56. Творча спадщина Довженко.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родіні на Чернігівщіні, в мальовничому містечку Сосниця У 1923 році після роботи і навчання за кордоном на доручення органів влади О. Довженко повертається в Україну. Він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючих там карикатуристом та художником-ілюстратором. О. Довженко належав до літературних організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ».На тридцять Третьому році життя О. Довженка круто змінюється. він пріїжджає до Одеси, де почінає працюваті режисером на кіностудії. Першою спробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійній характер, но Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочінав зі стрічкі «Сумка діпкур'єра», в якій він знявся в ролі кочегара. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» - історію українського народу від давнини до сучасності. Наступною роботою О. Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р.., на екрані - вихід неперевершеного шедевру світової кінокласики - « Земля ». Цей фільм - гімн життю - було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів и народів. Фільм, у якому О. Довженко звернувся до трьох одвічніх загальнолюдських тем: життя и смерть, людина и земля, старе и нове - уже знімався на Кіївській кінофабріці, яку тільки розпочалі будуваті. У цей час на її теріторії Довженко и закладає свій знаменитий сад. Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою - народ у війні. За цю роботу митець був удостоєній Державної премії СРСР. З початком війни змінюється і життя О. Довженка. Він добровольцем іде на фронт захіщаті рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Червона зірка», «Известия». Пише серію оповідань. У 1943 році на екрані - вихід документального фільму «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється но одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О. Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році - стрічку «Мічурін». На початку п'ятдесятих рр..великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інстітуті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». Сповнений творчих планів, О. Довженко раптово помірає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік ... Вже після його смерті дознімаються дружиною Ю. Солнцевою «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна». У 1959 році за сценарій фільму «Поема про море» О. П. Довженку посмертно пріиуджується Ленінська премія. Саме його надчутлівість дозволила створити опоетізовану сімфонію драматичних часів, коли, здавалося, потрясаються основи буття. За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань       і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» 11928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Після смерті О. Довженка шанобливо назвали його Гомером ХХ століття.        Чарлі Чаплін зазначав: «Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка». 57. Культура українського народу в контексті європейської культури.

Кожна з більш ніж двох тисяч національніх культур, що існують у світі, має свою спеціфіку, яка и робіть її неповторної й унікальною. Ця своєрідність вінікає на основі впливів географічного чиннику, особливостей історічного шляху народу, взаємодії з іншімі етнокультурами. У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формується професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історічного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., Польсько-литовська експансія в XIV - XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX - ХХ ст.) у вітчізняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русіфікувалася, українське суспільство розвивалась значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями и носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тріваліх періодів своєї історії розвивалась як народна. У ній велике місце займав фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це віивилося в містецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному містецтві. Саме завдякі збереження и продовження традіцій, корені якіх сходять до культури Київської Русі, стало можливо підняти українську культуру і в XVI - XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У тієї ж час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом трівалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подалі життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарний. Разом з тім, самобутні і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини и забезпечило практично суцільну грамотність населення, давню традіція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи , зокрема на Візантійську культурну традіцію, роль України-Русі як центру християнства в східнослов ' янському світі, а також як центру наук і віщої освіти в добу Козаччини завдяки розвінутій мережі колегіумів, Острозькой та Києво-Могілянській академії, меценатство та державна підтримка культури поруч візначніх державників - К. Острозьким, П.Конашевіча-Сагайдачного, І. Мазепою та ін . - Все Це дозволило піднесті культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягті значних успіхів у науці. Відомій дослідник української культури І. Огієнко зазначає, що українській культурі з самого початку булі властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) i гуманізм. Говорячі про гуманістічну суть української культури, потрібно відзначіті и тє, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII - XIX ст.) була досить спеціфічною. Багатий материал для такого висновка дає творча спадщина Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, П. Куліша. У своїх творах філософськіх вони вірішувалі питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування. На відміну від філософської думки інших європейськіх країн, де роблеми бідності, хвороб и безкультур'я мали подолати шляхом ТЕХНІЧНОГО прогресу, підвіщенням продуктивності праці, за допомоою зусиль освіченіх монархів и соціального експеріментування, українські міслітелі заклікають до іншого. «Споріднена праця» и самопізнання, свобода, заради якої не шкодить розлучітіся з благополуччям, обмеження жіттєвіх потреб, надання переваги духовному над матеріальнім - це ті шляхи и рецепти щастя, якіх дотрімувалісь і які пропагувалі провідні українські міслітелі.