7 Билет

1 Загальна характеристика господарства Європи в V- XV ст.

Розвиток аграрного сектора в економіці зумовив назву Середньовіччя як «аг­рарної цивілізації».

Багато проблем історії економіки феодалізму досить дискусійні, зокрема його періодизація. Останнім часом найбільше поширення одержало виділення наступних етапів (табл. 1).

Таблица 1

Периодизация экономики средневековья

Хронологічні рамки	Зміст етапу
Раннє середньовіччя (V - XІ ст.), в окремих азіатських країнах (ІІ - XІ ст.)	Період становлення феодальних відносин в умовах багатоукладної економіки, формування великої земельної власності й класів феодального суспільства
Класичне середньовіччя (XІ -XV ст.), в окремих азіатських країнах (XІ -XVІ)	Підйом продуктивності праці в сільському господарстві й ремеслі, значний ріст народонаселення, виникнення міст як торгово-ремісничих центрів. Європа перетворюється в один з передових в економічних і культурних відносинах регіонів миру
Пізніше середньовіччя (XV – сер. XVІІІ ст.), на Сході (до кінця XVІІІ- XІ ст.)	Поступове розкладання феодалізму й зародження капіталістичних елементів. Це епоха первісного нагромадження капіталу й перших буржуазних революцій

Характерні риси еволюції феодального господарювання (інший погляд на періодизацію):

‑Раннє середньовіччя (5‑9 ст.):

1) формування крупної феодальної власності;

2) поступова втрата селянами-общинниками особистої свободи;

3) натуральний тип господарювання з переважанням ручної праці, домінуюча роль аграрного сектору щодо торгівлі й ремесел;

4) феодальна роздробленість, міжусобні війни;

5) формуються основи майбутніх державних утворень.

‑Високе середньовіччя (10‑13 ст.):

1)розвиток сільського господарства, ремесел, торгівлі в містах; 2)формування крупних централізованих держав.

‑Пізнє середньовіччя (14‑15 ст.):

1) розпад феодальної економіки;

2) створення основ ринкового господарства;

3)формування колоніальної системи й всесвітнього ринку.

Загальні риси феодального господарювання: 1) низький, рутинний стан техніки;

2) панування крупної земельної власності феодалів;

3) поєднання її з дрібним індивідуальним господарством селян;

4) селяни є не власниками, а користувачами землі; 5) позаекономічний примус селян до праці (особиста, поземельна залежність);

6) аграрний "переворот", переважання агросектору над торгівлею, ремеслом; 7) домінування натурального господарства;

8) форма господарювання – феодальна вотчина;

9) форми реалізації феодальної земельної власності – феодальна земельна рента (відпрацьовочна /панщина/, продуктова /натуральний оброк/, грошова /грошовий оброк/);

Наслідки феодального господарювання: 1) розвиток ремесла в межах феодального помістя, в об’єднаннях ремісників – "цехах";

2) корпоративний характер розвитку торгівлі в торгових об’єднаннях – "гільдіях";

3) розвиток товарно-грошових відносин призвів до виникнення перших банків; 4) розпад общини й швидке зростання великих земельних володінь; 5) посилення державно-централізованих форм експлуатації селян, загальнодержавних і місцевих податків, втручання держави у селянсько-сеньйоральні відносини;

6) урбанізація Західної Європи, переростання міст у центри ремісництва й торгівлі.

Основними господарськими одиницями феодального господарства були сеньйорії.

Сеньйорія, сеньерия (фр. seіgneurіe) - комплекс феодальної земельної власності й пов'язаних з нею прав на феодально-залежних селян (у широкому значенні - синонім вотчини). У більше вузькому - один з видів вотчини, що відрізняється невеликою роллю панського (доменіального) господарства або його повною відсутністю; майже вся (або вся) площа такої сеньйорії перебувала у володінні залежних селян-власників, що платили продуктові або грошові оброки.

Сеньйориально-селянські відносини ґрунтувалися на надільній системі, що давала можливість селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю - земельну ренту.

Форми феодального землеволодіння:

Алод – індивідуально-сімейна земельна власність у варварських королівствах та ранньофеодальних державах Західної Європи. Володіння «алодом» (на відміну від бенефіції, феоду) не було пов'язане з виконанням феодальної служби і повинностей. Часом слово «алод» використовують як термін безумовного землеволодіння на противагу умовному.

Розрізняють ранній та пізній «алоди». Ранній — це власність на рухоме майно та обмежене право успадкування (по чоловічій лінії) на нерухоме майно (орну землю). Хоч земля і знаходилася у спадковому приватному володінні, але право розпорядження нею належало громаді. Пізній «алод» — це повна, вільновідчужувана власність малих родин. Власністю стала земля яку спершу можна було заповідати, дарувати, а потім і купувати чи продавати.

Бенефіція – в ранньофеодальній Західній Європі (VIII—XII століть) форма умовного земельного користування. Надавалась королем (великим землевласником) з умовою виконання одержувачем певних обов'язків, найчастіше військової служби. Бенефіція була дійсна до смерті одержувача або жалувателя. В розвитку поземельних відносин являла собою проміжну стадію між дофеодальною власністю — алодом і феодальною — леном (спадкове земельне володіння, за яке потрібно було нести службу, переважно військову. Бенефіцій, що передався у спадок), зародком якого вона була.

Феод – подаровані сеньйором васалові в спадкове володіння, користування й розпорядження на умовах несення васалом військової, адміністративної або придворної служби на користь сеньйора.