- •Місце макроекономіки в системі економічних наук.
- •Об’єкт і предмет макроекономіки.
- •Метод макроекономіки.
- •Позитивна та нормативна макроекономіка.
- •Запаси і потоки, вилучення та ін’єкції
- •Методологічні принципи побудови снр.
- •Основні категорії снр.
- •Валовий випуск та валовий внутрішній продукт.
- •Методи обчислення ввп.
- •Номінальні та реальні показники.
- •11. Поточні та постійні ціни. Інфлювання та дефілювання ввп.
- •12. Сутність та структура економічного циклу.
- •Види економічних циклів.
- •14.Індикатори циклічних коливань.
- •15. Неповна зайнятість та рівень безробіття.
- •16. Види безробіття.
- •17. Інфляція, її види.
- •18.Причини циклічних коливань.
- •Дефляція та стагфляція.
- •20. Економічний кругообіг в умовах ринку.
- •21.Сукупний попит та його фактори.
- •Нецінові фактори сукупного попиту.
- •23.Сутність сукупної пропозиції.
- •24.Альтернативні моделі сукупної пропозиції.
- •25. Базова модель економічної рівноваги „Сукупний попит – сукупне пропонування”.
- •26. Роль фінансових посередників в економічному кругообігу.
- •27. Збурення сукупної пропозиції та механізм відновлення рівноваги.
- •28. Функція споживання.
- •29.Інвестиції та їх роль в економіці.
- •30.Мультиплікатор інвестицій.
- •31. Автономне споживання та його чинники.
- •32. Роль інвестицій в економіці.
- •33. Сукупні видатки та рівноважний ввп на основі моделі „витрати -випуск”.
- •34. Модель «вилучення— ін'єкції»
- •35. Сукупні видатки та потенційний ввп.
- •36. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями.
- •37. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.
- •38. Альтернативні макроекономічні теорії.
- •39. Функції і роль держави в економіці.
- •40. Вплив держави на економічний кругообіг.
- •41. Модель економічної рівноваги за методом „вилучення-ін'єкції”.
- •42. Дискреційна фіскальна політика.
- •43. Автоматична фіскальна політика.
- •44. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.
- •45. Фіскальна політика та державний бюджет.
- •46. Необхідність доповнення автоматичної фіскальної політики дискреційною.
- •47. Емісійне фінансування бюджетного дефіциту та інфляція.
- •Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
- •48. Грошова пропозиція та попит на гроші.
- •49. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку.
- •50. Банківська система та грошове пропонування.
- •51. Завдання та інструменти грошово-кредитної політики.
- •52. Основні риси монетаристської теорії та монетарна політика.
- •53. Модель „is – lm” та її обґрунтування.
- •54. Функції комерційних банків.
- •55. Грошовий мультиплікатор, грошова база і грошова пропозиція.
- •56. Модель „is – lm” як аналітичний засіб макроекономічної політики.
- •57. Сутність та інструменти зовнішньоекономічної політики.
- •58. Платіжний баланс та його структура.
- •59. Валютний курс, його форми та види.
- •60. Паритет купівельної спроможності.
- •61. Міжнародна валютна система.
- •62. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.
- •63. Вплив чистого експорту на ввп.
- •64. Попит, пропозиція й ціна на ринку праці.
- •65. Теорії ринку праці.
- •66. Державна політика зайнятості населення.
- •67. Крива Лоренца.
- •68.Державна система соціального захисту населення.
- •69. Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.
- •70. Чинники, що викликають нерівність у доходах.
- •71. Сутність та типи економічного зростання.
- •72. Фактори економічного зростання.
- •73. Модель економічного зростання Солоу.
- •74. Залишок Солоу
- •75. Економічне зростання на основі моделі «аd – as» і кривої виробничих можливостей
72. Фактори економічного зростання.
Фактори економічного зростання можуть бути розділені на три групи: фактори пропозиції, фактори попиту і фактори розподілу.
Фактори пропозиції включають: кількість і якість природних ресурсів, кількість і якість трудових ресурсів, обсяг основного капіталу (основні фонди), нові технології, науково-технічний прогрес, інформаційні ресурси. Перелічені фактори пропозиції, які називають „колесами економічного зростання”, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, ураховуючи і технологічний аспект, дає змогу національній економіці нарощувати свій потенціал.
На планету існує лише кілька країн, що володіють такими багатими природними ресурсами, продаж яких дає їй змогу швидко просуватися шляхом економічного зростання, зокрема Саудівська Аравія, Кувейт та деякі інші. Більшість країн світу небагата на природні ресурси. Проте навіть дуже бідні на них країни – Швейцарія, Японія – демонструють високі темпи економічного зростання і забезпечують високий рівень життя своїх громадян. Найціннішим природним ресурсом України вважають орні землі.
На думку багатьох економістів поряд з природними ресурсами найважливішим фактором економічного зростання є трудові ресурси: їх кількість, кваліфікація, мотивація до праці, дисциплінованість. Справді, сировину, технологію можна купити в інших країнах, проте використання прогресивної техніки в місцевих умовах вимагає кваліфікованих працівників.
Для збільшення обсягу капіталу країни (устаткування, виробничих приміщень, доріг) необхідне скорочення поточного споживання впродовж десятиліть. У розвинутій економіці від 10 до 20% національного доходу використовується для нагромадження капіталу.
Фактори попиту – такі, які забезпечують ріст рівня сукупних витрат, за якого повністю використовуються наявні ресурси. Несприятливе макросередовище (високі податкові та процентні ставки, низький рівень завантаження виробничих потужностей) сповільнює економічне зростання, бо не забезпечує повного використання ресурсів.
Фактори розподілу (ефективності) – такі, що забезпечують оптимальний розподіл ресурсів і досягнення оптимальної структури виробництва. Здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості продукції.
73. Модель економічного зростання Солоу.
Виробнича функція (модель) Солоу була запропонована у 1956 році нобелівським лауреатом, американським економістом Робертом Солоу в своїй праці „Внесок до теорії економічного зростання”. Модель побудована в рамках передумов неокласичної школи, тобто для умов досконалої конкуренції, гнучких цін, повної взаємозамінності факторів виробництва та повної зайнятості. Ця модель показує, як три основних фактори пропозиції – капітал, праця і науково-технічний прогрес – впливають на економічне зростання.
Основними рисами моделі Солоу є такі:
Враховано вплив трьох факторів — запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу. У зв'язку із цим введено деякі позначення:
у—приріст продукту на одного працюючого, або продуктивність праці.
к—приріст капіталу на одного працюючого, або капіталоозброєність праці;
L—чисельність працюючих, n—приріст населення, Е—ефективність технологічного прогресу, І—інвестиції; К—капітал (основні фонди); А—амортизація (вибуття) капіталу; Ан—норма .амортизації; S—заощадження;Sн—норма заощадження; С—споживання.
Серед чинників зростання визначено ті, що мають короткотерміновий вплив (запас капіталу та зростання кількості населення) і довготерміновий (технологічний прогрес).
Визначальну роль відіграють заощадження
Кінцевим результатом є не зростання продукту, а зростання продуктивності праці.
Заощадження дорівнюють інвестиціям.
Пропозиція валового продукту в моделі Солоу формалізується у вигляді виробничої функції Y = F(K,L)
Цю функцію можна записати у вигляді взаємозв'язку між рівнем продуктивності праці і фондоозброєності: Y/L = f(K/L), y = f(k)
у — рівень продуктивності праці;
k—рівень фондоозброєності ( капіталоозброєності ).
Обсяг капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття основного капіталу (амортизації). Тобто це є чисті інвестиції, які визначають зростання капіталу.
Висновок з моделі Солоу такий: якщо населення зростає за темпом n, а ефективність праці – з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технічного прогресу з темпом (n+g). Провідною ідеєю моделі Солоу є те, що тільки технічний прогрес може зумовити зростання рівня життя населення. Адже він забезпечує постійне зростання продуктивності та загального обсягу виробництва.