1. Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийо­мів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судово­го розгляду та попередження злочинів. Криміналістика — наука про закономірності механізму вчинення злочину, виникнення джерел інформації про злочин і його учасників, закономірності збирання, дослідження, оцінки і використання доказів, розроблених на ґрунті цих закономірностей спеціальних засобів і методів розслідування злочинів та їх запобіганню.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про суку­пність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

2. Система криміналістики — це її складові розділи (частини), що перебувають у тісних взаємозв’язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:  1. Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.  2. Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація. 

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред’явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки. 

4. Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються щодо розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування та запобігання окремим видам злочинів. Змістом криміналістичної методики є загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо).

3. Кримінально-правова кваліфікація .Криміналістика пов'язана з багатьма науками правового циклу. Криміналістична інформація стосовно події, що розслідується, відображається в різноманітних джерелах матеріального середовища, а здобута та відповідним чином матеріалізована, може використовуватися в галузях права, перш за все кримінального, де вона виступає як докази або інформації, що має орієнтуючий характер. У кримінально-процесуальному праві криміналістична інформація використовується для прийняття тактичних рішень. Тому криміналістика взаємопов'язана з кримінальним і кримінально-процесуальним, цивільним та адміністративним правом, з теорією оперативно-розшукової діяльності.

4. криміналістичні знання і навички”. У широкому розумінні це знання і навички, придатні для виявлення, закріплення, вилучення і дослідження доказів. зміст криміналістичних знань становить криміналістична практична пізнавальна діяльність, здійснювана з приводу її об'єкта – злочинної діяльності. 

5. криміналістична характеристика — це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб’єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти власності тощо);б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).

6. Методи наукового криміналістичного дослідження мають своїм завданням виявити і вивчити закономірності злочинної і криміналістичної діяльності та розробити відповідні теорії навчання, а на їх основі та науково-методичні рекомендації для практичної діяльності. При цьому вивчаються не окремі злочини, а великий масив розслідуваних злочинних діянь різних видів, практика їх розслідування та інша накопичена криміналістична і статистична інформація. Відповідно найбільш широко в такому дослідженні застосовуються загальний і загальнонаукові методи (і особливо прийоми аналізу, узагальнення і гіпотетичногомислення). У меншій мірі при цьому використовуються спеціальні методи.Спеціальні методи це власне криміналістичні методи та спеціальні методи інших наук, запозичені криміналістикою для використання в наукових дослідженнях. Сфера їх застосування обмежена в тому сенсі, що вони використовуються або в криміналістиці, чи в декількох інших науках.а) соціологічні методиб) фізичні і хімічні методи в) статистичні методи, г) антропологічні та антропометричні методи.

7. Методологія науки - це не тільки вчення про методи, а поняття значно ширше, що являє собою загальну теорію науки, яка включає пізнання її предмета, понятійного апарату, проблем та закономірностей розвитку конкретної галузі в історичному аспекті. Отже, загальна теорія криміналістики складає систему вчення про предмет криміналістики, її завдання, мету та закони розвитку, понятійний апарат та місце криміналістичних знань у системі юридичних наук.Вчення про закономірності:- закономірності механізму вчинення злочину;- закономірності виникнення інформації та її джерел про злочин та його учасників;- закономірності збирання та використання криміналістичної інформації у процесі доказування.Джерелами криміналістичної методики є:а) Конституція України;б) Закони України;в) норми кримінального і кримінально-процесуального законів України;г) слідча судова і експертна практика;д) положення науки.Загальні наукові положення (основи) методики - це засновані на за­коні та узагальненій слідчій практиці вимоги та криміналістичні рекомендації, які сприяють найефективнішому розслідуванню злочинів усіх видів. До них на­лежать:1 дотримання законності;2 плановість розслідування;3 оперативність та швидкість розслідування; індивідуальність розслідування;5 взаємозв'язок слідчого з оперативним апаратом органів розслідування;6 активне використання спеціальних знань та технічних засобів;7 використання допомоги громадськості.Окрема криміналістична теорія - це сукупність теоретичних положень, які розкривають суть, предмет та методи дослідження окремої галузі (розділу) криміналістики. До окремих криміналістичних теорій (вчень) відносять:- криміналістичне вчення про навички;- криміналістичне вчення про ознаки та властивості;- теорія криміналістичної ідентифікації та групофікації;- криміналістичне вчення про спосіб учинення злочину;- вчення про криміналістичну версію та планування;- криміналістичне вчення про механізм утворення слідів;- вчення про систематизацію та реєстрацію криміналістичних джерел інформації;- криміналістичне вчення про збирання, зберігання, обробку та автоматизоване використання інформації.Наукові основи методики розслідування . для кожного виду злочинів існують структурні схеми, алгоритми дія­льності, які придатні для розслідування будь-якого іншого виду злочинів. Такі алгоритми діяльності називають структурою окремої методики. Вона включає такі основні елементи:1) криміналістичну характеристику даного виду злочинів;2) обставини, які необхідно встановити;3) особливості порушення кримінальної справи;4) першочергові слідчі дії та оперативно-розшукові заходи;5) типові слідчі ситуації, типові версії та планування;

8. Криміналістична ідентифікація - дослідження з метою встановлення тотожності (або відсутності такої) об'єкта матеріального світу шляхом зіставлення слідів-відображень із його відбитками вільного, умовно-вільного або експериментального походження чи фрагментів такого об'єктаВиди і форми криміналістичної ідентифікаціїЗалежно від характеру відображення ознак об'єкта, тотожність якого встановлюється, розрізняють 4 види криміналістичної ідентифікації:1. Ідентифікація об'єктів по уявному образу. Широко використовується в практиці розслідування злочинів при проведенні такої слідчої дії, як пред'явлення для впізнання.2. Ідентифікація об'єкта з його опису. Використовується, головним чином, для розшуку злочинців та викрадених речей, встановлення невпізнаних трупів, а також в криміналістичних обліках.3. Ідентифікація об'єктів за їх матеріально-фіксованим відображенням (слідах, фотознімках, рукописів і т. п.) - найбільш частий випадок криміналістичної ідентифікації, здійснюваний в процесі проведення криміналістичних експертиз.4. Ідентифікація об'єкта по його частинах. Проводиться у випадках, коли виникає необхідність встановити, що ці частини до руйнування (поділу) об'єкта становили єдине ціле. Наприклад, по осколках фарного скла, виявленим на помсти події і вилученим з фари автомобіля, ідентифікується даний автомобіль як учасник цієї події.

9. Об'єктами криміналістичної ідентифікації є об'єкти матеріального світу: люди, тварини, їх трупи, тобто тверді фізичні тіла, що мають стійку форму, а також сипкі, рідкі, газоподібні речовини та їх стани, в окремих випадках - проміжки та моменти часу, стани людей в конкретних ситуаціях.У процесі ідентифікаційного дослідження крім об'єктів, тотожність яких встановлюється, існують і такі, що мають інше ідентифікаційне значення: наприклад об'єкти з відображеннями (слідами) інших об'єктів; окремі частини, які раніше були одним цілим; зразки об'єктів. У теорії ідентифікації виділяють два значення поняття "об'єкти":- матеріальні об'єкти (тверді, сипкі, рідкі фізичні тіла неорганічного та органічного походження), щодо яких необхідно встановити тотожність або групову приналежність (ідентифіковані, шукані, що ототожнюються);- будь-які матеріальні тіла органічного та неорганічного походження, які є засобами для встановлення тотожності (ідентифікуючі об'єкти).Вільні зразки - це об'єкти, які виникли поза зв'язком з певною кримінальною справою. Як правило, вільні зразки з'являються у період, що передував вчиненню правопорушення та порушенню кримінальної справи. До вільних зразків належать заяви, листи та інші документи, виявлені під час обшуку, виїмки, огляду.Експериментальні зразки отримують спеціально в разі призначення ідентифікаційної експертизи для порівняльного дослідження у підозрюваного, обвинуваченого, свідка чи потерпілого на підставі і в порядку, передбаченому ст. 199 КПК України. Існують спеціальні тактичні прийоми та технічні способи отримання експериментальних зразків, які забезпечують їх придатність і максимальну інформативність. Як правило, експериментальні зразки отримує слідчий. Коли для одержання зразків необхідне застосування спеціальних методик (наприклад, експериментальних стріляних куль), необхідні дії виконує експерт, отримання експериментальних зразків є складовою експертного дослідження. Обов'язок слідчого в цьому разі - надати експерту не тільки досліджуваний об'єкт (наприклад, пістолет), а за можливості й відповідний матеріал для отримання зразків (наприклад, патрони, вилучені у підозрюваного).

10. Загальна методика ідентифікаційних досліджень.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифiкуючі об’єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об’єктів ідентифікації.Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов’язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об’єктів.Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:а) відсутній ідентифікований об’єкт (два машинописних тексти);б) порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:при поясненні відмінностей враховувати:а) зміни властивостей об’єктів ідентифікації;б) зміни умов прояву властивостей;в) зміни матеріально-фіксованого відображення;при поясненні збігу враховувати:а) стійкість ознак;б) наскільки часто ознака трапляється в об’єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);в) конкретні умови відображення об’єктів ідентифікації.

11. Ідентифікаційні властивості і ознаки. Поняття ідентифікаційного періоду.

Ознака - це показник, прикмета, знак, за якими можна розпізнати, визначити що-небудь. У криміналістичній літературі ознака нерідко визначається через властивість. Ідентифікуюча ознака - це властивість об'єкта, що відповідає певним вимогам.Властивість - це філософська категорія, що виражає один з моментів виявлення сутності відносно інших речей, тобто те, що характеризує її схожість з іншими предметами або відрізняє від них. Властивість відображає якість речі, внутрішню її сутність, систему зв'язків та відносин, в яких предмет функціонує.Криміналістична ідентифікація як окремий метод здійснює ототожнення тільки за зовнішніми ознаками об'єктів, а ідентифікація як загальний метод поряд з ознаками зовнішньої будови використовує внутрішні якості речей, тобто їх властивості.Ознаки характеризують зовнішню будову предмета, його просторові границі, геометричну форму, розмір, об'єм, рельєф поверхні, розташування та співвідношення частин, сторін, кутів, точок, борозенок, валиків, заглиблень та опуклостей.Властивості характеризують внутрішні якості об'єктів - фізичну природу та агрегатний стан: твердість, сипкість, текучість, теплопровідність тощо. Властивості всіх частин цілого однакові і при поділі його зберігаються у всіх утворених частинах. Наприклад, при поділі рідини на краплі їх властивості - питома вага, колір, теплопровідність, електропровідність, якісно-кількісний склад у кожній частині не змінюються, а при розчленуванні цілого, наприклад, віконного скла, кожна частина його набуває нової форми, розміру та іншого співвідношення зовнішніх ознак.Властивості - це внутрішні ознаки, що відображають якісну кількість речовини (субстанції) та характеризують групову, родову та видову схожість порівнюваних частин цілого. Оскільки ототожненню підлягає ціле, яке в даний момент не існує, то властивості частин його лише умовно відповідають ідентифікуючим вимогам, вони входять до сукупності поряд з ідентифікуючими ознаками, які визнаються неповторними і робиться висновок про існування єдиного цілого, частини якого в даний час роз'єднані. Идентификационный период – это период, прошедший с момента отражения информации и до момента её использования в идентификационном исследовании.

12. Поняття, об’єкти і значення встановлення групової належності. Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію). При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів). Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію. Значення встановлення групової належності полягає в такому: 1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності; 2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об’єкта. Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об’єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об’єктом. Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифікація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об’єкта. У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об’єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація. Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об’єкт.