Завдання

1. В. Шекспір (англійський поет і драматург) порівнював життя з театром, Г. Гаутман (німецький письменник) – ланцюгом, Т. Браун (англійський лікар, письменник) – з чистим полум’ям, У. Броунелл (американський критик, видавець) – зі сходинами, І. Гончаров (російський письменник ) – з боротьбою, Леся Українка – із шаблею. Життя також часто ототожнюється із такими поняттями, як рулетка, океан, дорога, поле, свічка тощо.

• А які асоціації викликає слово життя у вас?

2. Драматургія – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби.

• Назвіть джерела драматургії.

3. Назвіть найяскравіших представників українського драматичного мистецтва.

4. Поміркуйте, які особливості розвитку театрального мистецтва на Україні.

5. Чи можна вважати драму найдавнішим видом мистецтва?

6. Які три етапи пройшов національний театр?

 6. Повідомлення про корифеїв українського театру

1. Родина Тобілевичів та її внесок у розвиток української драматургії.

2. Марія Заньковецька.

3. Епістолярна спадщина Михайла Старицького.

4. Львівський театр “Руська бесіда”.

5. Соціально-побутова драма у творчості письменників кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя.

Михайло Петрович Старицький

(1840-1904)

Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогі,

Дніпра ревучого славетнії пороги

У хвилі золоті твоїх шовкових нив.

“До України”

  

На вас, завзятці-юнаки,

Борці за щастя України

Кладу найкращії думки,

Мої сподіванки єдині.

“До молоді”

  

“О, я вірю в божественну силу людської

душі! Вона подолає і внутрішній занепад, і зовнішній гніт… Прийде час, - і все чесне, добре, сповнене високих поривань,

стане на чолі і, осяяне яскравим денним світлом, піде до перемоги любові, свободи і правди!”

Михайло Старицький

 1. Короткий літопис життя і творчості письменника

1840 Народився Михайло Петрович Старицький в селі Кліщинцях Золотоноського

14 (2) грудня повіту (тепер Чорнобаївського району) на Полтавщині (тепер Черкаської області) в родині дрібного дворянина.

1845. Помер батько М. Старицького – Петро Іванович, який служив офіцером царської армії у чині ротміста.

1851. Мати віддала сина до “благородного пансіону” Полтавської гімназії в другий клас. Цей навчальний заклад вважався одним з найкращих в Україні.

1852. Померла мати. Сиротою заопікувався дядько В. Лисенко – батько відомого композитора Миколи Лисенка.

1858 Закінчив Полтавську гімназію, вступив на фізико-математичний факультет до Харківського університету, через два роки перейшов на такий же факультет до Київського університету, згодом перевівся на юридичний факультет.

Почав писати вірші, перекладати. Першим творчим експериментом були переклади поезіїй Пушкіна, Лермонтова, Огарьова.

1864. Поїхав на Полтавщину оформляти спадщину і влаштовувати власні сімейні справи, бо на той час уже одружився з сестрою Миколи Лисенка Софією. Перервавши навчання, мешкав у рідному селі, займаючись культурно-освітніми справами, разом з Миколою Лисенком збирав фольклор, організовував аматорські вистави, створив українських хор. У 1864 р. М. Старицький разом із М. Лисенком пише лібрето опери “Гаркуша” за однойменною п’єсою Олекси Стороженка. П’єса, на жаль, не збереглася в письменниковому архіві. Із 1864 року, у Львові з’являються перші вірші у багатьох журналах.

1865 Закінчив Київський університет, служив у Київському архіві.

1867. Придбав маєток у селі Карпівці на Поділлі, де займається хліборобством і літературною роботою. Перекладає казки Г. – Х. Андерсена та байки Крилова, поезію Міцкевича, Гюго, Мольєра, Шекспіра, сербські народні пісні.

1871. Повернувся до Києва, цілком присвятив себе культурно-громадській, літературній і театральній роботі. Бере активну участь у роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який очолював талановитий учений-народознавець, автор пісні “Ще не вмерла Україна” Павло Чубинський. У перекладах М. Старицького окремими виданнями з’являються: “Казки” Г. Х. Андерсена (1873), “Байки” Івана Крилова (1874), “Пісня про купця Калашникова” Михайла Лермонтова (1875), “Сербські народні думи і пісні” (1876), “Гамлет” Уїльяма Шекспіра (1882).

Пушкін, Лермонтов, Жуковський, Огарьов, Некрасов, Міцкевич, Шекспір, Байрон, Гете, Гейне – ось далеко неповний список поетів, твори яких перекладав Старицький.

Йому належать також водевілі:

“Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” (1872), “По-модньому” (1887), “Чарівний сон” (1889).

1883. Видає дві збірки оригінальних поезій і перекладів “З давнього зшитку. Пісні та думи”.

1881. У зв’язку із вбивством жандармського полковника барона Гейккінга, на квартирі М. Старицького поліція провела обшук і виявила дискредитуючі матеріали. Щоб уникнути арешту Михайло Петрович змушений був виїхати за кордон. Майже два роки перебував в еміґрації.

1885. Повернувшись із-за кордону, очолює першу українську професійну театральну трупу (М. Кропивницький, М. Заньковецька та ін.). Переробляє п’єсу Нечуя-Левицького “На Кожум’яках” у комедію “За двома зайцями”. Намагається організувати українські періодичні видання, в 1883-1884 рр. випускає дві книжки альманаха “Рада”, що був, за словами Івана Франка, “мов перший весняний грім по довгих місяцях морозів, сльоти та занепаду”.

1885 Через цілий ряд причин змушений був залишити трупу корифеїв і організував нову трупу з молодих артистів, залучивши до неї П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовського. Аж до 90-х років плідно працював як режисер і артист в народному театрі.

1883-1893 Акторам не дозволяли в’їжджати в Київ, забороняли ставити вистави в столичній губернії, на Поділлі, Волині, Чернігівщині. Але М. Старицький боровся з перешкодами, їздив з колективом по всій Російській імперії, витратив на театр усі гроші за проданий маєток. Трупа гастролювала у Варшаві, Мінську, Вільнюсі, Астрахані, Тбілісі. Театрові режисер і драматург віддав 10 років. У 1893 році, уже хворий, залишив подорожі, брав участь у недалеких гастролях.

90-ті роки Бурхлива робота як драматурга і прозаїка. Створені оригінальні драми: “Не судилось” (“Панське болото”) (1891); “У темряві” (1892), “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” (1896) – показано суперечності пореформеного українського села (після 1861 р.); “Талан” (1893) – присвячена Марії Заньковецькій; на історичну тематику написані: драма у віршах “Богдан Хмельницький” (1896), “Маруся Богуславка” (1897), драма у віршах “Оборона Буші” (1898), “Остання ніч” (1899); “Крест жизни” (російською мовою) (1901) – про життя й боротьбу інтеліґенції в Росії і на Україні останніх років ХІХ століття. За мотивами М. Гоголя на українські теми були створені п’єси “Різдвяна ніч”, “Сорочинський ярмарок”, “Тарас Бульба”, лібрето опери “Утоплена, або Русалчин Великдень”.

Старицький інсценізував твори Елізи Ожежко “Зимовий вечір”, Юзефа Крашевського “Хата за селом” (переробка Старицького одержала назву “Циганка Аза”).

1897 Як один із засновників нового театру, М. Старицький разом із М. Заньковецькою, П. Саксаганським, І. Карпенко-Карим був запрошений в Москву на Перший Всеросійський з’їзд сценічних діячів, на якому, захищаючи права українського національного театру, митець у своїй доповіді зазначив, що “сцена для простого, сірого люду є зрозуміла, жива, ілюстрована книга, є вища освітня школа”.

Будучи тяжкохворим, письменник не припиняв творити. За останнє своє десятиріччя він написав чимало віршів та прозових історичних творів: повість “Облога Буші” (1891), трилогію “Богдан Хмельницький” (“Перед бурею”(1894), “Буря” (1896), “Біля пристані” (1897)), романи “Молодість Мазепи” (1898), “Руїна” (1899), “Останні орли” (1901), “Розбійник Кармелюк” (1903), готував до видання драми і велику книгу лірики.

1903 Взявся за альманах “Нова рада”. Видання вийшло вже після смерті письменника. У цьому ж році виступив на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві, де познайомився з молодими письменниками М. Коцюбинським, В. Стефаником, Г. Хоткевичем. Останні роки життя тяжко хворів серцем.

1904

27(14)квітня Михайло Старицький помер у Києві. Похований на Байковому кладовищі.

1908 У Києві вийшло посмертне видання книги поетичних творів М. П. Старицького.

Серед діячів української драматургії почесне місце належить М. Старицькому – письменнику, перекладачу, театральному і культурно-громадському діячу, який починав свою діяльність з переробок відомих прозових творів, а закінчив оригінальними високохудожніми соціальними драмами.

Умовно драми митця можна згрупувати за такими темами:

1. п’єси про класове розшарування пореформеного села (“Не судилось”, “У темряві”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”);

2. драми про долю демократичної сільської інтеліґенції в умовах самодержавної Росії (“Не судилось”, “У темряві”);

3. драма про трагічну долю людини мистецтва в буржуазному суспільстві (“Талан”);

4. драма про участь демократичної інтеліґенції в класовій боротьбі напередодні першої російської революції 1905-1907 рр. (“Хрест життя”).

Улюбленим жанром Старицького була драма. Саме в драмі він мав змогу глибоко розкрити тогочасні соціальні суперечності, реалістично показати тяжкі умови життя і праці сільської бідноти й трудової інтеліґенції.

Одна з найкращих п’єс М. Старицького – “Не судилось”. (Первісна назва драми – “Панське болото”).