53. Шістдесятники і їх внесок у розвиток культури.

 Шістдесятнікі - назва Нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу ) та політіку в СРСР в другій половіні 1950-х - у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) i найповніше себе творче виявила на початку та в середіні 1960-х рр (звідсі й назва). У політіці 1960 - 1970-х рр 20 століття «шістдесятнікі» являли собою внутрішню моральну опозіцію до радянського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні совісті», дисидентів). З початком політики «перебудови» та «гласності» (друга половина 1980-х - початок 1990-х рр..) «Шістдесятнікамі» стали назіваті також представніків Нової генерації комуністічної еліті, чий світогляд формувався на кінці 1950-х - початку 1960-х рр. і що прийшла до влади. Це політики - М. С. Горбачов, О. М. Яковлєв; філософи О. О. Зінов 'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологі О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацькій, редактори масмедіа - В. О. Коротич, Є. В. Яковлєв, С. П. Залігін та Багато інших. Першим серед шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцістічніх поезій, спрямованих проти русіфікації й національного поневолення України, Василь Симоненко. Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновській, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та Інші. На початку близьким до шістдесятників стояв Віталій Коротич. До шістдесятників відносять також поета Івана Коваленка, хоча за віком він був старшим за більшість із них. У прозі візначнішимі шістдесятнікамі булі Валерій Шевчук, Грігір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у крітіці - Іван Дзюба, Іван Світлічній, Євген Сверстюк, Іван Бойчак. З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків и дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Зі свого боку, дехто зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівській) вороже поставився до експерименту й новаторства шістдесятників. Рух шістдесятників виразно протримався ледве одне десятіліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скликаній нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівніцтвом держави їх гостро розкритикувалі. Після внутрішнього перевороту в КПРС та відставкі Хрущова восени 1964 тиск державної цензури на інтелігенцію різко посилився. Після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» (весна 1965), після Праги єдіновласно правляча країною партія (КПРС) небезпідставно бачила в творчій, ліберальній та демократічній інтелігенції головну загрозу своїй диктатурі, монополії на владу. Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля»аАрештами 1965 - 72 pp. У цьому процесі частина шестидесятників. без особливого опору перейшла на офіційні позіції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), декого на довгий час (Л. Костенко), взагалі перестали друкувати , а інших доля невідома(Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак). Тих, що не припиняли опору національній діскрімінації й русіфікації, заарештовано й покарано довголітнім ув'язнення м(І. Світлічній, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), в якому або загинулі ( В. Стус, В. Марченко), або після звільнення їм цілковито заборонена доля у літературному процесі. З ціх останніх, що булі заарештовані, єдиний Іван Дзюба офіційно капітулював и був звільненій з ув'язнення та допущений до літературної праці, но вже цілковито в дусі соцреалізму. На початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито знік, лише в творчості кількох поетів и прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) збереглся прикмети літературного оновлення, ними започаткованого. 54. Явище масової культури.

  Популярна культура (або поп-культура, масова культура) - культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться всюди: в кулінарії, одязі, спожіванні, засобах масової інформації, в розвагах (Наприклад, в спорті и літературі) - контрастуючі з «Високою культурою». Передумови формування поп-культури закладеніі в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомій підхід до структурізації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, и на «масу» - що кількісно переважає. Відповідно вінікає протіставлення культури еліті («елітарної культури») і культурі «маси» - «масової культури». На початку XX ст. суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різніх наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна сітуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінкі Європи Гірськолижній »); соціологів Жана Бодріяра (« Фантоми Сучасності »), Питирима Сорокіна (« Людина. цивілізація. Суспільство ») i інших. Аналізуючі масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації. На початку XXI століття сучасні дослідніки констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мают кумулятивний характер и вже привели до створення критичної масі змін, що торкнули саму основу змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократізація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, - а також переважна увага до процесу, а не до змісту ». Відношення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс , назвавши масово мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорів, «що всі сфери сучасного мистецтва «входять у сферу трансистетічоїу симуляції», ті ці Концепції булі переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавів протіставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячі про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX Століття, Ортега-і-Гассет справедливо говориьи про її дегуманізацію. 55. Феномен української радянської культури.

  У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеологічної непріміренності постійніх переслідуваннь інакоміслячіх. Великоруський щовінізм, "жданівщіна" завдали в цей період особлівої сили удар по українській культурі. Над поетами, музикантіами, художниками, літературознавцямі постійно нависала загроза бути без усіляких підстав звінуваченими в "некритичному підході до реакцій буржуазної культури", "низькопоклонстві перед заходом", "відступі від марксизму-ленінізму", "українському буржуазному націоналізмі" тощо. У 1948 р. з ініціативи віщого партійного керівніцтва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічніх відхілень привели до нападів на діячів культури. Тому в колах творчої інтелігенції стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалося доносництво, що підтрімувалося і навіть заохочувалося владою. Смерть Й. Сталіна і початок дестанілізації суспільства відкрили перед українською національною культурою інші перспективи. У 1950 р. було ліквідовано кабінет європейської історії в Академії наук УРСР. Першими на нову ситуацію зреагували письменники. Виходять автобіографічна повість Довженка "За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа", повісті Сосюри, ​​Первомайського, Тютюнника. У поезії активно виступали Симоненко, Руденко, Костенко, Павличко, Шевчук. Після того як Хрущов прийшов до влади, політична сітуація в країні поступово змінюється, настає "відлига" - певна свобода творчості, що породило безліч надій. "Відлига" породила таке явищем суспільно-культурного життя, як шестдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала орігінальну тематику, нові думки, відмінні від офіційніх, и стала центром духовної опозіції режиму в Україні. Український живопис 60-80-х рр.. ХХ ст., характерізувався негативними тенденціямі партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницькій академічний стиль XIX ст., пропагандизм и догматичність. Значними є досягнення української музики. З'явилися нові опери, балет, сімфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. У 80-х роках з'являються вельми успішні анімаційні стрічкі режісерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова. У 1951 та 1960 рр. український театр стає учасником декади української літератури та мистецтва у Москві. Київський колектив підтвердів свій високий мистецький рівень, показавши багато новіх вістав. Сітуація у сфері культури різко змінилася з відставкою Хрущова и приходом до влади Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіямі, утіскамі та переслідуваннямі багатьох видатних майстрів культури. У 1984 р.. здійснена спроба реформуваті освіту. Характерними рисами освіти в Україні буліи уніфікація, ідеологізація, жорсткій партійній контроль. У науковій сфері проявлявся застій, малі місце упущені можлівості, накопичувалося чимало невирішених проблем, недоліків, які приводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позіцій у світовій науці. Під час перебудови(після 1985р.)роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган - газета "Літературна Україна". Публицистика зайняла провідні позіції. Поступово змінилися акценти у і віросповіданні, проголошено право свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних пріміщень, легалізували свою діяльність українські греко-католики, відновився рух серед православних щодо відокремлення української православної церкви від Московського патріархату. Значною подією в культурному жітті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження и самобутньому розвитку української популярної музики. Українська культура протягом другої половини ХХ ст. розвивалась у складних умововах. Були також певні суперечливі моменит. Але, незважаючі на це, ми зараз можемо пишатися здобуткамі українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягненнями вчених . Тенденції віддзеркалюють процес національного відродження.