність” і “спільні інтереси” бідних і багатих, а потім запропонував обрати в земську управу одного селянина. Це був:

а) становий Дмитренко Петро Іванович; б) Саєнко; в) Василь Семенович Польський.

6. В листі до губернатора він скаржився на земських діячів, називаючи їх “організованою зграєю”. Це був:

а) Чіпка; б) Грицько; в) Максим Ґудзь.

7. Його вигнали зі служби і зробили “ябедником” за те, що він правду в очі панові говорив. Звали його:

а) Грицько; б) Чижик – секретар; в) Василь Порох.

8. За ненародженими дітьми тужила:

а) Христя; б) Галя; в) Мотря.

9. Дитям притону можна назвати:

а) Галю; б) Явдоху, матір Галі; в) Христю.

10. Його в дитинстві обзивали “байстрюком”, від чого хлопець зростав замкнутим, похмурим, відлюдькуватим. Це був:

а) Грицько; б) Чіпка; в) Лушня.

11. “Рано встає, пізно лягає, та все в полі та в полі. Хоч не дуже радіє, та й не журиться: за роботою ніколи. Сам на себе, на свою працю всю надію покладає. Припадає до того поля, наче закохався у його… Не тільки в будень – і в свято…”. Ім’я його:

а) Грицько; б) Чіпка; в) Іван Вареник.

12. У земські гласні і навіть у члени управи обирають:

а) Чіпку; б) Івана Вареника; в) Грицька Чупруненка.

13. “Своя сорочка ближче до тіла” – ось основа моралі:

а) Матні; б) Лушні; в) Грицька.

14. “Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк, він усіх побивав, над усім верховодив.” Так Панас Мирний характеризує:

а) Івана Вареника; б) Мирона Ґудзя; в) Максима Ґудзя.

15. Її можна назвати втіленням народного світогляду і моралі, адже людське призначення полягає в тому, що “чоловік на те й уродився, щоб робити, а не лежати”. Ім’я цього персонажа:

а) Христя; б) баба Оришка; в) Галя.

16. “Я б свого серця влупила та дала йому, коли б тільки він став чоловіком,” – сказала:

а) Галя; б) Мотря; в) баба Оришка.

17. Чіпку вигнали з управи за:

а) “неблагонадійність”; б) пияцтво;

в) погану службу громаді.

 14. Вікторини

14.1. Чий це портрет?

(за романом “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”)

1. “З молодих літ зсушена то працею, то нуждою, суха, як опеньок, тиха, бідненько зодягнена…”

2. “Борода йому була гладко виголена; як та сокирка, видавалась вона вперед, ховаючи в прогалині між довгим носом і собою запалий рот, з сухими тоненькими губами; голова трохи подалась назад; довга шия, як у вола, коли його в ярмо запрягають; на грудях одтопирились верхні краї форменого сюртука, застебнутого внизу на два ґудзика, й робили ніби горб, а на спині був справжній горб – аж до самих плечей до тонкого, перегнутого стану…”.

3. “А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе”.

4. “Тонкий, цибатий, як журавель, з рижуватим, жорстким, як на ведмеді, волоссі, з великим лобом – хоч кошенят бий, з великими, розумними, сірими очима, з товстою, униз обвислою губою…”

5. “… худощавий, низький, мишастий, справжній пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий – на селі перший співака”.

6. “Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітами, чудово вилося коло білого чола; тоненькі пасма того чорного, аж полискуваного, хмелю спадали на біле, рум’яне личко, як яблучко наливчате; очі оксамитові, чорні, - здається, сам вогонь говорив ними… Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима, злегенька прикритими довгими густими віями. Сама – невеличка, метка й жвава, з веселою на виду усмішкою, вона так і вабила до себе”.

7. “У царині нагледів Чіпка низенького, натоптуваного чоловіка з круглим запухлим лицем, з рудими товстими усами. На плечах у нього наопашки була накинута сіра, московська шинель, унизана блискучими ґудзиками, з зеленими нашивками на комірі. Москаль – не москаль, а службою пахне”.

8. “Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипав на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп’ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі - – теж гострі; лице довгобразе – козаче: ні високого, ні низенького зросту, - тільки плечі широкі та груди високі… Оце й уся врода. Одне тільки в ньому неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилась якась незвичайна сміливість і духовна міць, разом з якоюсь хижою тугою…”.

9. “Який завтовшки, такий завбільшки; неповороткий, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху”.

10. “… у село Піски вступав якийсь невідомий захожий. Видно – з далекої дороги. Сорочка на ньому чорна; штани вибійчані, підсукані аж до колін; за спиною вірьовкою навхрест перев’язана одежа, через праве плече на палиці перекинута торба – мабуть, з харчу та пара шкапових чобіт. На взір – чоловік середніх літ. Чорні, як гайворон, уси починали вже по краях рудіти; борода стирчала чорна, остюкувата, давно, мабуть, не бачила скіска”.

11. “… був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима… Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, - такий балакучий”.

12. “… низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина….”.

13. “Піщани тільки побачили свою “молоду” ззаду – високу, суху, як в’ялу тараню, - коли вона з пишного ридвана та сунула в горниці, злягаючи на руки двох хороше зодягнених дівок…”.

14. “Високого зросту, станкий, бравий, широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун-реготун… Хороший з лиця – повновидий, рум’янець на всю щоку, з чорними, веселими очима, з чорним лискучим усом, - він був перший красень на селі…”.