36. Культурно-освітня діяльність майстрів 17 ст.

Ренесанс в українській культурі був своєріднім і як історичний етап хронологічно не збігався з італійськім або західноєвропейськім Відродженням. В другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов'язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвінутішіх держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були зніщені головні культурні центри, втрачено культурну еліту. Водночас спеціфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягає саме у прагненні звільнітісь від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво віявілось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та кнігодрукування. Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначівся на українських землях вже на початку XVI ст. Кращі умови для цього булі в західноукраїнськіх землях, де відбудовуються старі та нові і закладаються міста, основою яких часто були магнатські фортеці, такі як Броди, Жовква, Бережани, Меджибіж, Тернопіль та ін. Регулярне планування відповідно до ренесансу вимог характерне насамперед для Львова и Кам'янця-Подільського. У плані кожне місто мало вигляд прямокутніка, поділеного на частини - місця проживання основних громад - руської, польської, вірменської. У центре кожної частин - ринкова площа, від якої паралельно розходяться вуліці, у центре Міста - велика площа з ратушею. У Львові основні в'їзні брами сполучилися широкими магістралямі, що було одним з найпрогресівнішіх прикладів у тогочасному європейському містобудуванні. Практика планування Львівського середмістя була втілена у створенні центру в м. Жовква архітектором Павлом Щасливмй, вихідцем з Північної Італії. Одночасно з Острозьким перебудовується замок у Кам'янці-Подільському. Тут впровадженно новий тип фортифікації - бастіонна система, що включала в себе чісленні башти, бастіони, складні шлюзові споруди. Вони виконують не лише утілітарну, а й певну естетичну функцію. Споруди прікрашені кам'яного різьбою в ренесансному стилі, чорно-білими орнаментами в техніці сграфітпо (Спосіб декоративного оздоболення стін споруд шляхом продряпування певного малюнку по верхньому тонкому шару штукатурки до нижнього шару, що має інший колір), фризами (ряд невеликих арок, що прикрашають стіні) тощо. Справжнімі шедеврами українського мистецтва початку XVII ст. є три іконостасі: П'ятніцької та Успенської церков у Львові та церкви Святого Духа в Рогатіні. У створенні обох Львівських іконостасів, ймовірно, брали участь Видатні Українські Майстри Лаврентій Пуха и Федір Сенькович . Портретний живопис другої половини XVI ст. поступово висувається на одне з провідних місць у малярстві. Серед відомих світських портретів, виконанних у реалістічному ренесансу дусі, - зображення Стефана Баторія (1576), створене львів'яніном Стефановичем, портрети воєводі Івана Даниловича (1620), знатнхй міщан Костянтина та Олександра Корняктів (20-30 роки XVII ст.), намальовані невідомими майстрами. До останніх зразків ренесансного портрета відносять також твори Киевськой художньої школи 40-х р. XVII ст. - Це зображення Петра Могили, Захарія Копистенського, Єлісея Плетенецьким та інших видатних діячів української культури того часу. Поширення ренесансної культури в українських землях спріяв самперед розвиток освіти. Напрікінці XVI - на початку XVII ст. освіта стає одним з найважлівішіх засобів у боротьбі проти полонізації и покатоличеням, за збереження етнічної цілісності України. "Адельфотіс" (1591) i видана 1596 р. Лаврентієм Зізанієм "Граматика словенська". Ці видання стали основою для знаменітої «Граматікі Славенскія" Мелетія Смотрицького (1619),- була єдінім підручніком з граматики в східнослов'янськіх землях аж до XVIII ст. Своєю працею М. Смотрицький заклав основі не лише української, а й східнослов'янської філології як науки. У Другій половіні XVII ст. видавнича ДІЯЛЬНІСТЬ братств занепадає, друкування книжок зосереджується в руках монастірів, що приводить до зменшення кількості світськіх видань. В українській літературі, представники візантійської традиції, такі як Іван Вишенський, Йов Княгіцькій , Йов Почаївській, Ісайя Копінській, орієнтували українське суспільство на візантійську патристику, прославляли християнська громаду з її орієнтацією на аскетизм, загальну рівність, ісіхазм. Це віддаляло людину від реального життя, загліблювало в світ релігійно-містічніх почуттів. Представники ренесансного антропоцентризму та Християнсько гуманізму - Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Дем'ян Наливайко, Стефан и Ліврентій Зізанії - проповідувалі активно діяльну Особистість . 37. Братства та їх роль у розвитку культури.

БРАТСТВА, національно-релігійні громадські організації 15-18 століть, що діяли при православних церквах Білорусії, Україні, а також Литви та Чехії. Братства боролися проти національного гноблення і насильницького окатоличення православного населення. Найстарші братства були створені в 15 столітті у Львові та Вільно. Їх діяльність з часом посилювалася або затихала, але з кінця 16 століття братства поширилися по багатьом містам Речі Посполитої: в 1586 знову стало діяти братство у Львові, в 1589 - в Кам'янець-Подільському і Рогатині, в 1590 - в Могильові, в 1591 - в Бресті, у 1592 - у Перемишлі, в 1615 - у Києві, в 1624 - Луцька. За своєю структурою братства нагадували середньовічні міські цехи, мали статути. Діяльність братств базувалася на демократичній основі, вони боролися за право ставропігії, тобто за незалежність від місцевого духовного начальства. Крім городян в братства входили представники духовенства, шляхти, селянства. У 1620 у Києво-Богоявленське братство вписалося все запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Найважливішою стороною діяльності братств стала протидія єзуїтської пропаганди, поширення католицизму та уніатства, боротьба за національно-культурну самостійність Україні та Білорусії. Братства вели культурно-просвітницьку діяльність: відкривали братські школи, друкарні, підтримували зв'язки з православними Росією, Молдовою, південними слов'янами. Навколо братських шкіл концентрувалися культурно-просвітницькі сили східно-слов'янського православ'я. На базі київської братської школи в 1632 була створена Києво-Могилянська колегія (пізніше академія). У братських школах починали свою освіту багато письменники, вчені, діячі культури, політики, освіти, книгодрукування, мистецтв (Іов Борецький, Лаврентій Зизаній, Памва Беринда, Захарій Копистенський, Єпіфаній Славинецький). Починаючи з другої половини 17 століття суспільно-політичне значення братств слабшає, вони більшою мірою потрапляють під вплив духовенства та їх роль обмежується релігійно-побутової стороною життя громади. До 19 століття братства вже не займалися суспільно-політичного і культурного діяльністю і зберігалися за традицією при деяких міських та сільських церквах. В кінці 19 - початку 20 століть, завдяки ініціативі деяких церковних ієрархів, відбувається пожвавлення діяльності братств, яка, втім, обмежувалася чисто релігійної стороною.