11.6. 11.5. Форма договорів

11.5. Форма договорів

Міжнародне право не встановлює обов'язкової форми договору. Сторони мають право визначати її на свій розсуд. Форма не впливає на юридичну силу договору. Договори укладаються в письмовій і усній формі. Переваги письмової форми зробили її домінуючою в договірній практиці. Багато договорів містять детальні ухвали, використовуються цифрові показники формули, географічні карти тощо.

Усні угоди також нерідко зустрічаються в практиці. Досить часто вони використовуються для оформлення перетворення дипломатичних місій в посольства і для встановлення дипломатичних відносин, тобто в тих випадках, коли не вимагається детальних ухвал. Зрідка зустрічаються випадки, коли усні угоди укладались з важливих політичних питань. У такій формі СРСР в 1934 р. уклав угоду про взаємну допомогу з Монголією. Між США і Японією в 1960 р. було укладено усну угоду про те, що американські військові кораблі і літаки, що несуть ядерну зброю, можуть знаходитися на території Японії. В 1946 р. між постійними членами Ради Безпеки ООН було укладено усну угоду про географічний розподіл місць в цьому органі.

Усні угоди нерідко називають джентльменськими угодами, що не зовсім правильно. Існують два види усних угод. До першого належать ті, що породжують міжнародно-правові зобов'язання. Існування такого роду угод є загальновизнаним. У заяві директора бюро МЗС Японії йшлося: "Той факт, що угода в усній формі володіє юридичною силою міжнародного договору, визнаний доктриною і практикою".

До іншого виду усних угод належать ті, які створюють морально-політичні, а не юридичні зобов'язання. Вони і є джентльменськими угодами. Існування таких угод загальновизнано. Зазвичай джентльменські угоди ніяк не фіксуються.

Враховуючи відмінності в процедурі оформлення письмових і усних договорів, Віденські конвенції стосуються тільки перших. Разом з тим Віденські конвенції 1969 р. і 1986 р. визнають юридичну силу усних угод. У Конвенції 1986 р. йдеться: "Той факт, що дана Конвенція не застосовується... до міжнародних угод не у письмовій формі, не зачіпає: а) юридичної сили таких угод; би) застосування до них будь-яких норм, викладених в даній Конвенції, під дію яких вони підпадали б через міжнародне право..." (ст. 3). Отже, звичаєві норми, що кодифікуються конвенціями, застосовні і до усних угод з урахуванням їх специфіки.

Договір є єдиною системою норм, які повинні тлумачитися у взаємозв'язку. Як правило, він складається з трьох частин. Перша - преамбула - указує мотиви укладення договору, його цілі і принципи. Всі ухвали договору повинні тлумачитися в світлі відповідних положень преамбули. Іноді цей момент підкреслюється в самому договорі.

У цьому плані представляє інтерес думка Міжнародного суду, висловлена в рішенні у справі "Угорщина проти Словаччини": "Саме мета Договору і наміри сторін, що уклали його, повинні превалювати над його буквальним застосуванням. Принцип сумлінності зобов'язує сторони застосовувати його доцільно і так, щоб його мета була досягнута".

Друга - центральна частина - висловлює зміст. Третя - завершальна частина - містить ухвали про порядок надання згоди на обов'язковість договору, про набуття ним чинності і припинення дії тощо. Ця частина обов'язкова навіть до набуття чинності договору.

Багато договорів містять також додатки, правова сила яких, як правило, однакова з основною частиною договору і які складають, так би мовити, четверту, додаткову частину, яка містить детальні ухвали з цифровими показниками, формулами, картами.

Найменування договорів різні, на їх юридичну силу це не впливає. Найбільш поширені найменування: договір, угода, конвенція, протокол, статут. Особливою формою є угода шляхом обміну нотами з тотожним змістом. Угода з того або іншого питання може бути зафіксована також в спільній заяві або комюніке, в декларації.

Мова договорів представляє складну проблему перш за все через необхідність викласти його зміст різними мовами, які до того ж відображають специфіку національної правової системи. Як загальне правило, двосторонні договори складаються на мовах обох сторін. Кожен з них є автентичним, тобто рівно справжнім. Сторони керуються текстом своєю мовою. У разі розбіжностей беруться до уваги обидва тексти, застосовується тлумачення, що зближує їх сенс.

У разі істотних відмінностей між мовами сторін часом складають текст договору на трьох мовах. Російсько-індійська угода про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів 1993 р. укладена російською, хінді та англійською мовами. Всі тексти є автентичними, проте у разі розбіжностей основним вважається текст англійською мовою.

Багатосторонні договори універсального характеру прийнято укладати офіційними мовами ООН: англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою. Іноді договір укладається однією з цих мов. У таких випадках депозитарій готує офіційні переклади іншими мовами.