5.2. П’єса м. Старицького “Талан” – один з кращих зразків соціально-психологічної драми в українській літературі

У драмі “Талан” (1893), присвяченій чудовій українській актрисі Марії Заньковецькій, драматург робить спробу виходу за межі сільської тематики, на яку написано найбільше п’єс в українській класичній драматургії. Маючи великий досвід організатора й керівника театральної справи і глибоке демократичне розуміння завдань театру в житті народу, М. Старицький відтворив тяжкі умови праці й побуту акторів провінціального театру кінця ХІХ століття в Росії і на Україні. Крім багатьох загальновідомих перешкод адміністративного, цензурного й іншого характеру, розрахованих на утискування народного театру, М. П. Старицький у своїй драмі “Талан” показав ще й внутрішні причини – закулісні інтриги, кар’єризм, заздрість тих нечесних людей, які дивились на театр як на місце наживи і підривали єдність театральних труп, а значить і справу розвитку театрального мистецтва взагалі. Більш того, із змісту драми випливає висновок, що основною перешкодою на шляху розвитку театрального мистецтва був весь буржуазно-поміщицький суспільний устрій царської Росії з його відносинами, формами сім’ї, побуту, мораллю й етикою.

В драмі “Талан” М. П. Старицький створив трагедійний образ талановитої артистки Марії Лучицької, яка в ім’я великої любові до мистецтва виступила проти форм дворянсько-буржуазної сім’ї і моралі, як несумісних із життям справжньої людини, зокрема з життям і професією жінки-артистки. Але Лучицька не змогла подолати домостроївських порядків дворянської сім’ї, в яку вона попала після одруження, і тому стала жертвою цих порядків. Трагедія Лучицької як великої артистки в тому, що вона покохала представника і захисника буржуазно-поміщицького суспільного устрою, його моралі і побуту – поміщика Квітку, інтереси якого були далекі від мистецтва, а родинні поняття обмежувались домостроївськими правилами. Тому М. Старицький, розгортаючи життєву долю талановитої актриси Марії Лучицької, порушує актуальні соціальні, мистецькі, морально-етичні питання, що стосуються місця і ролі творчої інтеліґенції в суспільстві, яке роздирається гострими суперечностями. Нелегко було актрисі прийти на сцену, але значно важче їй реалізувати свій мистецький талант.

Лучицька прагне нести світло мистецтва широким масам, виховувати їх картинами народного життя, звичаїв, обрядів, багатством і красою рідної поезії і мови підносити національну свідомість і знедолених низів і зденаціоналізованої верхівки. Проте їй на заваді стоять бездарна акторка Катерина Григорівна Квятковська, деспотичний антрепренер (власник театру) Юрій Савич Котенко, продажний журналіст Аврам Семенович Юркович. На певний час актриса, вийшовши заміж за поміщика Квітку, залишила сцену, помилково вважаючи, що “сім’я не може миритися зі сценою, бо одна другій буде шкодити: або зрадиш дітей, або зрадиш громадську справу”. Однак вона швидко усвідомила, що, залишивши сцену ради любові до чоловіка і родинного спокою, вона не знайшла рівноваги і затишку в домі чоловіка. Її пригнічували умови бездуховного існування, переслідувала жорстока свекруха, мучив безпідставними ревнощами чоловік. Лучицька знайшла в собі сили повернутися на сцену, де знайшла велику і справжню любов – любов народного глядача. Однак цькування актриси продовжувалося, а найвище щастя тривало недовго. Вона знепритомніла під час вистави. На жаль, щастя прийшло пізно, бо Лучицька втратила здоров’я в родинній боротьбі. Єдиним світлим променем в останні хвилини її життя стало привітання від групи студентської молоді. В колі справжніх друзів зі сподіваннями принести радість людям актриса померла.

Такою нелегкою виявилась її доля і таким гірким – талан.

З погляду творчої манери п’єса “Талан” – найбільш реалістична соціально-психологічна драма М. Старицького. Вона не позбавлена мелодраматичних прийомів. Ця реалістична послідовність визначається великим багатством і глибоким знанням життєвих фактів, використаних М. Старицьким при створенні драми.

 6. Критичні матеріали до творів

Л. Г. СОКИРКО