1. Государственное право зарубежных стран как наука и учебная дисциплина

Как наука это совокупность различных теорий, учений, взглядов, гипотез по вопросам конституцион­ного права, изложенных в книгах, статьях, научных докладах. Как учеб­ная дисциплина это предмет преподавания в высшей школе.

В отличие от действу­ющего конституционного права наука о нем — это не совокупность норм, а рассуждения, гипотезы, выводы ученых. Материально она представле­на не законами и другими правовыми актами, а огромным количеством книг, статей, докладов на многих языках мира. Наука изучает действие конституционного права, реализацию его норм, обнаруживает законо­мерности его развития, формулирует практические советы с целью со­вершенствования норм и конституционно-правовых отношений. Она изучает историю науки, теории, их развитие. Наука конституционного права едина. Если ученые не следуют каким-то заранее установленным догмам, подгоняя под них свои взгляды, то даже ошибочные их рассужде­ния могут быть полезны для научной дискуссии.

Поскольку в зарубежных странах действует множество актов консти­туционного права и имеется обширнейшая литература, подробное изуче­ние конституционного права этих стран студентами невозможно. В выс­ших юридических учебных заведениях изучаются лишь основы действу­ющего конституционного права зарубежных стран и основы науки о нем, причем речь идет далеко не о всех существующих государствах, даже в порядке упоминаний. Более углубленное изучение тех или иных инсти­тутов, а также конституционного права отдельно взятых стран или реги­онов возможно только на основе подготовки курсовых и дипломных работ, а также в ходе дальнейшей специализации, в частности в аспи­рантуре.

Изучение конституционного права зарубежных стран, в том числе путем самоподготовки, призвано повысить правовую культуру граждан, научить их широкому подходу к конституционной действительности, ис­пользованию опыта зарубежных стран в своей практической деятельнос­ти (разумеется, с учетом конкретной ситуации и условий своей страны). Знание положительных и отрицательных сторон тех или иных конститу­ционно-правовых институтов, применяемых в зарубежных странах, по­зволяет правильно и всесторонне оценивать предлагаемые меры, приме­нять такие способы правового регулирования, которые доказали свою полезность в сходных условиях, и, напротив, отвергнуть институты, ока­завшиеся непродуктивными.

2. Система государственного права в зарубежных странах. 3. Нормы и институты государственного права в зарубедных странах.

Конституційне право як галузь національного права конкретної країни – це складна система, що складається з різних структурних частин, елементів, субсистем. Головними його складовими є: принципи, норми та інститути, які характеризують внутрішню побудову галузі.

Принципи конституційного права – це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин. Загальні принципи утворюють нібито кістяк, каркас цієї системи. Їх особливістю є те, що вони регулюють відповідні суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми.

Важливим елементом структури конституційного права є його норми. Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються на матеріальні та процесуальні

За функціональною спрямованістю конституційно-правові норми можна класифікувати як регулятивні й охоронні.

. Для регулювання відповідної сфери суспільних відносин необхідна їх сукупність. Єдність певної групи правових норм за змістом дозволяє об’єднати їх у відповідні інститути. Конституційно-правові інститути являють собою певну систему норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини і які утворюють відносно самостійну групу.

У вітчизняній літературі з конституційного права зарубіжних країн виділяються три різновиди таких інститутів: а) загальні; б) головні, що входять до складу загальних; в) початкові, які містять декілька правових норм.