15.4. 15.3. Сфера дії міжнародного гуманітарного права

15.3. Сфера дії міжнародного гуманітарного права

Сферою дії гуманітарного права, як і міжнародного права в цілому, є сфера міждержавних відносин. Воно поширюється на будь-які збройні конфлікти між державами незалежно від їх відмінності, заснованої на характері або походженні конфлікту або на причинах конфлікту.

Гуманітарне право поширюється і на випадки, коли застосування збройних сил не зустрічає збройного опору, наприклад у разі окупації частини або всієї території іноземної держави за відсутності збройного опору (ст. 2, загальна для всіх Женевських конвенцій 1949 р.).

Це положення знайшло віддзеркалення в практиці ООН.

У Консультативному висновку 1971 р. Міжнародний суд підкреслив обов'язкову силу ряду гуманітарних конвенцій відносно окупації Південною Африкою Намібії. Генеральна Асамблея кваліфікувала як військову окупацію перебування турецьких військ на Кіпрі і марокканських - в Західній Сахарі.

Перший Додатковий протокол 1977 р. містить положення, згідно якого національно-визвольні війни є міжнародними збройними конфліктами. Протокол визначив такі війни як збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування і іноземної окупації і проти расистських режимів в здійсненні свого права на самовизначення, закріпленого в Статуті ООН (ст. 14) і в Декларації про принципи міжнародного права.

Характерна риса сучасного гуманітарного права полягає в тому, що воно поширює свою дію на збройні конфлікти міжнародного та неміжнародного характеру.

Міжнародні збройні конфлікти — це конфлікти із застосуванням зброї, в яких беруть участь дві або більше держави.

Неміжнародним конфліктам присвячений другий Додатковий протокол 1977 р. Після утвердження в міжнародному праві галузі "міжнародне право прав людини" гуманітарне право не могло ігнорувати завдання захисту прав людини і в конфліктах неміжнародного характеру. Збройний конфлікт може одночасно мати як міжнародний, так і неміжнародний характер.

У рішенні Міжнародного суду у справі "Нікарагуа проти США" йшлося, що з погляду міжнародного гуманітарного права багатосторонній конфлікт може бути міжнародним або неміжнародним залежно від його учасників. Конфлікт між контрас і урядом Нікарагуа носить неміжнародний характер, а конфлікт між Нікарагуа і США, що здійснили збройне втручання у внутрішній конфлікт, - міжнародний характер.

Другий Додатковий протокол 1977 р. вказує наступні характерні риси конфлікту неміжнародного характеру:

• його кордони обмежені територією держави;

• учасниками є збройні сили держави і антиурядові збройні сили або інші організовані збройні групи. Останні повинні знаходитися під командуванням, що несе відповідальність за їх дії;

• антиурядові сили повинні здійснювати такий контроль над частиною території, який дозволяє їм проводити безперервні і узгоджені військові дії і застосовувати даний Протокол (ст. 1.1).

Не належать до конфліктів неміжнародного характеру і не підпадають під дію другого Додаткового протоколу безлади, окремі і спорадичні акти насильства або інші акти аналогічного характеру. Також протокол виключає з сфери своєї дії більшість сучасних внутрішніх конфліктів із застосуванням зброї і пред'являє досить високі вимоги до антиурядових сил для визнання їх учасниками неміжнародного збройного конфлікту.

У тих випадках, коли наявність неміжнародного збройного конфлікту не встановлена, застосовуються загальноприйняті принципи і норми про права людини. Генеральна Асамблея ООН не раз указувала на необхідність поваги прав людини в будь-якому збройному конфлікті.

Будь-який збройний конфлікт, що не виходить за межі держави, вважається його внутрішньою справою. Держава має право встановлювати норми, що регулюють її відносини з повсталими громадянами, включаючи норми, що встановлюють злочинність повстання. Це положення визнане як в науковій літературі, так і в міжнародній практиці.

Поширення дії гуманітарного права на збройні конфлікти неміжнародного характеру має серйозне значення. Пригадаємо, що більшість збройних конфліктів останнім часом виникали усередині держав. Тільки в межах колишнього СРСР: Придністров'я, Нагірний Карабах, Абхазія, Чечня. Миротворчі сили ООН застосовувалися в конфліктах в Анголі, Ефіопії, на Кіпрі, в Кампучії і ін. Як внутрішній, виник конфлікт в Югославії і перетворився на міжнародний з утворенням нових незалежних держав.

Дія гуманітарного права поширюється на ведення військових дій, де б вони не відбувалися.

Разом з тим існують і територіальні аспекти сфери його дії. З цієї точки зору розрізняють:

а) театр війни - всі види територій (сухопутна, повітряна, водна) держав, що воюють, на якій вони мають право вести військові дії;

б) театр військових дій - сухопутні, повітряні і водні простори, на яких військові дії фактично ведуться.

Останніми роками з'явилося поняття "Зона військових дій".

Наприклад, В 1982 р. Великобританія оголосила виключною зону навколо Фолклендських островів шириною близько 200 морських миль. В межах цієї зони будь-яке судно мало розглядатися як вороже і могло піддатися атаці британських збройних сил. До встановлення виключних зон на морі вдавався і Іран під час війни з Іраком. У всіх цих випадках встановлення режиму зон суперечило гуманітарному праву і не було визнано іншими державами.

Зони військових дій можуть встановлюватися як зони правомірного контролю з боку воюючої сторони, а не як зони свавілля.

Міжнародне право переслідує мету максимального обмеження театру військових дій. Ні театром війни, ні театром військових дій не можуть бути територія нейтральних держав, нейтралізовані території (наприклад, архіпелаг Шпіцберген), Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць і інші небесні тіла.

Встановлені обмеження і на території воюючих країн. Не можуть бути театром військових дій, наприклад, створювані воюючими сторонами санітарні зони і місцевості, центри зосередження культурних цінностей та ін.