Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_bilet.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
24.09.2019
Размер:
169.36 Кб
Скачать

1 Билет

1. Предмет історії економіки та економічної думки

Історія економіки та економічної думки - це наука, яка вивчає господар­ську діяльність країн світу в історичному розвитку, різноманітність форм вияв­лення та її наукове відображення в економічних поглядах і вченнях. Вивчає процес виникнення економічних ідей та економічних шкіл, їх розвиток, бороть­бу і формування нових напрямів економічної теорії в контексті розвитку матері­альної культури суспільства.

Мета: формування знань про історичний розвиток господарств та економічної думки країн Європейської цивілізації для розуміння генезису та закономірностей функціонування економічних систем.

Загальне завдання: на методологічних засадах цивілізаційної парадигми розвитку суспільства сформувати сучасне економічне мислення та світогляд студентів, забезпечити засвоєння ними знань і методів історичного аналізу економічних процесів.

Предметом навчальної дисципліни є розвиток господарств країн Європейської цивілізації та їх наукове відображення в економічній думці.

Завдання дисципліни:

  • аналіз основних історичних фактів та процесів, що характеризують становлення та розвиток господарств країн Східної та Європейської цивілізацій;

  • формування цілісного уявлення про еволюцію економічної науки на основі усвідомлення закономірностей та загальної логіки розвитку світової економічної думки;

  • аналіз економічних процесів та їх відображення в економічній думці на різних етапах розвитку людської цивілізації;

  • оволодіння категоріальним апаратом дослідження історичного розвитку господарства;

  • виявлення взаємозалежності, спадкоємності, розбіжності економічних учень, поглиблення знань з економічної теорії та інших економічних дисциплін;

  • виявлення взаємозв’язку та спадкоємності економічної політики держав з теоретичними концепціями минулого та сучасності.

2. Економічні концепції монетаристів

У 50- 60-х роках XX ст. лідуючого значення в неолібералізмі набув напрямок, що отримав назву монетаризм, найбільш активними представниками якого ста­ли економісти Чикагської школи на чолі з професором університету м. Чика­го Мілтоном Фрідменом (нар. 1912 р.), лауреатом Нобелівської премії (1976 р.), автором численних робіт, серед яких найбільш відомі: «Кількісна теорія гро­шей» (1956 р.), «Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867-1960рр.» (1963 р., у співавторстві с Анною Шварц), «Свобода вибору» (1980 р.) та ін. По­пулярність монетаристів була обумовлена насамперед тим, що вони виступили з критикою кейнсіанства в період його найбільш гострої кризи і запропонували практичні рекомендації, якими небезуспішно скористалися деякі консервативні уряди та міжнародні економічні організації.

Монетаризм - це напрям економічної думки, який всебічно аналізує гроші, кредитно-грошові інститути та їх роль в процесі стабілізації ринкової економіки.

Основні ідеї монетаризму:

  • Монетаристи вивчають суть грошей, кредитно-грошовий механізм та їх вплив на розвиток виробництва. При цьому вони відводять грошам визначальну роль в циклічному розвитку економіки.

  • Різко виступають проти державного втручання в хід економічного розвитку, і вважають, що потрібно повністю відновити механізм ринкового саморегулю­вання. Ринкова економіка - це стійка, саморегульована система, яка сама зда­тна відновлювати свою рівновагу.

  • Державне втручання в економіку не дає бажаних результатів, бо рішення уря­ду запізнюються, приймаються і діють лише тоді, коли економічна ситуація вже приймає інший характер. Тому рішення уряду скоріше погіршують ситуацію, ніж поліпшують її.

  • Державне регулювання допустиме лише по відношенню до грошового ринку, де держава може регулювати пропозицію грошей, впливаючи тим самим на позичковий відсоток, дію банківської системи. При цьому грошова політика держави повинна носити довгостроковий характер.

  • Всі гроші повинні бути зароблені, а не просто отримані. Тому необхідно зме­ншити розмір соціальних виплат, а також перелік людей, які мають право їх отримувати.

  • Треба ліквідувати державну власність, приватизувати державні підприємства, передавши їх в приватну власність. Монетаристи різко критикують державну освіту, державний житловий фонд, державне медичне обслуговування.

Вихідним методологічним посиланням монетаризму було твердження про те, що ринкова система здатна автоматично на основі саморегулювання приводити себе до стану рівноваги. Вона має внутрішній механізм, який амортизує вплив зовнішніх чинників, і головну роль в цьому механізмі відіграють ціни, орієнту­ючись на які, виробники визначають обсяги випуску продукції, а споживачі — обсяги закупівель. Але основним і практично єдиним фактором, що визначає рівень і динаміку цін, є величина грошової маси, тобто кількість грошей в обігу. Монетаристи, таким чином, взяли за основу своєї концепції постулати кількісної теорії грошей, висунутої ще старою класичною школою (Д. Юм, Д. Рікардо) і ро­звинутої неокласиками (І. Фішер, А. Маршалл). Неокласичний варіант кількісної теорії представлений насамперед «рівнянням обміну» американського економі­ста Ірвіна Фішера (1867-1947 рр.):

MV=PQ

де М - кількість грошей, необхідних для обігу; Q - фізична кількість виробленої продукції; Р - рівень цін на продукцію; V - швидкість обертів данної грошової одиниці.

«Тільки гроші - це річь » - такий лозунг М. Фрідмена. Тобто, регулюючи грошову масу, держава має можливість впливати на розвиток національного ви­робництва через розмір видатків споживачів та фірм.

«Грошове правило» М. Фрідмена полягає в тому, що темпи приросту грошо­вої маси в країні не повинні перевищувати темпів зростання валового націона­льного продукту ( ВНП ), тобто 4-5% на рік. Інакше порушується механізм дії приватного підприємства, настає криза, посилюються інфляційні процеси. Отже, монетаризм ґрунтується на кількісній теорії грошей, наданні грошам визначальної регулюючої ролі, на провідній ролі обміну порівняно з виробниц­твом. Надмірне зростання грошової маси монетаристи пов'язують з великими державними витратами, тому вони виступають за скорочення цих витрат, передусім - витрат на соціальні потреби.

М. Фрідмен вважає, що регулюючи грошову пропозицію, держава впли­ває тим самим на позичковий процент, який в свою чергу впливає на рівень інве­стицій і розвиток виробництва.

Але грошовим інструментом треба користуватись досить обережно. Моне­тариста розрізняють два види інфляції: очікувана ( нормальна ) та непередбаче­на. Якщо темпи інфляції зростають вище нормального рівня, то треба зменшити грошову масу через зменшення дефіциту державного бюджету і скорочення державних видатків.

М. Фрідмен не погодився з Д.М. Кейнсом відносно характеру кривої сукуп­ного пропонування. Він вважає, що вона носить не горизонтальний характер (за Кейнсом), а вертикальний, оскільки відображає ситуацію в довгостроковій перс­пективі, коли економіка країни працює на повну виробничу потужність. Тому збільшення сукупного попиту на вертикальній прямій сукупного пропонування може привести до інфляції попиту.

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативною кейнсіанській концепції у зв’язку з неспроможністю останньої вирішити проблеми еко­номічного розвитку, які виникли в США і інших країнах в 50-60-х роках ХХ ст.

Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію і передусім в теорію грошей полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошо­вого світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, ва­лютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного ре­гулювання.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.