36. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями.
Досі заощадження приватної закритої економіки нами розглядалися як єдине ціле. Насправді ж приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.
Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання:
Заощаджують як домогосподарства, так і підприємства. Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. За цих умов виникає певний дисбаланс: з одного боку, заощадження домогосподарств перевищують їхні потреби в інвестиційних ресурсах; з іншого — заощадження підприємств є недостатніми для фінансового забезпечення інвестицій. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи.
37. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.
Історичний досвід показує, що держава таки змушена за об’єктивних обставин втручатися в економічні процеси. Переконаність цьому зросла в 30-ті роки в період так званої Великої депресії на заході. Вирішальну роль в перегляді економічних поглядів про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Кейнс. Прихильники кейнсіанської теорії висловлюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості, а періодичні повторення спадів і депресій, які супроводжуються значним безробіттям, є не випадковістю, а закономірною рисою ринку в умовах вільної конкуренції..
Повна зайнятість за рахунок лише ринкових регуляторів — це не закономірність, а випадковість. Для підтвердження цього положення кейнсіанці надають кілька аргументів, які заперечують здатність ринкового механізму забезпечувати повну зайнятість:
Інвестиції та заощадження в економіці не співпадають, тому що власники заощаджень та інвестори — це різні економічні групи, яки в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення в інвестиції керуються неоднаковими мотивами.
Кейнсіанською теорією відкидається положення про те, що відсоткова ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Крім неї на рівень заощаджень та інвестицій впливають багато інших факторів, тому відсоткова ставка не відіграє ролі єдиного чинника. Досить часто заощадження здійснюються не тільки з метою одержання прибутку, а й для вирішення інших проблем.
Відсоткова ставка не є єдиним чинником і при вирішенні питання про необхідність інвестування. На думку кейнсіанців, важливим фактором є також норма чистого прибутку, очікуваного від інвестування.
Кейнсіанці вважають уявлення класиків про роль поточних заощаджень, як джерела інвестицій, спрощеними, оскільки вони не враховують інші джерела: 1) готівкові заощадження населення, які населення зберігає на руках;2) кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощадження, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити заощадження.
Ціни і заробітна плата не є гнучкими в короткостроковому періоді, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Це пояснюється існуванням колективних угод між профспілками і підприємцями, а також небажанням підприємців зменшувати заробітну плату, щоб уникнути соціальних конфліктів.
Нестабільність сукупного попиту. Відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції пояснюється наступними факторами:
Психологія споживачів. Зі збільшенням їхнього доходу зменшується та його частка, яка йде на споживання, і збільшуються заощадження. Така тенденція в розподілі доходу отримала назву „основний психологічний закон” Кейнса, згідно з яким із збільшенням доходу домогосподарств їх гранична схильність до споживання зменшується, внаслідок цього споживання відстає від виробництва, що викликає його падіння.
Зниження ефективності капіталу. В результаті зменшення граничної схильності до споживання і падіння виробництва виникають песимістичні очікування, що зменшує схильність до інвестування.
Спираючись на перелічені аргументи, кейнсіанці доходять висновку, що ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватися державними методами регулювання економіки.
Згідно з кейнсіанською концепцією не пропозиція створює попит, а попит – пропозицію. Тому, спираючись на концепцію “ефективного попиту” кейнсіанці пропонують наступний метод активізації та стимулювання активного попиту:
Фіскальна політика на основі збільшення державних закупок, трансфертів та зниження податків.
Оскільки стимулювальна фіскальна політика може викликати бюджетний дефіцит, то для його фінансування пропонується використовувати державні позики та в певних межах грошову ємісію. Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор. В умовах неповної зайнятості, коли потужності економіки використовуються неповністю, збільшення бюджетних видатків забезпечує значний мультиплікативний ефект.