26.Класифікація методів протекціонізму за напрямами регулювання (експортні та імпортні).

До методів прихованого протекціонізму належать декілька сотень різноманітних бар´єрів немитного характеру, які створюються на шляху експорту та імпорту товарів органами державної центральної та місцевої влади.

Методи для обмеження імпорту:

—технічні бар´єри;

—внутрішні податки та збори;

—державні закупки;

—вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар´єри — усі державні заходи контролю та обмежень, пов´язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни.

Внутрішні податки та збори — приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку.

Державні закупки — прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств придбати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні.

Вимоги про вміст місцевих компонентів — прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортованого товару.

Для стимулювання експорту у практиці міжнародної торгівлі використовуються фінансові методи, значна частина яких базується на прямому чи непрямому гарантуванні та субсидуванні урядом національних експортерів.

Найпоширенішими фінансовими методами зовнішньоторговельної політики є такі:

—субсидування; (Субсидія — фінансова чи інша економічна підтримка у будь-якій формі, яка здійснюється урядом країн — учасниць зовнішньоторговельних операцій, і яка може надаватись індик-но, окремій галузі, окремому регіону або невизначеній групі осіб (фіз. чи юр.) автоматично на основі об´єкт. критеріїв);

—експортне кредитування; (Експортне кредитування — це фін. метод зовнішньоторго. політики, який передбачає фін. стимулювання державного розвитку експорту національними вир-ками. Воно може здійсн-сь у таких видах:

—субсидування кредитів національним експортерам — кредитів від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову;

—державних кредитів іноземним імпортерам за умови обов´язкового дотримання ними зобов´язань купувати товари лише у фірм країни, яка їм такий кредит надала (зв´язаний кредит);

—страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики та політичні ризики);

—демпінг ( це продаж товарів за цінами, нижчими від контрактних на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький рівень ціни не зумовлюється відповідним рівнем витрат виробництва цього товару).

27. Класифікація методів протекціонізму за хар-ом регулювання (тарифні і нетарифні).

До тарифних методів протекціонізму відносяться мито та тарифна квота.

В залежності від контексту митний тариф може визначатися наступним чином:

1.Як інструмент торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком

2.Зведення ставок мита, що застовуються по відношення до товарів, що рухаються через митні кордони країни.

\3.Як визначена ставка мита, що має сплачуватися при вивезенні або ввезенні товару.

1. тарифні. Митний тариф – систематизований перелік митних податей. Митна подать – подать, що стягується при перетині товаром митного кордону.

Існує 3 види митних тарифів : на імпорт; на експорт; транзитний.

3 форми митних тарифів: адвалорний – подать, що розраховується у % до вартості товару; специфічний – розраховується у вигляді суми з одиниці товару; змішаний – стягнення адвалорних та специфічних податей.

Крім того у практиці застосовується: максимальна подать – по відношенню до країн з якими не укладені торг-економ угоди; мінімальна подать – з країнами в яких режим найбільшого сприяння; преференційна – по відношенню до імпорту товарів з країн що розвиваються.

В результаті діяльності ГАТТ величина митних тарифів була значно зменшина протягом останніх десятиріч.

2. нетарифні. До них відносяться:

2.1 пряме обмеження експорту

2.1.1. ліцензування – виданий державою дозвіл на імпорт/експорт товару. Вирізняють генеральну (автоматичну) ліцензію – дозвіл безперешкодного імпорту/експорту товару на певний час. Разова ліцензія – дозвіл імпорту/експорту певного товара певному імпортеру/експортеру з визначенням кількості і вартості товару, а також визначенням країни призначення або походження.

2.1.2. квотування – обмеження експорту/імпорту у фізичному або вартісному виразі на певний термін часу. Існують глобальні (відкриті)квоти, сезонні квоти і добровільні обмеження експорту – квота, яка вводитьсяна кордоні країни-експортера під загрозою санкції імпортера.

2.1.3. мінімальні імпортні ціни – дотримання експортером рівня цін, встановлених країною-імпортером.

2.1.4. імпортні податки

2.1.5. імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк в місцевій або міжнародній валюті перед закупкою зарубіж. Товару.

2.1.6. валютні обмеження – регламентація операцій резидентів та нерезидентів з валютою.

2.1.7 компенсаційна подать – запроваджується країною-імпортером у випадку встановлення факту державного субсидування експортера.

2.1.8. антидемпінгова подать - запроваджується країною-імпортером у випадку демпінгу експортером.

Демпінг буває прямий (продаж на зовн. ринку товарів за ціною нижчою, ніж на внутр. ринку) і зворотній (придбання заруб. покупцем товару за ціною нижчою, ніж сплачують внутрішні покупці); одиничний (дискредитація цін внаслідок випадк. Випуску надлишку продукції), грабіжницький (продаж товару на зовн. ринку за заниженими цінами з метою усунення конкурентів і натупному збільшенні цін), тимчасовий (середній стан між одиничним і грабіжницьким); самостійний (за рахунок власних коштів), субсидиційний, валютний (за рахунок застосування завищених та занижених валютних курсів при експортно-імпортних операціях)

2.1.9. адміністративні формальності або національні правила здійснення експортно-імпортних операцій.

2.1.10.технічні бар”єри – система перевірки відповідності імпортної продукції міжн., нац., галузевим стандартам.

2.2.інструменти стимулювання експорту: державне кредитування експорту, змішане кредитування експорту (приватними і державними банками), надання коштів по каналах допомоги, державне страхування експортних кредитів, пряме субсидування експорту, надання податкових пільг, дозволи на створення різних фондів розвитку експорту, які не оподатковуються, прискорена амортизація, організац-інформ. сприяння експортерам.

В залежності від типу втручання держави у міжнародну торгівлю можна виділити такі форми протекціонізму. 1) СЕЛЕКТИВНИЙ- направлений проти окремих країн або товарів; 2) ГАЛУЗЕВИЙ –захищає окремі галузі; 3) КОЛЕКТИВНИЙ – проводиться об’єднання країн стосовно інших країн; 4) ПРИХОВАНИЙ – шляхом внутр ек політики.

За своїм характером методи поділяються на тарифні та нетарифні. ТАРИФНІ: мито, тарифна квота. НЕТАРИФНІ:- кількісні – квотування, ліцензування, добровільні кількісні обмеження);

- фінансування ( субсидіювання, пільгове кредитування, демпінг);

- приховані – політика в межах державних закупок, внутрішні податки та збори ( прямі: НДС, акциз, податок на продаж. НЕПРЯМІ – митні, реєстраційні, портові збори, технічні бар’єри. Прямі субсидії заборонені ВТО.