38. Стан української культури в 18 ст.

Централізаторська політика царського правління,починаючи з Петра 1, розповсюдилась і на культуру. У 1720 році було заборонено книгодрукування на українській мові, а ділові папери велися тільки російською. 1783 при всіх наукових установах підросійськоїй Україні було введено навчання російською мовою. На Правобережній і Західній Україні панував дух польської і німецької мов. Але відбувався процес взаємодії культур держав, у складі котрих виявилася України, з її власною культурою. Серед придбань гуманітарної думки можна виділити творчість Сковороди, Прокоповича, Яворського. У 1794 році вийшла « Енеїда» Котляревського, після якої саме мова, створена з полтавського наріччя, стала базою української літературної мови. Сковорода близько 40 років віддав «ходінню в народ» по різних країнах. У центрі його філософських думок була людина, суспільство.Головною ідеєю є боротьба добра і зла всередині людини.Сковорода також відстоював ідею спорідненої праці. Фундаментально змінили музику Березовський і Бортнянський, які мали вплив на стиль хорової та інструментальної музики. Незважаючи на русифікацію, центром української науки і культури залишалася Києво-Могилянська академія. 39. Національно-культурний розвиток України на рубежі 18-19 ст.

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) i Російською (80%) імперіямі. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалуженій бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У России у XIX столітті Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається віключно у народному середовіщі. Тобто на рубежі XVIII-XIX століть у розвитку української культури склалася критична сітуація. Власне стояло питання про саме її існування. Українська культура періоду 18 - 19 Століття розвивалась в суперечлівіх умовах. З одного боку можна відмітіті меценатському діяльність багатьох гетьманів України цього періоду, зокрема І. Мазепи, Д. Апостола та інших. Їхня діяльність дала поштовх для розвитку багатьох галузей науки та культури. З іншого - руйнівнім чинником для української культури була велікодержавніцька політика російського царизму - ліквідація посади гетьмана у 1764р., зруйнування Січі Катериною ІІ у 1775р., ліквідація територіально - адміністратівного устрою Гетьманщини у 1783 році., впровадження кріпосного права на Лівобережжі . Але не дивлячися на це, 18 століття позначено діяльністю таких відоміх осіб як Г. Сковорода, відомого філософа України, Шеделя, Ковніра - відоміх архітекторів, які створили візначні шедеври української барочної архітектури, Д. Туптала, Л. Мацієвіча - відоміх літераторів. Культура 18 Століття заклала початок для розвитку справжної української національної культури. Для культури 19 століття характерно подальший наступ на культуру русифікації - вона посилилась після польського повстання 1830 року, полягала в забороні вживання української мови, в забороні друкування та розповсюдження книжок українською Два документи притиснули розвиток української культури: Валуєвський циркуляр 18 липня 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.В цей період прийнято Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II вiд 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком. . Русіфікація торкнулася всіх сфер культурного життя України - від літератури и театру (Було заборонено вистави українською) до архітектури. Але, саме 19 Століття було найголовнішім періодом у розвитку української культури: саме в цей час відбувається формування української літературної мови (цьому поклали початок І. Котляревський), Під вплив ідей товариств Декабристів на Україні та програм "Кирило - Міфодїївського братства" відбувається формування національної ідеї українського народу, національної свідомості. Цьому спріяла ДІЯЛЬНІСТЬ та творчість видатних українського письменників, громадського та політічного діяча - Т. Г. Шевченка. Завдякі діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючі діяльності таких митців як І. Карпенко - Карий, С.С. Гулак - Артемовського, М. Кропивницького та інших. У цей період були написані твори, які стали класикою української літератури. Тобто, цей період був періодом формування української нації, створив підгрунтя для національно - культурного відродження на початку 20 Століття.

40. Формування нової літературної мови. Іван Котляревський.

Важливим показником змін в українській культурі на межі XVIII-ХІХ ст. стало формування української літературної мови та національної літератури. Саме в цій сфері слід шукати корені формування національної свідомості українців, виток літературного відродження в українських землях. Творцем української літературної мови з повнмй правом вважається Іван Котляревський (1769-1838). Народився в сім'ї Полтавського канцеляриста, вчився в семінарії для сербськиха переселенців, що знаходився в Полтаві. Складовою творчості І. Котляревського є запозичення літературніх задумів у інших авторів и перероблення їх у досконалішому вігляді. Найвідомішій його твір «Енеїда» - є такою переробкою однойменного твору російського автора Осипова, який своєю чергою запозичив сюжет у австрійського письменника А. Блюмавера. Останній був принципово прихильником реформ Йосифа ІІ и його сатира висміювала католицький єпископ, тобто мала соціально-критичну спрямованість. Іншою особлівістю творчого доробку Котляревського був помітній вплив російської літератури. Сюжет «Наталки Полтавки» ,навіяній творами російського автора О. Шаховського, а російські водевілі вплинулі на появу «Москаля-чарівніка» та формування жанру української комічної оперети. Російська література сформувала Котляревського як майстра, привернувші його увага до народної мови и народного побуту. На творчість І. Котляревського вплинуло його походження, він знав народну мову, прикмети повсякдення життя, культурні традиції і звичаї. Котляревський цікавився літературнім життям столиці, у себе пріймає М. Гоголя, М. Маркевича. Початок Нової української літератури знаменувала поема І. Котляревського «Енеїда», видана у 1798 р. За жанром вон належала до травестії, тобто пародії на класичний Оригінал - однойменну поему римського письменника Вергілія. На відміну від своїх попередніків Осипова та Блюмавера, І. Котляревський створів захоплюючу бурлеску поему про пригоди троянців в образах українських зухвалих козаків, які діють на широкопанорамному національно-побутового тлі своєї єпохи. І. Котляревський відомій і як автор театральних п'єс. Тож , запозичуючи сюжети у інших авторів, він створює такі самобутні твори, як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», які дали початок новій українській драматургії. Заслуга І. Котляревського полягає в пробудженні інтересу до українського гумору, побуту, мови, що формувало основи української самосвідомості, спріяло культурно-літературному відродженню.