8.3. 8.2. Державна територія

8.2. Державна територія

Державна територія — це земний простір, що знаходиться під суверенітетом даної держави, іншими словами, простір, в межах якого держава здійснює верховну владу і яким вона розпоряджається, організовуючи його в адміністративному (для цілей управління) відношенні і встановлюючи його правовий режим (в цілому, а також окремих її складових).

Однією з складових суверенітету держави є її територіальне верховенство, юридичні ознаки якого розглядалися раніше.

Природа територіального верховенства держави і державного суверенітету в цілому не може виходити з яких-небудь юридичних категорій. Це об'єктивно існуюча властивість держави як такої.

Взаємини між державами з приводу їх державної території обумовлені властивим кожній державі територіальним верховенством, вираженим в міжнародному праві, зокрема в імперативних нормах-принципах взаємної поваги суверенітету, суверенної рівності держав, їх незалежності в міжнародних відносинах, територіальної недоторканності (цілісності) кожної держави.

В межах своєї території держава здійснює свою виключну юрисдикцію відносно всіх фізичних осіб (громадян, іноземців і апатридів), що знаходяться на її території, і їх об'єднань (юридичних осіб і громадських організацій).

Встановлення правового режиму державної території — справа, що належить до внутрішньої компетенції кожної держави, за винятком випадків, коли вона взяла на себе відповідні міжнародні зобов'язання по загальному міжнародному праву або через локальні угоди про це з іншими державами.

Територію держави складають сухопутний простір, внутрішні (національні) води, земні надра, повітряний простір і територіальне море для держави, що має вихід до моря.

Сухопутний простір може складатися з сухопутного масиву (земного континенту або його частини), а також з ряду сухопутних масивів, розділених між собою територією іншої або інших держав. Невід'ємну частину державної території складають острови, що розташовані у відкритому морі і також належать даній державі (о. Св. Олени в Атлантичному океані).

Сухопутною територією держави є також анклав, відокремлений від основної території територією іншої держави (інших держав). Приклади: Калінінградська Область Російської Федерації, доступ в яку по суші можливий тільки через Білорусь, Литву, Польщу; штат Аляска, відокремлений від США територією Канади; округ Кабінда, відокремлений від Анголи територією Заїру.

До складу державної території ряду держав, зокрема, Канади та Росії, входять, зокрема, всі землі і острови, що знаходяться в межах полярного сектора даної держави. Полярні сектори включають простори в межах встановлених ліній, проведених від Північного полюса до північних сухопутних кордонів даної держави.

Надра землі на технічно доступну глибину в межах сухопутних і водних просторів державної території також знаходяться під суверенітетом даної держави. Воно регулює умови розвідки і експлуатації природних ресурсів і багатств цих надр. Загальновизнаним невід'ємним правом народів і держав є вільно розпоряджатися своїми національними природними багатствами і ресурсами без якого б то не було втручання або тиску ззовні.

Внутрішні (національні) води держави складають води внутрішнього моря, озер, каналів, річок, води морських портів і гаваней, деяких заток і бухт; прикордонні води — річок, озер, каналів і інших водотоків, по яких проходить державний кордон. Держава встановлює правовий режим своїх внутрішніх вод і умови користування ними (судноплавства, рибальства або іншого промислу), зокрема, умови користування ними, зокрема для заходу у відкриті морські порти іноземних морських судів і військових кораблів. Як правило, проте, умови судноплавства, промислу і іншої експлуатації прикордонних вод (річок, озер, каналів і так далі), заходження суден у води суміжної держави регулюються за угодою між цими державами.

До складу державної території країн, що мають морське узбережжя, входить також пояс морських вод певної ширини, що іменується територіальним морем. Відповідний морський пояс встановлюється і навколо острівних володінь держави. Територіальне море, як і інші частини території держави, знаходяться під суверенітетом прибережної держави зі всіма витікаючими з цього наслідками.

Особливу специфіку територіального моря складає те, що, згідно міжнародному праву, іноземні судна користуються так званим правом мирного проходу через ці води.

Повітряний простір над сухопутною територією, внутрішніми водами і територіальним морем держави — невід'ємна частина її державної території. Правовий режим повітряного простору встановлюється державою. Проте держави за взаємною згодою беруть на себе міжнародні зобов'язання про польоти на їх територію і через їх територію іноземних повітряних апаратів. Ці зобов'язання складають предмет регулювання міжнародного повітряного права.

Повітряний простір держави — це та частина повітряного простору, яка знаходиться над сухопутною і водною територіями держави. Висотна межа повітряного простору одночасно є лінією розмежування повітряного і космічного просторів. В даний час така лінія чітко не визначена. За звичаєвою нормою міжнародного права висотна межа між повітряним та космічним простором проходить на відстані 100-110 км над поверхнею Землі.

В міжнародному праві застосовується термін «умовна територія», до якої належать розташовані поза межами державної території об'єкти: повітряні, морські, річкові судна, космічні кораблі, станції і інші космічні об'єкти, штучні острови і споруди в морі, на його дні, в Антарктиці, приміщення дипломатичних і консульських представництв.

Держава на свій розсуд визначає правовий статус своєї території. Воно може на основі спеціальних міжнародних договорів надати певні права по використанню окремих частин своєї території іноземним державам, їх юридичним або фізичним особам. Це договори щодо міжнародних повітряних сполучень через повітряний простір держави, оренду (наприклад, Договір Україною та Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту на території України ), транзиту через державну, регулювання пересування іноземних громадян по території держави і відвідин певних районів. Транзитний проїзд по суші суміжної держави в таких випадках регламентується спеціальними двосторонніми угодами.

Здійснення територіального верховенства державою не означає, що не може бути яких-небудь обмежень або заборон. Так, дії держави, що дозволяє іншій державі зі своєї території здійснювати акти агресії проти третьої держави, кваліфікуються як акт агресії, здійснений державою, що надала свою територію (п. «f» ст. 3 резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» 1974 р.).

Державна територія повинна використовуватися відповідно до норм і принципів міжнародного права і так, щоб не заподіювати шкоду іншим державам.

Зміна державній території також може бути проведена на основі певної вираженої згоди держав і відповідно до норм і принципів міжнародного права. Правовою підставою такої зміни стає міждержавний договір про передачу певної частини території або про обмін її ділянками.

Простір, на який розповсюджується влада держави в обмежених, чітко обкреслених межах, не є державним. Він може бути віднесений до територій, на які розповсюджується національна юрисдикція.

Поняття «територія, на яку поширюється національна юрисдикція» є іншим, ніж «державна територія».

Воно включає як державну територію, так і територію, що не належить до такої (прилеглу зону, континентальний шельф, економічну зону).

Використовуваний в міжнародних договорах термін «територія» стосовно певної держави-учасника не завжди означає державну територію (або її частину). Він може вживатися і в ширшому значенні: як територія, на яку розповсюджується національна юрисдикція.