51. Завдання та інструменти грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним із головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання грошей, а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження. Головним суб'єктом монетарної політики держави є Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Національний банк застосовує такі методи:

• операції на відкритому ринку;

• зміна рівня мінімальної резервної норми;

• визначення рівня облікової ставки.

Операції на відкритому ринку —полягають в купівлі-пролажу Національним банком (урядовим) цінних паперів на відкритому ринку, таким чином Національний банк здатний збільшувати або –зменшувати резерви в банківській системі і впливати на пропозицію грошей.

Зміна норми резервування – це частина (у відсотках) банківських депозитів, яка повинна знаходитися у розпорядженні НБУ. Збільшення норми резерву призводить до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стануть “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Національний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Облікова ставка (ставка рефінансування) — це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. Національний банк може надавати позику безпосередньо комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку, це відповідно збільшує грошову пропозицію.

Розглянута грошово-кредитна політика держави має безпосередній вплив на виробництво, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Залежно від умов функціонування економіки Національний банк може застосовувати різну політику: експансіоністська („дешевих грошей”), яка полягає у: купівлі цінних паперів, зниженні норми резервних вимог, зниженні облікової ставки.

Використовується в умовах неповної зайнятості, коли виникає необхідність стимулювати ділову активність. В результаті проведення політики „дешевих грошей” збільшується грошова пропозиція і знижується відсоткова ставка.

1. рестриктивна („дорогих грошей”), яка використовує: продаж цінних паперів, зростання норми резервних вимог, підвищення облікової ставки

використовується в умовах інфляційного зростання, коли постає необхідність стримувати ділову активність. Завдяки політиці „дорогих грошей” зменшується грошова пропозиція і підвищується відсоткова ставка.

Приоритетною функцією монетарної політики є антиінфляційна. Згідно з кількісним рівнянням Фрідмена ціна є функцією трьох чинників P=F(M,V,Y). головним серед них є грошова маса, яку контролює Національний банк. В умовах економічного зростання і невисокої інфляції він, регулюючи грошову масу і прогнозуючи V і Y, дістає можливість забезпечувати досягнення цільового рівня інфляції.

Набагато складнішою стає антиінфляційна діяльність НБУ в умовах стагфляції. Щоб стримати інфляцію, він повинен застосовувати політику дорогих грошей. Але така політика одночасно може спричинити ще більше падіння виробництва. Тому перед монетарною політикою постає альтернатива: стримання інфляції чи підвищення рівня зайнятості. За різних умов ця альтернатива вирішується по - різному.