1.

Новая экономическая политика (НЭП) - новое направление внутренней политики советского государства, утвержденное съездом РКП(б) в марте 1921 г. Это было временное отступление большевиков от генеральной линии партии. Суть НЭПа заключалась в использовании рыночных отношений и различных форм собственности. Главным мероприятием НЭПа была замена продразверстки продналогом на селе.

Причины перехода к новой экономической политики. . Основными причинами перехода к новой экономической политики были:

- глубокий социально-экономический и политический кризис большевистского режима;

- тотальная хозяйственная разруха, резкое сокращение промышленного и сельскохозяйственного производства;

- массовые восстания крестьян, рабочих, солдат и матросов;

- политическая и экономическая изоляция большевиков на международной арене;

- спад мирового коммунистического движения, не оправдание надежд большевиков на мировую революцию;

- попытка удержать власть любым способом.

Одним из существенных факторов, который подтолкнул большевиков к изменению внутренней политики стало Кронштадтское восстание. Выступление балтийских матросов показало, что политика большевиков начала терять поддержку даже среди тех слоев общества, которые с самого начала были опорой советской власти. Большевикам грозила полная потеря контроля над страной.

Введение продналога. В марте 1921 г. X съезд РКП(б) провозгласил замену продовольственной разверстки продовольственным налогом. Это был первый и самый главный шаг к новой экономической политике.

Сущность нэпа. X съезд РКП(б) утвердил резолюцию «О замене раскладки натуральным налогом». Основными мероприятиями нэпа стали:

- замена продразверстки продналогом; при этом продналог должен быть меньше продразверстки, а его размер заранее сообщался крестьянам;

- бедные крестьяне вообще освобождались от налога;

- после выплаты налога крестьяне получали право свободно распоряжаться плодами своего труда, продавать их, это способствовало повышению материальной заинтересованности крестьян в производстве сельскохозяйственной продукции;

- передача мелких и средних предприятий частным владельцам;

- возрождение торговли и товарно-денежных отношений, разрешение на частную торговлю;

- ликвидация бесплатных услуг;

- сдача в аренду, концессию части мелких и средних предприятий;

- внедрение системы свободного найма рабочей силы, материальное стимулирование работников;

- введение стабильной валюты - червонца;

- децентрализация системы управления;

- развитие предпринимательства;

- развитие кредитной, производственной, сбытовой кооперации.

Отказ от политики «военного коммунизма», денационализация части торгово-промышленных предприятий, разрешение создавать новые стимулировали экономическую активность населения, способствовали ликвидации товарного голода, восстановлению промышленности и транспорта.

Особенности нэпа в Украине. Такой крутой поворот в политике проходил достаточно болезненно даже в партийной среде под давлением реалий хозяйственной жизни. Но 27 марта 1921 г. чрезвычайная сессия Всеукраинского ЦИК приняла решение о замене продразверстки продовольственным налогом, а уже 29 марта правительство УССР издало декрет о нормах и размере налога, который был значительно меньше продразверстки.

Но нэп в Украине был введен позже, чем в России. В 1921 г. ситуация в Украине почти не изменилась. В некоторых губерниях размер продналога приравнивался валовому сбору зерна, то есть все выращенное подлежало изъятию. Это было обусловлено стремлением советского руководства «выкачать» из украинского села как можно больше ресурсов сугубо силовыми, проверенными в годы войны методами, как можно дольше пользоваться без всяких ограничений продовольственными ресурсами республики. На интересы украинского крестьянства не обращали внимания. В этом и заключается главная особенность перехода к нэпу в Украине. Кроме того, особенностями нэпа в Украине также были: большие налоги, чем в других советских республиках; внедрение нэпа сопровождалось борьбой с крестьянским повстанческим движением.

Реально нэп начался в Украине только в начале 1922 г. Голод, охвативший районы юга Украины в 1921-1922 гг., еще более отдалил нормализацию ситуации в сельском хозяйстве

Лишь 26 июля 1922 г. ВУЦИК законодательно закрепил право частной собственности на имущество фабрично-заводских, торговых и других предприятий. На местах наблюдалось массовое недовольство нэпом, так как за годы гражданской войны у господствующей партии и миллионов граждан выработалась стойкая привычка к централизованно-распределительным методам хозяйства. Поскольку октябрьский переворот совершился под лозунгом социального равенства, имущественное расслоение при нэпе вызвало у одних негодование, у других - разочарование.

2.Образование СССР

В большевистской партии существовали различные точки зрения по вопросу о принципах построения единого многонационального государства.

Комиссия Политбюро ЦК РКП(б) выдвинула подготовленный И. В. Сталиным план объединения. В. И. Ленин подверг план автономизации резкой критике. Он считал, что советские республики должны объединиться в единый государственный союз на началах равноправия и сохранения своих суверенных прав. Каждая республика должна получить право свободного выхода из союза. ЦК РКП(б) одобрил ленинские принципы национально-государственного устройства.

30 декабря 1922 года РСФСР вместе с Украиной (УССР), Белоруссией (БССР) и республиками Закавказья (ЗСФСР) образовали Союз Советских Социалистических Республик (СССР). Каждая из республик считалась независимой.

Новоутворена федеративна держава — СРСР — мала свої органи: верховний орган влади – З’їзд Рад, вищий орган влади у періоди між з’їздами – Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК), вищий орган влади у період між сесіями ЦВК — Президія ЦВК. Вищим виконавчим органом держави стала Рада Народних Комісарів (РНК), головними сферами державного життя керували союзні Народні комісари. Заснувався Верховний суд СРСР із функціями верховного судового контролю. Рішення загальносоюзних органів влади вважались обов’язковим для всіх республік. До компетенції вищих органів влади належали: зовнішні зносини; оголошення війни та укладення миру; кордони; збройні сили; планування та встановлення основ народного господарства; транспорт; зв’язок; бюджет; грошова та кредитна системи; встановлення засад землекористування та землеустрою, судоустрою і судочинства; законодавство про працю; встановлення загальних принципів народної освіти, охорони здоров’я тощо.

Верховним органом влади в УСРР продовжував бути Верховний з’їзд Рад. За складом Всеукраїнський з’їзд Рад був органом диктатури пролетаріату, яка зводилась до диктатури правлячої партії. Його призначення зводилось до суто декоративної функції надання державно-правової форми рішенням партійно-бюрократичної верхівки.

У періоди між Всеукраїнськими з’їздами Рад верховним законодавчим, розпорядчим та виконавчим органом України був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Сесії ВУЦВК збиралися спочатку раз на два місяці, пізніше тричі на рік.

З прийняттям Конституції УРСР 1937 року відбулися зміни у системі вищих і місцевих органів влади і державного управління.

Вищим органом державної влади, єдиним законодавчим органом республіки, стала Верховна Рада УРСР. Вона обиралася громадянами України по виборчих округах на строк 4 роки за нормами: один депутат від 100 000 населення. Президія Верховної Ради УРСР діяла як постійний колегіальний орган, у період між сесіями Верховної Ради.

Верховна Рада утворювала Раду Народних комісарів – найвищий виконавчий і розпорядчий орган республіки. Проте, уряд УРСР був підконтрольний і підзвітний загальносоюзному центрові. Уряд здійснював керівництво народними комісаріатами та підпорядкованими йому установами, вживав заходів щодо виконання народногосподарського плану, державного і місцевого бюджету, здійснював заходи щодо забезпечення громадського ладу, оборони інтересів держави, охорони прав громадян, керував роботою виконкомів обласних рад, утворював, у разі необхідності, спеціальні комітети і головні управління при Раднаркомі у справах господарського і культурного будівництва.

Найважливіші сфери життя республіки (оборона, зовнішні стосунки, зовнішня торгівля, важка промисловість, оборонна промисловість, транспорт, зв’язок) керувалися загальносоюзними народними комісаріатами, які не підпорядковувалися республіці. Республіканськими залишалися лише 4 народних комісаріати (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення).

3, В связи с образованием СССР (1922 г.) и принятием первой Конституции СССР (1924 г.) возникла необходимость согласовать с ней Конституцию УССР 1919 г. Первоначально в нее внесены соответствующие изменения и создан конституционную комиссию, которая разработала проект и вынесла его на обсуждение.

XI Всеукраинский съезд советов в Харькове 15 мая 1929 утвердил новую, вторую Конституцию УССР. Состояла она из 82 статей, 5 основных разделов (разделов) и 8 подразделений, была самостоятельной, не похожей на Конституцию Союза, заключенное украинском языке.

Первый раздел содержал общие принципы: УССР является социалистическое государство, основанное на диктатуре пролетариата и власти советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов.

Второй раздел "Организация советской власти" содержал две части с подразделениями:

1. Органы центральной власти: а) Всеукраинский съезд Советов - высший законодательный орган власти в государстве, должен созываться 1 раз в 2 года (ранее - ежегодно), б) Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет (ВУЦИК) - избирался съездом как постоянно действующий посессионные законодательный орган власти, в) Президиум ВУЦИК действовала между сессиями ВУЦИК и имела тоже законодательные функции как орган верховного правления г) Совет Народных Комиссаров - правительство государства состоял из отраслевых наркоматов во главе с наркомом, возглавлялся председателем СНК д) Народные комиссариаты УССР - на них возлагалось отраслевое управление и законодательная инициатива;

2. Органы местной власти - ими провозглашались: а) съезды советов, б) исполнительные комитеты, образованные съездами в) совета депутатов на местах - городские, поселковые и сельские. Определялась их компетенция.

Новыми были разделение III - "Об избирательных правах", разделение IV "О бюджете УССР", а также статьи о наличии в составе УССР Молдавской Автономной Социалистической Советской Республики и о столице государства г. Харьков.

В целом же Конституции 1929 г. были подведены итог правотворчества и кодификаций 20-х pp. Она логически завершила процесс становления украинского советского права.

Ключевые понятия: конституция, советы, автономия, столица, бюджет, избирательные права.

Историко-государственное событие: 15 мая 1929 - XI Всеукраинский съезд Советов принял новую Конституцию УССР.

Загальна характеристика судової системи урср.

В УРСР судову систему утворять:

Верховний Суд УРСР, обласні, міські суди, районні (міські) народні суди. Міський суд Києва був наділений повноваженнями обласних судів.

Особливістю радянської судової системи було те, що її основною ланкою є районний (міський) народний суд.

Кожна цивільна і кримінальна справа може бути розглянуте в декількох судах. В одних судах вона вирішується по йому виноситься вирок (по кримінальній справі) чи рішення (по цивільній справі), в інших судах перевіряється законність і обґрунтованість вироків і рішень, що виносяться нижчестоящими судами.

Суд, що займає певну ступінь у системі судових органів, що здійснюють у межах своїх повноважень розгляд конкретних справ називається судовою інстанцією.

Судом першої інстанції іменувався суд, уповноважний вирішувати справа власне кажучи, тобто по кримінальній справі вирішити питання про винність чи невинності підсудного, про застосування покарання до винного або про виправдання невинного, а по цивільному — наприклад, про задоволення позову чи про відмовлення в позові. Судом першої інстанції міг бути будь-який суд, включаючи Верховний Суд УРСР, по справах, віднесеним до його компетенції. Компетенція судів кожної ланки судової системи як першу інстанцію визначається карно-процесуальним і цивільним процесуальним кодексом УРСР.

Суд, що перевіряє законність і обґрунтованість винесеного судом першої інстанції чи вироку рішення, що не вступило в законну силу, називається судом другої (касаційної) інстанції. Як суд другої інстанції може виступати тільки вищестоящий суд стосовно суду, який виніс вирок чи рішеннян. Наприклад, обласні суди перевіряють законність і обґрунтованість не вступивших в законну силу вироку чи рішення народного суду. Повноваженнями суду другої інстанції наділені наступні суди: обласні, міський суд м. Києва, , Верховний Суд УРСР, Цих повноважень не мали районні (міські) народні суди.

У законодавстві, юридичній літературі і на практиці порівняно широко вживався термін “наглядова інстанція”. Цим терміном звичайно позначали в цілому суди відповідного рівня чи їхні структурні підрозділи, що за законом можуть перевіряти законність і обґрунтованість вироків чи інших рішень нижчестоящих судів, що вступили в законну силу. У такій якості вправі виступати суди всіх ланок судових систем, крім районних (міських) народних судів.

Безпосередньо перевірка законності й обґрунтованості вироків чи інших рішень нижчестоящих судів, що вступили в законну силу (часто така перевірка іменувалася також переглядом у порядку нагляду вироків, що вступили в законну силу, рішень, визначень і постанов судів) у Верховному Суді УРСР, обласних, міському суді м. Києва, здійснюється президіями цих судів, У Верховному Суді УРСР - їхніми судовими колегіями, президіями і пленумами. Ці структурні підрозділи судів і іменувалися нерідко наглядовими інстанціями.

Законодавство яке регламентувало загальні умови побудови судової системи, передбачає можливість створення складів судів, що наділяються повноваженнями по розгляду конкретних категорій справ, наприклад зв'язаних із сімейними відносинами, про правопорушення неповнолітніх і т.п. Варто було б мати на увазі, що в даному випадку під складом суду розумілася не якийсь відособлений судовий орган - самостійна ланка судової системи, а організаційно виділені в рамках якогось суду один чи кілька суддів, що володіють необхідною професійною підготовкою й у силу цього здатних забезпечити належний розгляд справ визначеної категорії.

Існувало також поняття вищої судової інстанції. До неї відносився Верховний Суд УРСР. Для виконання такої місії, він наділявся відповідними повноваженнями.