- •Місце макроекономіки в системі економічних наук.
- •Об’єкт і предмет макроекономіки.
- •Метод макроекономіки.
- •Позитивна та нормативна макроекономіка.
- •Запаси і потоки, вилучення та ін’єкції
- •Методологічні принципи побудови снр.
- •Основні категорії снр.
- •Валовий випуск та валовий внутрішній продукт.
- •Методи обчислення ввп.
- •Номінальні та реальні показники.
- •11. Поточні та постійні ціни. Інфлювання та дефілювання ввп.
- •12. Сутність та структура економічного циклу.
- •Види економічних циклів.
- •14.Індикатори циклічних коливань.
- •15. Неповна зайнятість та рівень безробіття.
- •16. Види безробіття.
- •17. Інфляція, її види.
- •18.Причини циклічних коливань.
- •Дефляція та стагфляція.
- •20. Економічний кругообіг в умовах ринку.
- •21.Сукупний попит та його фактори.
- •Нецінові фактори сукупного попиту.
- •23.Сутність сукупної пропозиції.
- •24.Альтернативні моделі сукупної пропозиції.
- •25. Базова модель економічної рівноваги „Сукупний попит – сукупне пропонування”.
- •26. Роль фінансових посередників в економічному кругообігу.
- •27. Збурення сукупної пропозиції та механізм відновлення рівноваги.
- •28. Функція споживання.
- •29.Інвестиції та їх роль в економіці.
- •30.Мультиплікатор інвестицій.
- •31. Автономне споживання та його чинники.
- •32. Роль інвестицій в економіці.
- •33. Сукупні видатки та рівноважний ввп на основі моделі „витрати -випуск”.
- •34. Модель «вилучення— ін'єкції»
- •35. Сукупні видатки та потенційний ввп.
- •36. Ринок позичкового капіталу та рівновага між інвестиціями та заощадженнями.
- •37. Кейнсіанська теорія як теоретична база державного регулювання економіки.
- •38. Альтернативні макроекономічні теорії.
- •39. Функції і роль держави в економіці.
- •40. Вплив держави на економічний кругообіг.
- •41. Модель економічної рівноваги за методом „вилучення-ін'єкції”.
- •42. Дискреційна фіскальна політика.
- •43. Автоматична фіскальна політика.
- •44. Фіскальна політика з урахуванням пропозиції.
- •45. Фіскальна політика та державний бюджет.
- •46. Необхідність доповнення автоматичної фіскальної політики дискреційною.
- •47. Емісійне фінансування бюджетного дефіциту та інфляція.
- •Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
- •48. Грошова пропозиція та попит на гроші.
- •49. Механізм встановлення рівноваги на грошовому ринку.
- •50. Банківська система та грошове пропонування.
- •51. Завдання та інструменти грошово-кредитної політики.
- •52. Основні риси монетаристської теорії та монетарна політика.
- •53. Модель „is – lm” та її обґрунтування.
- •54. Функції комерційних банків.
- •55. Грошовий мультиплікатор, грошова база і грошова пропозиція.
- •56. Модель „is – lm” як аналітичний засіб макроекономічної політики.
- •57. Сутність та інструменти зовнішньоекономічної політики.
- •58. Платіжний баланс та його структура.
- •59. Валютний курс, його форми та види.
- •60. Паритет купівельної спроможності.
- •61. Міжнародна валютна система.
- •62. Зв’язок валютного курсу з платіжним балансом.
- •63. Вплив чистого експорту на ввп.
- •64. Попит, пропозиція й ціна на ринку праці.
- •65. Теорії ринку праці.
- •66. Державна політика зайнятості населення.
- •67. Крива Лоренца.
- •68.Державна система соціального захисту населення.
- •69. Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.
- •70. Чинники, що викликають нерівність у доходах.
- •71. Сутність та типи економічного зростання.
- •72. Фактори економічного зростання.
- •73. Модель економічного зростання Солоу.
- •74. Залишок Солоу
- •75. Економічне зростання на основі моделі «аd – as» і кривої виробничих можливостей
46. Необхідність доповнення автоматичної фіскальної політики дискреційною.
Одним з основних інструментів макроекономічного регулювання є фіскальна політика. Під фіскальною політикою розуміють совокупність мір, які приймаються урядовчими органами по зміні державних витрат та оподаткування. Її основними задачами є: забезпечення стійких темпів економічного росту, досягнення високого рівня зайнятості, зниження інфляції.
Фіскальна політика в залежності від механізмів її регулювання на зміну економічній ситуації ділиться на дискреційну та автоматичну фіскальну політику (політику вбудованих стабілізаторів).
Під дискреційною політикою розіміють освідомлене маніпулювання урядом державними витратами та податками. Її ще називають активною фіскальною політикою. Вона може здійснюватися за допомогою як прямих, так і непрямих інструментів. До перших відносять зміну державних закупок товарів та послуг, трансфертних платежів. До других - зміни в оподаткуванні (ставок податків, податкових пільг, бази оподаткування), політику швидкої амортизації.
Розглянемо механізм дискреційної фіскальної політики, використовуючи кейнсіанську модель «доходи - витрати» і думаючи, що: 1) державні витрати не впливають ні на споживання, ні на інвестиції; 2) чистий експорт прірівнюється нулю; 3) рівень цін постійний; 4) з самого початку в економіці немає податків; 5) фіскальна політика здійснює вплив на витрати (попит), але не на пропозицію.
Враховуючи ці припущення, проаналізуємо вплив зміни державних витрат на об'єм національного виробництва, дохід.
Припустимо, що перш за все сукупні витрати враховували споживчі витрати C та інвестиції I, а економіка знаходилася у рівнова.
47. Емісійне фінансування бюджетного дефіциту та інфляція.
Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, і розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.
Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.
Грошово - кредитна емісія. Це означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.
Державні позики є неінфляційним джерелом, але породжують два наслідки. Перший пов'язаний з тим, що боргове фінансування бюджетного дефіциту супроводжується збільшенням попиту на гроші з боку держави і підвищенням відсоткової ставки, через що виникають два ефекти витіснення: ефект витіснення інвестицій і ефект витіснення чистого експорту. Перший ефект зумовлюється оберненою залежністю між відсотковою ставкою і приватними; інвестиціями, другий — зростанням внутрішньої відсоткової, ставки, що збільшує попит нерезидентів на вітчизняні активи і, як наслідок, на вітчизняну валюту. Це викликає зростання валютного курсу і скорочення чистого експорту.
Другий наслідок пов'язаний з тим, що державні позики породжують державний борг, який за умов неефективного використання позичених коштів може становити загрозу для майбутнього розвитку економіки і вимагати підвищення податків або скорочення державних видатків. Через певний проміжок часу державні цінні папери треба викупити, а також щорічно сплачувати проценти. Нині у багатьох країнах від 10 до 15% видатків державного бюджету ідуть на обслуговування державного боргу – оплату процентів та основної суми боргу.
Грошово-кредитна емісія (монетизації дефіциту) не викликає ефектів витіснення і не створює державного боргу, але породжує інфляцію. За цих умов держава отримує «сеньйораж» — дохід від друкування грошей, а економічні суб'єкти змушені сплачувати інфляційний податок. Сеньйораж виникає тоді, коли темпи приросту грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, що супроводжується підвищенням цін. Це дуже зручний для уряду метод збалансування бюджету. Однак він має величезний недолік – викликає неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, розкручує інфляційну спіраль. З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційно закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина емісії регламентується парламентом. В Україні з 1997 року емісію грошей для збалансування бюджету не застосовують.Монетизація дефіциту може відбуватися в різних формах – у вигляді додаткової емісії або через збільшення кредитів центрального банку державним підприємствам за пільговими процентними ставками та ін.Фінансування бюджетного дефіциту за допомогою запозичень уряду нерідко розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Насправді це не так. Боргове фінансування, коли державні цінні папери купують населення і комерційні банки, лише індукує слабші інфляційні імпульси і переміщує їх у часі. Жоден із трьох методів фінансування дефіциту державного бюджету не є антиінфляційним. Тому фіскальна політика повинна бути зваженою, держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням отриманих доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створити джерела їх повернення.