- •Місце макроекономіки в системі економічних наук.
- •Об’єкт і предмет макроекономіки.
- •Метод макроекономіки.
- •Позитивна та нормативна макроекономіка.
- •Запаси і потоки, вилучення та ін’єкції
- •Методологічні принципи побудови снр.
- •Основні категорії снр.
- •Валовий випуск та валовий внутрішній продукт.
- •Методи обчислення ввп.
- •Номінальні та реальні показники.
- •11. Поточні та постійні ціни. Інфлювання та дефілювання ввп.
- •12. Сутність та структура економічного циклу.
- •Види економічних циклів.
- •14.Індикатори циклічних коливань.
- •15. Неповна зайнятість та рівень безробіття.
- •16. Види безробіття.
- •17. Інфляція, її види.
- •18.Причини циклічних коливань.
- •Дефляція та стагфляція.
- •20. Економічний кругообіг в умовах ринку.
- •21.Сукупний попит та його фактори.
- •Нецінові фактори сукупного попиту.
- •23.Сутність сукупної пропозиції.
- •24.Альтернативні моделі сукупної пропозиції.
- •25. Базова модель економічної рівноваги „Сукупний попит – сукупне пропонування”.
- •26. Роль фінансових посередників в економічному кругообігу.
- •27. Збурення сукупної пропозиції та механізм відновлення рівноваги.
- •28. Функція споживання.
- •29.Інвестиції та їх роль в економіці.
- •30.Мультиплікатор інвестицій.
- •31. Автономне споживання та його чинники.
- •32. Роль інвестицій в економіці.
- •33. Сукупні видатки та рівноважний ввп на основі моделі „витрати -випуск”.
- •34. Модель «вилучення— ін'єкції»
- •35. Сукупні видатки та потенційний ввп.
- •36. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями.
- •37. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.
- •38. Альтернативні макроекономічні теорії.
- •39. Функції і роль держави в економіці.
- •40. Вплив держави на економічний кругообіг.
- •41. Модель економічної рівноваги за методом „вилучення-ін'єкції”.
- •42. Дискреційна фіскальна політика.
- •43. Автоматична фіскальна політика.
- •44. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.
- •45. Фіскальна політика та державний бюджет.
- •46. Необхідність доповнення автоматичної фіскальної політики дискреційною.
- •47. Емісійне фінансування бюджетного дефіциту та інфляція.
- •Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
- •48. Грошова пропозиція та попит на гроші.
- •49. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку.
- •50. Банківська система та грошове пропонування.
- •51. Завдання та інструменти грошово-кредитної політики.
- •52. Основні риси монетаристської теорії та монетарна політика.
- •53. Модель „is – lm” та її обґрунтування.
- •54. Функції комерційних банків.
- •55. Грошовий мультиплікатор, грошова база і грошова пропозиція.
- •56. Модель „is – lm” як аналітичний засіб макроекономічної політики.
- •57. Сутність та інструменти зовнішньоекономічної політики.
- •58. Платіжний баланс та його структура.
- •59. Валютний курс, його форми та види.
- •60. Паритет купівельної спроможності.
- •61. Міжнародна валютна система.
- •62. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.
- •63. Вплив чистого експорту на ввп.
- •64. Попит, пропозиція й ціна на ринку праці.
- •65. Теорії ринку праці.
- •66. Державна політика зайнятості населення.
- •67. Крива Лоренца.
- •68.Державна система соціального захисту населення.
- •69. Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.
- •70. Чинники, що викликають нерівність у доходах.
- •71. Сутність та типи економічного зростання.
- •72. Фактори економічного зростання.
- •73. Модель економічного зростання Солоу.
- •74. Залишок Солоу
- •75. Економічне зростання на основі моделі «аd – as» і кривої виробничих можливостей
68.Державна система соціального захисту населення.
Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, але й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів сім'ї, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо. Витрати на соціальний захист населення, звичайно, залежать від можливостей економіки.Сучасна система соціального захисту населення в країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи:
Сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення.
Система соціальних гарантій передбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта і лікування, тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухливим в залежності від конкретно-історичних умов, а також від можливостей суспільства.
Під соціальною допомогою розуміють надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об’єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верстви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Державна соціальна допомога здійснюється двома шляхами:
програми допомоги в грошовій формі
програми допомоги в натуральній формі, тобто у вигляді талонів на продовольчі товари, шкільні сніданки або медичне обслуговування чи інше.
Соціальне страхування є найбільш поширеною формою захисту населення від всіляких ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особливістю соціального страхування є його фінансування із спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.
Стримує розвиток малого підприємництва й надмірна концентрація приросту реальних доходів у невеликої кількості багатих домогосподарств. Якщо у Чехії, Угорщині та Польщі доходи 10% найбагатших сімей перевищують доходи бідних у 4-4,5 рази, то в Україні - більше, як у 10 разів. І це без урахування того, що значна частина доходів приховується "в тіні". Наведемо у спрощеному вигляді результати реального розподілу сукупних грошових доходів серед соціальних верств населення України, який мав місце в кінці 90-х рр.: 40% населення країни отримувало приблизно 10% сукупних грошових доходів (з яких близько 10% "тіньові"); 30% населення - близько 20% сукупних грошових доходів (з яких приблизно 20% є "тіньовими"); 20% населення - до 30% (близько третина з яких знаходиться в "тіні"); 10% населення-близько 40% від обсягів загальних доходів, що отримувало населення країни (із яких близько 75% - "тіньові"). За оцінкою експертів, тіньові доходи заможних верств населення становлять 7-9 млрд. грн. на рік.
Додатковими елементами політики зайнятості є:
активна політика зайнятості (програми суспільних робіт, професійної підготовки молоді та допомоги безробітним.)
та створення гнучких форм зайнятості.
Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, метою яких є скорочення чисельності безробітних. До цього напрямку відносяться:
програми суспільних робіт спрямовуються на мобілізацію надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості, проведення різних робіт у містах, а також охоплює оплачувані муніципальною владою (місцевими органами влади) послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомогу при обслуговуванні хворих, одиноких престарілих громадян.
Програми професійної підготовки молоді спрямовані на надання допомоги молоді в отриманні професійної підготовки та підвищення кваліфікації. Тобто ці програми охоплюють молодь, що перебуває на етапі між закінченням загальноосвітньої школи та постійною зайнятістю. Зростання вимог щодо рівня кваліфікації та професійної підготовки призводить до зростання безробіття серед кваліфікованих груп населення, насамперед серед молоді. В усіх без винятку розвинутих країнах частка безробітної молоді значно перевищує середній рівень безробіття. Подібні програми фінансуються державою, місцевими органами влади, підприємцями, а також спонсорами за рахунок добровільних грошових внесків.
Програми допомоги безробітним охоплюють насамперед категорії безробітних, що не мають роботи протягом тривалого часу. Дані програми крім, безпосередньої допомоги безробітним, передбачають заходи зі стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активного пошуку роботи. Підприємцям, також, надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, їх профпідготовки. Держава активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді. Важливим засобом фінансового стимулювання підприємств, який використовується в багатьох країнах, є часткове або повне звільнення від сплати внесків у фонд соціального страхування на осіб, що проходять профпідготовку. Особлива увага приділяється допомозі безробітним в організації власної справи, відкритті підприємства.
Термін дії програм сприяння зайнятості розраховані, як правило, від шести місяців до двох і більше років. Більшість таких програм фінансується з державного бюджету. Програми сприяння зайнятості розробляються на державному, регіональному та місцевих рівнях. Контроль за їх реалізацією здійснюється відповідними органами державної влади.
Другий напрям передбачає створення та сприяння умов, щоб підвищити рівень зайнятості населення. До них належать: встановлення для працездатного населення вигідніших форм та режиму праці, допомога підприємствам у маневруванні кількістю та якістю робочої сили, у вирішенні проблем, пов'язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних працівників, іммігрантів тощо. Гнучкі форми зайнятості передбачають:
використання різноманітних нестандартних режимів як повною, так і неповною робочого часу;
облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї);
використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць і а організації праці (надомна праця, працівники на виклик тощо.
упровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники) тощо.