20. Релігія в духовній спадщині людства.

Релігія відноситься до тієї галузі культури, яка займається пізнанням і рефлексією світу, людини і міжлюдських відносин. Релігія - це система вірувань, культу і здійснення його релігійних інститутів. Походження терміна «релігія» можна тлумачити двояко: релігія «пов'язує» людину з Богом, а також «пов'язує» саму людину системою норм і догматів. При цьому віруюча людина через свою віру в Бога долає почуття безпорадності і невпевненості по відношенню до природи і суспільства, а також очищає свою совість. Релігії як форма духовного освоєння світу здійснює уявне перетворення світу, його організацію у свідомості. У ході цього процесу виробляється певна картина світу, норми, цінності, ідеали та інші компоненти світогляду, що визначають поведінку людини, її ставлення до світу. Конкретні зразки, цінності і норми поведінки виробляють морально-правова та естетична системи. Релігія ж обгрунтовує і узаконює існування самого ціннісно-нормативного порядку, надає нормам і цінностям абсолютний характер. В системі релігійного світогляду існує особливий елемент - сакральний світ, з існуванням якого співвідносить своє життя людина. Релігія протиставляє мирському, соціальному цінності віри, надії, любові, стверджує пріоритет духовного над матеріальним. Релігія складається з 3 елементів: міфологія та уявлення, емоції та почуття, обряди та дійства. Функції: світоглядна, легітимізуюча, інтегративна, компенсанаторна, комунікативна, регулятивна. Релігія є соціальним інститутом, що представляє собою складну централізовану і ієрархічну систему. Основна її функція - здійснення нормативного впливу на членів суспільства, формування у них певних цілей, цінностей, ідеалів.

21. Культура та право: проблеми взаємодії та функціонування.

Система цінностей, правових ідей, переконань, навичок і стереотипів поведінки, правових традицій, прийнятих членами певної спільноти (державної, релігійної, етнічної) і використовуються для регулювання їх діяльності. У рамках однієї держави може існувати одночасно декілька правових культур. Особливо це характерно для багатонаціональних і мультірелігійних товариств. Так, в Росії існує російська, елементи мусульманської, відособлена правова культура у циган і деяких інших етнічних спільнот. При цьому можна говорити про правову культуру як спільності (суспільства) в цілому, так і правову культуру окремої особистості (індивідуума). У правовій теорії існує оцінний підхід до зрілості правової культури , говорять про "високу" і "низьку" правову культуру, про необхідність підвищення правової культури суспільства і особистості. В той же час стосовно до спільнот (товариств) висловлюється думка про непорівнянності різних видів правової культури, самоцінності кожної з них.

22. Проблеми оновлення сучасної української культури.

Основою самовідтворення культури є освіта. Напрікінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставалі від основних тенденцій розвитку цівілізації, слабо булі зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардинальних змін у сфері освіти зумовлено проголошенням в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої и професійної школи». Нова модель вітчізняної освіти стала потрібною після отримання Незалежності України. Ця модель, відповідаючі реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси. Суперечліві процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі вже повернуто донедавна забуті й заборонені імена. На книжковий поліції з'явилися твори літераторів української діаспорі. Це спріяє формуванням в читача цілісного уявлення про українську літературу, поверненню українському народові неоціненній для подальшого розвитку художньо-естетичного досвіду. Ознака сучасності - висока політізація суспільства. За ціх обставини зростає роль прістрасного слова публіціста. Болючі проблеми сьогодення - перегляд, переосміслення та переоцінка пануючіх донедавна поглядів; поиск новіх ідеалів та орієнтірів, мовна політика держави; екологічні негаразди - тематика публіцістічніх творів найавторітетнішіх у суспільстві письменників. Характерними рісамі літературного процесу сьогодення є утвердження світоглядно-естетичного плюралізму; творчий поиск, що виявляє собі в розширенні жанрового и стильового спектру літератури: збереження и творче осмислення традіцій; синхронний розвиток та взаємодія традицій, авангарду, модерну та постмодерну; осмислення місця й ролі митця в літературі та суспільному жітті. Суттєво впліває на розвиток літературного процесу, на формування наукового потенціалу державирРівень кніговідавніцтва.   Характерною особлівістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічніх причин були недоступними; стимулює творчу актівність митців. Але водночас плюралізм відкріває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючі насилля, антігуманність, він за відсутності стійкого культурного імунітету становіть серйозну загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, но виважених, далекоглядних и продуманна змін.