3. Доходи та витрати підприємств

В теорії виробництва розрізняють 2 часових періоди: короткостроковий та довгостроковий.

Розрізняють слідуючи види витрат:

• Постійні (TFC) – це витрати, які не залежать від зміни обсягів виробництва;

• Змінні (TVC) – це ті, які змінюються в залежності від зміни обсягів виробництва;

• Загальні валові (TC) TC=TVC+TFC

• Середні витрати – це ті, які приходять на одиницю випуску продукції

  • Середні постійні AFC=TFC/Q

  • Середні змінні AVC=TVC/Q

  • Середні загальні ATC=TC/Q=AFC+AVC

• Граничні витрати ( MC) – приріст витрат, викликаний зміною обсягу виробництва на 1 одиницю

MC=∆TC/∆Q

∆TC=TC_N-TC_N-1

∆Q=Q_N-Q_N-1

Валова виручка (валовий дохід) TR=P*Q

• Граничний дохід

MR=∆TR/∆Q

• Економічні прибутки

ЕП= TR-TC

Питання винесені на самостійне опрацювання студентами.

4.) Сутність ціни та механізм ціноутворення.

Найпростіше визначення ціни - це грошове вираження вартості.

За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити такою формулою

W = c + v + m, де

W - вартість товару, с - постійний капітал ( або витрати підприємця на придбання засобів виробництва); v - змінний капітал ( або витрати ремісника на відтворення власної робочої сили); m - додатковий продукт.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

Цв = c +v+p, де

Цв - ціна виробництва, р - прибуток.

Функції ціни:

1. облікова - відображає , здебільшого, речовий зміст і полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної , а отже ,й корисної праці. В цьому випадку її використовують для порівняння різних статей витрат.

2. Розподільча - сутність її в політ економічному аспекті полягає у перерозподілі частини об’єктів менш розвинених форм капіталістичної та дрібнотоварної власності на користь домінуючої форми (зокрема монополістичної власності), а отже, панівного класу, верстви чи прошарку населення.

3. Стимулююча - полягає у тискові ринкових цін ( а за сучасних умов і регульованих цін) на підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку , досконаліші форми і методи організації виробництва, підвищувати кваліфікацію працівників тощо.

Методи ціноутворення.

1) середні витрати виробництва плюс прибуток; 2) отримання цільової норми прибутку на інвестований капітал; 3) оцінка очікуваної цінності товару( при якій основою ціноутворення є сприйняття споживачем цінності пропонованого товару, використання сприятливого моменту купівлі - продажу ); 4) врахування рівня поточних цін ( до уваги беруться насамперед ціни конкурентів, а зміна останніми цін на певні товари, зазвичай , викликає зміну цін інших компаній без тісного зв’язку з витратами підприємства); 5) метод закритих торгів .

5) Прибуток та теорії прибутку;

В сучасній економічній літературі сутність прибутку тлумачиться по - різному. Так, англійські економісти стверджують, що прибуток - це різниця між виручкою, отриманою від продажу продукції, і повними альтернативними факторними витратами, пов’язаними з виготовленням цієї продукції. В економічній енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна прибуток характеризується " перевищенням доходів від продажу товарів і послуг над затратами на виробництво і продаж цих товарів".

У марксистській економічній літературі від часів К. Маркса домінувало визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості. З кількісного боку прибуток є різницею між ціною продажу товару і затратами капіталу на його виробництво . Як перетворена форма додаткової вартості прибуток на практиці є породженням всього авансованого капіталу , усіх факторів виробництва.

Отже, політекономічне визначення сутності прибутку: це перетворена форма додаткової вартості , що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та капіталістами щодо створення та реалізації додаткової вартості.

Основними формами існування прибутку є середній прибуток ( який привласнюють дрібні та середні капіталістичні підприємства), монопольний прибуток( привласнюють монополії), прибуток транснаціональних корпорацій та транснаціональних банків ( як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін.

Всі названі форми прибутку є одним із різновидів валового прибутку суспільства. З суми валового прибутку підприємство сплачує державні податки , відсотки за взяті кредити, ренту, штрафи та ін.

Після їх сплати на підприємстві залишається чистий прибуток, частка якого капіталізується ( спрямовується на розширене відтворення), йде на поновлення резервного фонду , акціонерні компанії виплачують дивіденди, створюють преміальні фонди.

Частиною валового прибутку підприємства є підприємницький дохід.

Теорії прибутку. Вперше науковий підхід до зясування сутності прибутку здійснили класики політичної економії - А. Сміт і Д. Рікардо. Так А. Сміт при визначенні вартості працею стверджував , що одна частина створеної робітниками вартості йде на оплату їхньої заробітної плати, інша - на оплату прибутку підприємства.

Д Рікардо не зясовував проблему джерела прибутку , ототожнював додаткову вартість і середній прибуток .

Ж. Б. Сей стверджував, що засобами виробництва ( які він ототожнював з капіталом) притаманна самостійна продуктивність , незалежна від продуктивності праці. Цю самостійну продуктивність капіталу привласнює, на його думку, капіталіст у формі прибутку. Існує ще досить багато інших теорій детальніше про них у рефераті.(Теорії прибутку та їх суть.).