11.Освоєння нової авіаційної техніки.

Підготовка особового складу до експлуатації нової авіаційної техніки повинна починатися з моменту отримання розпорядження про переозброєння авіаційної частини на нову авіаційну техніку. Цей процес включає в себе:

• вивчення нової авіаційної техніки на заводах промисловості, в воєнних навчальних закладах і учбових центрах;

• стажування інженерно – технічного складу в частинах, які освоїли експлуатацію аналогічних АТ;

• створення у авіаційної частині учбової бази по новій АТ, підготовка керівників занять і перенавчання особового складу авіаційної частини.

Перенавчання особового складу авіаційної частини на нову АТ проводиться, як правило, поескадрільно. На початку перенавчання організується в одній із авіаційної ескадрильї і в ТЕЧ ач, а потім в інших ескадрильях. Для вивчення і практичного освоєння нової АТ на підприємства промисловості і в ВУЗи відряджаються керівний склад, інженерно – технічний склад ТЕЧ ач і одної авіаційної ескадрильї, а також не більше 50% спеціалістів по АОз, Аоб, РЕО двох інших ескадрилій.В зв’язку з цим керівний склад ІАС, який пройшов перенавчання забезпечує підготовку керівників занять і очолює створення учбової бази. Перенавчання ІАС, яке включає практичне стажування, проводиться за відповідними програмами. Стажування в межах авіаційної частини організується командиром цієї частини.

Після закінчення вивчення нової АТ інженерно – технічний склад здає екзамен комісії. Яка призначена командиром авіаційної частини. Допуск до експлуатації нової АТ дозволяється після виходу письмового наказу командира авіаційної частини.

15. Виникнення та сутність проблеми надійності

Виникнення і сутність проблеми надійності, постійне удосконалення й ускладнення технічних засобів, що знаходяться в прямій залежності від різноманіття і важливості виконуваних ними функцій, висуває ряд проблем наукової методології, технічного проектування, технології виробництва, іспитів дослідних зразків і експлуатації. Головною є проблема забезпечення надійності систем.

Проблема забезпечення надійності в її сучасному вигляді була сформульована на початку 50-х років щодо радіоелектронних пристроїв, побудованих з великого числа елементів. Досить сказати, що створена приблизно в цей же час перша радянська ЕОМ з використанням електровакуумних приладів, багато часу знаходилася в ремонті через відмову електронних вакуумних приладів і інших елементів. Коефіцієнт її використання був дуже низьким.

Тому забезпечення надійності продукції, що випускалась, стала одним з найважливіших загальнодержавних завданням. Ненадійність наносить величезний економічний збиток, пов'язаний з витратами на запасні частини, ремонтне устаткування і утримання спеціального технічного персоналу, не говорячи вже про погрозу безпеки і здоров'ю людей, що навіть не піддаються оцінці звичайними економічними показниками. Практичний досвід показує, що часто вигідніше затратити додаткові кошти на забезпечення надійності на етапі розробки, чим розплачуватися за удавану економію коштів при її експлуатації.

Надійність чи ненадійність авіаційного РЕО безпосередньо впливає на боєздатність авіаційних частин.

Проблема забезпечення надійності - це комплексна проблема. Її різні аспекти пов'язані:

- з розробкою теоретичних методів аналізу надійності на стадії проектування;

- з вибором показників надійності і їхньою оцінкою за результатами іспитів;

- з вивченням фізичних процесів, що приводять до відмов апаратури;

- з експериментальними і конструкторськими пошуками найкращих схемних рішень;

- з технологією й організацією виробництва;

- з плануванням іспитів і устаткуванням для них;

- з величезним числом експлуатаційних факторів, що включають підготовку технічного персоналу й інженерну психологію;

- з питаннями економіки.

Як видно з цього переліку, проблема надійності того чи іншого виробу радіоелектронної системи, та й системи в цілому, існує як на етапі проектування і розробки виробу, так і на етапі його експлуатації. Останнє має пряме відношення до інженерів авіаційних частин.

Слід зазначити також, що не тільки розвиток технічних засобів впливає на проблему надійності, але існує і зворотний процес - вплив проблеми забезпечення надійності на удосконалення технічних засобів. Поява інтегральних, а потім великих і зверхвеликих інтегральних мікросхем (ВІМ і ЗВІМ) у чималому ступені обумовлено необхідності забезпечення надійності складних радіоелектронних систем. Адже по надійності одна ЗВІМ, що виконує функції цілого радіоелектронного пристрою, який містить до сотні тисяч і більш транзисторів, перевершує звичайний транзистор.