45. Процес духовного розвитку українського народу на рубежі 19-20 ст.

Друга половина XIX століття ознаменувалася досить складними суспільно-політічними процесами на теренах України. Це стосувалося активного розвитку західноукраїнськіх громадсько-політичних організацій в умовах констітуційної монархії в Австро-Угорській імперії та діяльності українофільськіх товариств у самодержавній Російській імперії. Політико-правові процеси на ціх теренах обумовило й певні ідеологічні трансформації. Після вступив на російський престол у 1855 році вихованого в ліберальному дусі Олександра ІІ, постала проблема нагального реформування всієї державно-правової системи. Невдовзі після приходу на престол, імператор порушив амністію членам Кирило-Мефодіївського товариства й всі провідні діячі братства (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерській и Т. Шевченко) отримали змогу зустрітись у Петербурзі, де на той час знаходівся духовний осередок українського національного руху. Загальне піднесення суспільно-політічного руху, що охопило освічені кола у всій Російській імперії, торкнулося й української громади. Її увага, головним чином, була спрямована на звільнення селян від кріпацької неволі. У порівнянні з цією проблемою всі інші питання відступали на другій план. Тема боротьбі з кріпацтвом все більше стає значущою як у російській, так і в українській літературі. Кріпацтво уявляєтся як велике соціальне зло, як найбільша несправедлівість, котру слід чим швидше усунути. Ці ідеї лягли в основу нового напряму, що розвивався однаково серед російською та українською громадою яка пізніше отримала назву «народництва» Творча спадщина кирило-мефодіївців і, зокрема, М. Костомарова однозначно вплинула на наcтупне покоління істориків народницької школи, зокрема на В. Антоновича й М. Грушевського. Вчені цієї школи переважно розглядалі «народ», «народні маси» як провідний фактор історічного процесу та приділяли пріорітетну увагу висвітленню народних рухів, повстань й інших явищ «народної історії», що обумовлено її деяку ідеалізацію та романтизацію. Саме в ХІХ столітті розпочинається процес усвідомлення української національної ідеї, котра стає Українським національнім духом . . Вже в 1863 році, після видання Валуївського циркуляру, починається переслідування української мови та літератури. На думку В. Антоновича, переслідування української літератури відбувалося через побоювання царської влади політічного «сепаратизму» Пожвавлення громадсько-політічного та літературного життя спостерігалося лише у Львові. Поезії Тараса Шевченка розбудили в 60-х роках XIX століття активний рух серед Галицьких українців. Таким чином, слід зауважіті, що поява в середіні ХІХ століття ідеології народництва в Україні ознаменувала прагнення національної інтелігенції до самовизначення, відстоювання прав селян та поширення серед народу просвіти. Протягом ХІХ століття практично на всіх українських землях виникли підстави до формування єдиної ідеологічної концепції, в основі котрої лежали ідеї Соборності, просвіта народу та духовності. Особливого ідеологічного значення цей процес набув напрікінці ХІХ століття.