Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-8_GP.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
244.22 Кб
Скачать

1.      Поняття господарського правагосподарське право- це самостійна галузь права, що складається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутків чи без такої мети.

2.      Предмет правового регулювання господарського права

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: "організація господарської діяльності" та "здійснення господарської діяльності". У складі предмета господарського права можна виділити три групи відносин: відносини, що складаються під час здійснення підприємницької діяльності; відносини, які тісно пов'язані з підприємницькими, у тому числі й некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності; відносини, що пов'язані з державним регулюванням економіки. Предметом науки господарського права є перш за все господарське право як галузь права. Вона вивчає поняття господарського права, його походження та закономірності розвитку, склад та систему норм господарського права, їх зміст та роль, які зазначені норми відіграють у економіці держави. При цьому особлива увага приділяється тим засобам та методам, які найбільш ефективно регулюють відповідні суспільні відносини.

3.      Методи правового регулювання  господарського праваПід методами господарського права слід розуміти сукупність прийомів та способів впливу на господарські правовідносини. Комплексний характер господарських правовідносин, які поєднують у собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методів правового регулювання. метод владних приписів. Він ґрунтується на тому, що суб'єкти господарювання зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, визначеним законодавством. Цей метод застосовується під час регулювання порядку ліцензування, патентування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом "дозволено те, що встановлено законом". Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому щодо цих відносин застосовуєтьсяметод автономних рішень.Згідно з ним суб'єкти підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 ГК України з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України, тобто суб'єкти підприємництва діють за принципом "дозволено все, що не заборонено законом". У господарському праві застосовується такожметод рекомендацій,згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів господарювання, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

4.      Джерела господарського праваСукупність джерел господарського права формує їх систему із чітко визначеною організаційною структурою, взаємозумовленістю і взаємозалежністю нормативно-правових актів, упорядкованих за певною ієрархією. За юридичною силою нормативних система джерел господарського права складається з: положень Конституції України щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України (ст. ІЗ), права громадин на підприємницьку діяльність (ст. 42) та приватну власність (ст. 41), щодо основних засад державного регулювання суспільних відносин у сфері вітчизняної економіки (ч. 4 ст. 13, статті 42, 92); законів України, що регулюють господарські відносини, провідне місце серед яких посідають кодифіковані акти: Господарський кодекс України, положення Цивільного кодексу, що мають застосовуватися на субсидіарних засадах, Кодекс торговельного мореплавства та ін.; закони: "Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21.11.1995 р.; "Про концесії" від 16.07.1999 р.; "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р.; "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р.; "Про кооперацію" від 10.07.2003 р.; "Про цінні папери та фондовий ринок" під 23.02.2006 р. та ін.; постанов Верховної Ради України, таких як, наприклад, Постанова від 01.11.1990 р. "Про Концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки"; Постанова від 12.09.1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР"; указів Президента України: від 11.05.1994 р. "Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації"; від 12.03.1996 р. "Про Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади" та інші; актів Уряду України, що поділяються та такі види:

декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам (від 19.02.1993 р. "Про управління майном, що є у загальнодержавні)! власності, в будівництві та промисловості будівельних матеріалів"; від 17.03.1993 р. "Про довірчі товариства" та ін.; постанови Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова КМУ від 28.12.1992 р. № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади"); відомчих нормативних актів, наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції від 08.06.1998 р. № 35/5; накази Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87і від 29.1 1.1999 р. № 290 "Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку"); регіональних нормативних актів, наприклад, регіональні правила забудови населених пунктів і територій області, регіональні будівельні норми та правила; локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками (установчі та внутрішні правові документи суб'єктів господарських відносин). Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні договори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обороту, в тому числі міжнародні торговельні звичаї. Регулювання відносин у сфері господарювання може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України).

5.      Загальна характеристика нормативно-правових   актів у сфері господарювання. Господарський кодекс УкраїниГосподарському законодавству України притаманна низка характерних ознак: значна розгалуженість і присутність великої кількості нормативно-правових актів, для цього є об'єктивні (динамізм та складність господарського життя і відповідно правового регулювання) та суб'єктивні причини (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потребує спеціального правового забезпечення); перевага в господарському законодавстві комплексних нормативно-правових актів, що містять норми різних галузей права (господарського, цивільного, фінансового тощо), які стосуються одного предмета правового регулювання-страхування (Закон України "Про страхування"), інвестування (Закон України "Про інвестиційну діяльність"), господарських товариств (Закон України "Про господарські товариства") та інші; кодифікованість господарського законодавства, де базовим є ГК України, прийнятий 16.01.2003 р., розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р.; наявність у господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних (відомчі забезпечують специфіку правового регулювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України). На сьогодні саме ГК України містить положення, які створюють концептуальні засади для подальшого ефективного розвитку соціально орієнтованої економіки. Тільки ГК України містить гарантії забезпечення стабільності правового режиму іноземного інвестування та чітку класифікацію юридичних осіб. На цей час лише норми ГК України дозволяють захистити права суб'єктів підприємницької діяльності при укладенні договору приєднання, угод щодо перевезення вантажів. Положення Кодексу дають можливість забезпечити інтереси та права суб'єктів господарювання під час проведення перевірок державними контролюючими органами тощо.

6.      Історико-правові етапи становлення й розвитку науки господарського права

Можна виділити 4 етапи становлення вітчизняної науки госпо­дарського права, найбільш істотні напрями її розвитку: Перший етап — початок XIX—20-ті роки XX століття — знаменує зародження господарсько-правових ідей. З одного боку, деякі вчені відокремлюють торгове право від права цивільного в рамках спеціального приватного права (праці П.П. Цитовіча, А. І. Камінки, О. Пергамента, А.Х.Гольмстена та ін.). З іншого боку — вибувається самостійний науковий напрям господарського права, який об'єднує приватні і державні аспекти господарювання (професори К.Д. Ушинський, І.І. Янжул, А. Удінцев, А.Ф. Федоров та ін.). Другий етап — це періодраннього розвиткугосподарського права — 20-і— кінець 30-х років XX століття. Даний період у розвитку науки господарського права може бути охарактеризований взаємодією двох основних наукових напрямів: двох секторній теорії П. І. Стучки і теорії єдиного господарського права Л.Я.Гінцбурга і Є.Б. Пашуканіса. Третій етап — період «фундаменталізації»господарського права в60-80-іроки XX століття. У цей період була обґрунтована головна мета господарсько- правової науки, яка виявилася з часом основною її ідеєю і призна­ченням, — поставити господарське законодавство на службу гос­подарському будівництву, направити науку на вирішення проблем господарського комплексу. Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки —сучас­нийперіод, який ознаменувався її розквітом, — з кінця 80-х років XX століття до теперішнього часу. Масив господарсько-правових досліджень, здійснених за останні роки в Україні, визначається працями В.К. Мамутова, О.А. Беляневич, А.Г. Бобкової, О.М. Вінник, В.М. Гайворонського, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Б.М. Полякова, О.П. Подцерковного, Д.М. Притики, Г.В. Пронської, Б.Г. Розовського і багатьох інших.

7.      Поняття господарських правовідносин і їхні види

Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничимиє майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відносини між суб'єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов'язань. Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Відносини між суб'єктом підприємницької діяльності та органом державної податкової служби з приводу сплати податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою та його засновниками.Внутрішньогосподарськими,у свою чергу, є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зокрема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб'єктом підприємницької діяльності - власником між власником та філією складаються такі відносини.За галузями економіки і сферами управління,в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна тощо.За характеромправовідносин розрізняють: відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.За взаємним становищем сторінрозрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі власник майна іншого учасника). До відносин у сфері господарювання також належать відносини, що складаються під час матеріального забезпечення діяльності суб'єктів - юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отримати статус суб'єкта господарської діяльності.

8.      Способи державного регулювання господарської діяльності

Основними способами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 12 ГК України) є:1. Державне замовлення (ст. 13 ГК України) - засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання незалежно від їх форми власності.2. Ліцензування, патентування і квотування. У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання. Згідно з ч. 5 ст. 14 ГК України у необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.3. Сертифікація та стандартизація - відповідно до ч. 2 ст. 15 ГК України застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: а) суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах; б) учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; в) виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні.4. Застосування нормативів та лімітів - у сфері господарювання застосовуються: технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови. Згідно з ч. 3 ст. 15 ГК України у разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлено технічними регламентами, дозволяється застосування положень угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на території України;5. Регулювання цін і тарифів. 6. Надання інвестиційних, податкових та інших пільг - встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до Господарського кодексу України та інших законів. Так, наприклад, згідно з ч. 5 ст. 11 ГК України суб'єктам господарювання, які не враховують суспільні інтереси, відображені в програмних документах економічного і соціального розвитку, не можуть надаватися передбачені законом пільги та переваги у здійсненні господарської діяльності.7. Надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій - відповідно до ст. 16 ГК України держава може надаватидотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування; на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів; на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності; на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

 

17.Поняття фізичної особи - підприємця і його ознаки

Фізична особа-підприємець— фізична особа, яка реалізує свою здатність до праці шляхом самостійної, на власний ризик діяльності з метою отримання прибутку.

Ознаки:1. Згідно зі ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом та, відповідно, набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Таким чином, фізична особа може набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності з 16 років або раніше — з моменту реєстрації шлюбу або у разі запису її як батька або матері дитини. Проте досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.2. Громадянин-підприємець самостійно діє на ринку, вступаючи у відносини, набуваючи при цьому відповідних прав та обов'язків. Навіть якщо безпосереднє управління його бізнесом здійснює інша особа (наприклад, у кафе, що належить приватному підприємцю, є директор), стороною відповідних відносин юридично є саме громадянин-підприємець (угоди укладаються від його імені, на його ім'я отримуються ліцензії та інші дозволи, він несе майнову та іншу відповідальність за результати підприємницької діяльності). Він є повноцінним самостійним суб'єктом ринку — суб'єктом господарювання 4. Громадянин-підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності — права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Він діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.7. Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у правіспільної сумісної власностіподружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна

18.Повна дієздатність як умова здійснення права на підприємницьку діяльністьЗгідно зі ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом та, відповідно, набувати статусу громадянина-підприємця має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.Відповідно до ст. 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.Таким чином, фізична особа може набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності з 16 років або раніше — з моменту реєстрації шлюбу або у разі запису її як батька або матері дитини. Проте досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.Крім випадків обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за Законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України), на обсяг дієздатності і, відповідно, на можливість набути статусу суб'єкта підприємницької діяльності впливають й інші чинники, зокрема вид трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби (ч. 4 ст. 15 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.), прокурорами і слідчими прокуратури (ч. 5 ст. 46 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру»), військовослужбовцями (абз. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), нотаріусами (ч. 2 ст. З Закону України від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ «Про нотаріат»), державними службовцями (п. «б» ч. 1 ст. 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією»), відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядування (див., зокрема, ч. 4 ст. 12, ч. 2 ст. 50, ч. З ст. 55 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні») тощо. Нарешті, відповідно до ст. 5Декрету Кабінету Міністрів Українивід 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

19.Обмеження права фізичної особи на підприємницьку діяльність Законодавством України передбачено заборони на здійснення підприємницької діяльності для окремих категорій фізичних осіб, зокрема не можуть бути підприємцями:Президент України,Народний депутат України,Суддя,співробітникипрокуратури,державні службовці,інші особи у випадках, передбачених законодавством.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією та законом. Зокрема, ч. 2 ст. 42 Конституції передбачає: підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.Стосовно предмета діяльності фізичних осіб - підприємців слід зауважити, що, по-перше, вони не можуть займатися видами підприємницької діяльності, переліченими у ст. 4 Закону України "Про підприємництво"2, а також у деяких законах, які регулюють окремі види діяльності. Наприклад, страховою діяльністю - через те, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно із Законом України "Про господарські товариства" (ст. 2 Закону України "Про страхування")3; по-друге, для зайняття діяльністю з роздрібної торгівлі на території України, діяльністю з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг необхідне отримання торгового патенту у порядку, закріпленому Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"4; по-третє, зайняття окремими видами підприємницької діяльності допускається лише за умови отримання ліцензії згідно із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"5, наприклад, діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

20.Відповідальність фізичної особи - підприємцяЗгідно із ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець несе відповідальність усім своїм майном. Таким чином, підприємницький ризик, у першу чергу, проявляється у вірогідності втрати всього майна, належного фізичній особі, до складу якого згідно зі ст. 190 ЦК України входять як окремі речі або їх сукупність, так і майнові права та обов'язки. Тому за рішенням суду стягнення може бути звернене на все майно боржника, незалежно від того, використовувалося воно у підприємницькій діяльності чи ні.

21.Державна реєстрація фізичної особи - підприємцяДержавна реєстрація особи, яка бажає отримати статус підприємця здійснюється державними реєстраторами підрозділів державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємцівДержавної реєстраційної служби. На підтвердження набуття статусу фізичній особі—підприємцю державним реєстратором видається Виписка.Фізична особа може набути статусу підприємця з 18 років. Для осіб, які досягли 16 років, але не досягли 18 років, необхідна згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування.

Для державної реєстрації державному реєстратору необхідно пред'явити:паспортний документ,реєстраційну картку,квитанцію про сплату реєстраційного збору,копію облікової картки платника податків,нотаріально засвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністюДо відомостей у ЄДР щодо фізичної особи — підприємця включаються такі відомості:Прізвище, ім'я та по-батькові особи,Реєстраційний номер облікової картки платника податків,Адреса місця проживання.Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені частиною першою статті 44 цього Закону. Перевірка на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця, які передбачені абзацами третім та четвертим частини першої статті 44 цього Закону, здійснюється з використанням відомостей Єдиного державного реєстру. 2. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи - підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

22.Припинення діяльності фізичної особи - підприємцяСтаття 46.Державна реєстрація припинення підприємн діяльності фізичної особи - підприємця Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]