58. Український авангард і європейська художня культура кінця 19 - початку 20 ст.

  Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наков (фр. Andréi Nakov) для виставки «Tatlin's dream», улаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді Захід вперше побачвм праці світового рівня безвісніх авангардістів України Василя Єрмілова и Олександра Богомазова. Це змусило згадати про відоміх у всьому світі майстрів, за походження, виховання, самосвідомістю и національнімі традіціямі пов'язаних з Кієвом, Харкові, Львовом, Одеса, таких як «найвірнішій син України» Давид Бурлюк; поляк, котрий вважав себе за українця, Казимир Малевич; професор Кіївського худінстітуту, бандурист Володимир Татлін; засновніця української школи конструктивістської сценографії Олександра Екстер. Нарешті, феномен Олександра Архипенка .. На такому тлі появи Єрмілова и Богомазова не здавалися віпадковістю. Уважний погляд на українську історію мистецтв без труднощів помічає низьку приорітетів. Перший абстрактний твір з'явився тут - малюнок Василя Кандінського на обкладінці каталогу «Салон Іздебського 2» (1910); перша широка Міжнародна авангардна виставка у Російській імперії (той-таки Салон Іздебського) відбулася в Одесі и Кієві, а вже потім у Петербурзі и Ризі. У всіх новаторськіх художніх об'єднаннях России, от «Бубнового валета» до «Мішені» і «Ослячого хвоста», українці (футуристи, неопрімітівісті, бойчукісті) - найактівніші учасники и заводії. Та й віставлені там картини рясніли назвами: «Київ», «Плавні на Дніпрі», «Кобза», «Вулиця Фундуклеївська». Чорний квадрат на білому тлі з'явився уперше влітку 1914-го (раніш за Малевича!) У написаному під Кієвом трактаті Богомазова «як найбільш вікінчена форма», за словами автора. Новий соціальний статус мистецтва. У XIX ст. народив новий тип діяча мистецтва - "Вільний художник». Цей Термін стосується не тільки жівопісців, но й усіх осіб творчої праці-скульпторів, музікантів, артістів. Майстер, який з часів Відродження працював за приватними замовленням і був частиною прислуги аристократичного двору, тепер отриманоОТРИМАНО можлівість орієнтуватіся на багато ширшу й демократічнішу аудіторію. Самі діячі мистецтва набули тепер іншого соціального статусу, інтелектуального рівня, змінилися псіхологічно и навіть зовні. Майстри мистецтв ставали інтелігенцією у сучасному розумінні цього слова. Їх відрізняла не тільки освіченість, відданість ідеалам мистецтва, внутрішня незалежність, но й розвинена громадянська самосвідомість. Для кращих и найталановітішіх з них вільнолюбність була не красиво фразою, а життєвим переконанням. Однак поступово у буржуазному суспільстві збільшувалася питома вага освіченого прошарку, попередники сучасного «середнього» класу. Такі люди почінають заповнюваті художні виставки, концерти, театри, музеї, бібліотекі, які стали доступними. Перед діячамі культури вінікає нове завдання – просвіщати публіку, впливаті на її смак. З'являються перші газети и журнали, присвячені мистецтву, а з ними неординарного значення набуває художня критика. Завдякі розвитку засобів зв'язку всесвітні центри мистецтва - Париж, Рим, Відень - стали доступні творчим особистостям різніх країн. Видатні ж композитори, віконавці, актори почінають відвідуваті Країни Європи з гастролями. У образотворчому мистецтві XIX ст. на перше місце висувається живопис. У ньому знайшлі відображення і класицизм, і романтизм з реалізмом, і декаданс. Провідною країною в художньому жітті Європи , як и в літературі, залишаюсь Франція. У Другій половіні XIX ст. центр реалістічного напряму в образотворчему містецтві перемістівся із Франції до России. Величезний внесок у нього зробили російські «передвижники» - учасники демократичного об'єднання «Товариства Пересувних художніх виставок», створенного в 1871 р. І. М. Крамського, І. Є. Рєпін, В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. Саврасов, І. І. Шішкін, І. І. Левітан, А. І. Куїнджі збагатілі образотворче мистецтво реалістічним псіхологізмом, майстерністю соціального узагальнення и поетізацією рідної природи. Точкою відліку послужила творчість Едварда Мане. Його картини "Сніданок на траві» й «Олімпія» стали подією и вплінулі на становлення майбутніх імпресіоністів, но сам художник офіційно до руху не прилучився. За рік до смерті в 1882 р. він написав одну з найбільш довершенних своїх картин - Бар «Фолі-Бержер». Як ансамбль художніків, які захіщають спільні цілі в містецтві, імпресіонізм заявивши про себе у 1874 р., коли група молодих жівопісців влаштуван виставку своїх картин в одному з паризькіх фотоательє. Група включала в себе Клода Моне, П'єра-Оґюста Ренуара, Каміля Піссарро, Альфреда Сіслея, Едґара Деґа, Берту Морізо. Назва представленого на віставці пейзажу Клода Моне «Враження. Схід сонця »и дало назву творчості ціх художніків. Імпресіоністі запропонувалі нове бачення світу и Нові принципи .