2. Розвиток фінансово-кредитних відносин в Україні (друга половина хіх – початок хх ст.).

У ХІХ - на початку ХХ ст. відбулися зміни у фінансово-кредитній системі України. Актуальним стало питання встановлення в Росії грошового обігу, за­снованого на золоті, як це було в Західній Європі. Грошова реформа потребувала нагромадження величезної кількості золота. Це було можливим при активному торговому й розрахунковому балансах, скороченні ввезення та збільшення виво­зу товарів, позик, збільшенні податкового тягаря. Внаслідок впровадженої фі­нансово-бюджетної політики царської Росії в Державному банку нагромаджува­лися великі запаси золота у вигляді фонду для забезпечення золотої реформи.

В 1897 р. було остаточно затверджено закон про золоту реформу. Карбували нові золоті монети вартістю 5 крб., а та­кож були визначені умови забезпечення кредитних білетів у обігу. Були встанов­лені суворі обмеження емісії грошей.

Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта проіснувала в Ро­сійській імперії до початку Першої світової війни. Вона давала змогу уряду здій­снювати великі економічні й кредитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток промисловості, зокрема - важкої. На основі золотого запасу розви­валася кредитна політика, державні позики, фінансувалося залізничне будівниц­тво, промисловість тощо.

В Україні виникло багато приватних банків, ко­мерційних кредитних закладів - банківських контор, дисконтерів (кредиторів-лихварів, які брали на облік векселі). Новими формами організації кредиту були приватні акціонерні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кре­диту, позичково-ощадні товариства тощо.

13 Билет

1.1 Еволюція класичної політичної економії в першій половині хіх ст.

В економічній теорії пізнього етапу класичної політекономії формуються три напрямки: реформізм (Ж. Сісмонді, П. Прудон), що зосереджує увагу на вивченні суперечностей суспільства і пошуках шляхів та методів реформування капіталізму; прагматизм (Т. Мальтус, Ж.Б. Сей, Дж. Міль), що продовжує традицію дослідження способів збагачення економічних суб’єктів на основі аналізу конкретних економічних механізмів; апологетизм (Н. Сеніор, Ф. Бастіа, Г. Кері), що змальовує існуюче суспільство як гармонічний розвиток економічних інтересів суб’єктів господарювання. Методологічною базою досліджень виступають суб’єктивізм, зачатки граничного і факторного аналізу.

Жан Шарль Леонард де Сісмонді (1773 – 1842), “Нові започаткування політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення” (1819 р.). Ж. Сісмонді вважає політичну економію наукою про удосконалення суспільного механізму управління багатством. Розрізняє три види доходів: заробітна плата – вартість праці робітника. На її величіну пливає нагромадження капіталу і зростання народонаселення. Прибуток – доход підприємця, відрахування з продукту праці робітника. Рента – дар землі. Під капіталом Ж. Сісмонді розуміє виробничий запас, частину багатства, що приносить прибуток. Виділяє основний і оборотний капітал.

П’єр Жозеф Прудон (1809 – 1865). Основний твір – “Система економічних суперечностей, або Філософія жебрацтва” (1846 р.). Економіст вважає, що вартість складається з двох частин: мінової – пов’язаної з потребами людини, що породжують рідкість і обмін; споживчої – пов’язаної з достатком. Між даними частинами існує суперечність, яку розв’язує “конституйована вартість” (синтетична пропорція) – синтез мінової і споживчої вартості, що виражається в годинах робочого часу. Таким чином П. Прудон намагається усунути суперечності між товаром і грошима, надавши самому товару властивостей, притаманним грошам.

Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834). Основні твори – “Дослід про закон народонаселення” (1798 р.), “Започаткування політичної економії” (1820 р.). Проводячи дослідження, Т. Мальтус зводить економічні закономірності до природної основи. Першочерговість впливу на економіку природних факторів пояснює обмеженістю ресурсів та межами удосконалення самої людини.

Жан Батіст Сей (1767 – 1832). Основні твори – “Трактат політичної економії” (1803 р.), “Повний курс політичної економії” (1828р.). Ж. Сей абсолютизував ідеї А. Сміта про економічний лібералізм, стихійний ринковий механізм господарювання. Підтримував положення про взаємодоповнення і взаємозамінюваність праці, капіталу та землі як основних факторів суспільного виробництва і створення вартості суспільного продукту. Сей висунув положення про те, що під час виробництва створюється корисність, а корисність визначає цінність речей. Праця не є єдиним джерелом багатства. У створенні корисності беруть участь три самостійні фактори: праця, капітал, земля, з діяльністю яких пов’язане все виробництво. Так виникла теорія трьох факторів виробництва, що збереглася до нашого часу. Закон Сея. Пропозиція і попит завжди дорівнюють одне одному, надмірне виробництво стає неможливим.

Джон Стюарт Міль (1806 – 1873).Основні твори – “Досвід з деяких невирішених питань політичної економії” (1844),“Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848 р.). Багатство складається з благ, що мають обмінну вартість як характеристичну властивість. Грошовим відображенням такої вартості товару є його ціна. Вартість грошей вимірюється кількістю товарів, що можна за них купити. “За незмінних інших умов вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей”. Ціни встановлюються конкуренцією.

Нассау Вільям Сеніор  (1790 – 1864). Основний твір – “Основні засади політичної економії”.  Теорія вартості. Вартість – це витрати виробництва, які складають два елементи: праця та капітал. Теорія доходів. Заробітна плата – винагорода за “жертви” робітника. Прибуток – винагорода за “жертви” підприємця. Теорія грошей. Якщо товар претендує на роль грошей, то він повинен мати такі властивості: спроможність задовольняти будь-які потреби, обмежена кількість, однорідність.

Федерік Бастіа(1801 – 1850) – французький економіст та публіцист. Основний твір – “Економічні гармонії”(1848 р.). В галузі економіки Ф. Баста розрізняє явища видимі, які лежать на поверхні економічної дійсності, та приховані, невидимі. Завданням науки повинно стати поєднання обох типів явищ. На думку економіста, вартість – це “відносини обміну між двома послугами, що обмінюються”, які складаються вільно “під впливом однієї тільки конкуренції і за вільно встановленою ціною”. Виділяє наступні види доходів: заробітна плата – плата за послугу, яку надає підприємцю робітник; прибуток – плата за послугу, яку отримує підприємець за те, що вкладає капітал у виробництво і утримується від споживання; процент – плата за послугу, яку надає кредитор; рента – плата за послугу земельного власника або його предків щодо обробітку землі або її покращення. “Капітал … складається з робочих інструментів, матеріалів та запасів”.

Генрі Чарлз Кері(1793 – 1879). Основні твори – “Принципи політичної економії” (1840р.), „Гармонія інтересів” (1850 р.). На його думку вартість товару визначається витратами не виробництва, а відтворення. Якщо зростає продуктивність праці, то витрати на відтворення товару знижуються, що призводить до падіння тієї частини праці, яка виплачується власнику капіталу. Теорія соціально-економічного устрою суспільства. В суспільстві домінує закон поєднання економічних інтересів, їхньої гармонії. Кожна людина прагне до асоціації з іншими людьми, що викликає прогресивний розвиток. Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво продукції. Цей природний закон й регулює відносини обміну та споживання. Міжнародна торгівля. Для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національної економіки. Зовнішня торгівля може стимулювати або стримувати виробництво залежно від тієї політики, яку проводить держава.